Переглянути відео Більшість дітей підліткового віку, які проживають в інтернатах, мають дуже низькі шанси потрапити у сім’ю. Ці діти залишаються сам на сам зі своїми проблемами, а після виходу з інтернату не готові до життя поза межами закладу. Але навчити їх вирішувати власні проблеми, допомогти у соціалізації та адаптації до самостійного життя може кожна людина через особисте наставництво. В Україні восени 2016 року практики наставництва введені в законодавство як елемент системи підтримки дітей-сиріт і позбавлених батьківської опіки «насамперед у підготовці до самостійного життя». Що таке наставництво? Чи важко бути наставником? А також про історію успішного наставництва. Дивіться далі у сюжеті.
Наставниця обіймає підопічну.
Найбільше Катя полюбляє обійми зі своєю наставницею. Для неї вона стала справжнім другом по життю. Із наставницею Марією дружать вже 6 років.
Катерина Іванова, підопічна: “Такі діти як ми – виходимо з інтернату, і когось боїмося, і ми не знаємо до кого звернутися, щоб допоміг, був разом, відчував якусь підтримку. Я була маленька то мені хотілося, щоб у мене був такий друг, який действительно піддержував мене у всьому. Ну я не знала, що це такий друг”.
В інтернаті Катя проживала із самого дитинства. Батьки від неї відмовились. А в 19 років в її житті з’явилася наставниця. Відтоді життя дівчини змінилося.
Катерина Іванова, підопічна: “Я навчилася від неї багато чого. Навчилася я ходити в магазин, як покупати білети на потяг, як покупати собі речі, як готувати для себе. Вона мені допомогла в тому плані, що зробити зуби, вона мені знайшла лікаря. Ми були в лікарні в хірургії, теж рішали одну проблему. Я би назвала її самим лучшим другом.
Катя є другою підопічною Марії. Вперше ж наставницею вона стала в 2012 році. Відтоді Марія мала 4 підопічних. Наставництво називає привілегією. Адже воно позитивно змінює життя того, кому допомагаєш.
Марія Коханець, наставниця: “По життю хотілося допомагати і коли я дізналася про проект наставництва, таке впорядковане волонтерство. Дієвий дуже спосіб допомоги дітям-сиротам. І я вирішила стати наставником. Просто, я відчула відповідальність за те, ким будуть ці діти, які вийдуть з інтернату.”
Щоб стати наставником, не потрібно бути адвокатом, чи юристом, переконана Марія, не треба мати великі фінансові статки, потрібно лише добре серце. Місія наставника не в тому, щоб робити все за дитину, чи купувати їй речі. Бути наставником – означає підтримувати, підказувати та навчати.
Марія Коханець, наставниця: “Зараз ми вже зустрічаємося як подруги, можемо просто по телефону спілкуватися, якісь питання вирішувати просто як пораду, скерувати куди їй іти. Вже не водити її за руку, а просто підказати. Я можу проконсультуватися з юристом по певному питанню, яке її хвилює і скерувати: куди їй іти і що робити.”
Що довше перебуває дитина в інтернаті, тим важче їй адаптуватися до звичайного життя, коли по досягненню повноліття її відпускають на всі чотири сторони. Коли ти не адаптований до свободи, вона викликає відчуття беззахисності та невпевненості у собі. Чим менший вік дитини, тим негативніше на її розвитку позначається розрив із рідними. Діти, обтяжені неблагополучним станом у сім’ї, помічають ворожість дорослих, зростають в атмосфері страху і відрізняються від інших дітей підвищеним рівнем агресивності. Вони не поважають себе, у них немає відчуття власної значущості, необхідності бути потрібними комусь.
Марія Коханець, наставниця: “Щоб завоювати цю довіру, треба мати постійність. Постійність в тому, що ти завжди готовий прийти на цю допомогу. І повернути віру в дорослих людей, тому що, якщо тебе зрадили один раз, а декого, навіть, і не один раз, просто щоб людина навчилася довіряти, треба бути відвертим, щирим і добрим.”
Більшість людей до цих пір намагаються допомагати дітям в інтернатах тим, що привозять іграшки, одяг та солодощі. Однак волонтери давно з’ясували – така допомога не є ефективною. Інтернатна система робить дітей не спроможними до життя після того, як вони покидають межі закладу. Саме тому, найкращою формою допомоги для дітей-сиріт, які невдовзі вийдуть з інтернату є наставництво.
Євген Осипчук, експерт з наставництва: “Очень большая проблема в том, что дети, выходя из интерната, они выходят полностью не подготовлены к самостоятельной жизни, они выходят не социализированы. Они не умеют выстраивать отношения, они не знают, как строить свою будущую семью, они не знают, как детей воспитывать, они не умеют даже, банально, покупки делать в магазине. Очень большой риск идти на преступления, чтобы прожить. Это даже не вина этих детей, просто мы как общество, мы их не подготовили к такой самостоятельной жизни.”
Наставництво – це добровільна безоплатна діяльність наставника з надання дитині, яка проживає в інтернатному закладі, індивідуальної підтримки та допомоги, насамперед у підготовці до самостійного життя. Наставника може мати дитина до 18 років, яка проживає у закладах інституційного догляду, незалежно від того, має вона офіційний статус сироти чи ні. Євген наголошує, що найбільше потребують наставника ті, хто за 2-3 роки підуть у самостійне життя.
Євген Осипчук, експерт з наставництва: “Наставник – это, скажем так, окошко в мир, который помогает ребенку увидеть, какие могут быть вообще работы. К сожалению, в интернатах никто не занимается тем, чтобы выявить сильные качества ребенка, сильные стороны, узнать, что его интересует. Наши наставники, они, например, помогают пойти на какие-то курсы, они проводят какие-то специальные тесты на профориентацию, чтобы определить, какие способности у ребенка, что ему больше нравится.”
Звісно ж, найкращою допомогою для дитини сироти є усиновлення. Однак, є чимало вихованців інтернатів без статусу сироти. Їх ніколи не зможуть забрати у сім’ю. Для них наставник може бути провідником у життя в суспільстві.
Євген Осипчук, експерт з наставництва: “Детей в интернатной системе находится около ста тысяч, из этих ста тысяч, около 4-5 тысяч детей, это те дети, которые имеют статус сироты. Все остальные дети – это дети, у которых есть родители. И они находятся там или по заявлению, или суд еще не вынес решение о лишение прав.”
Індивідуальне наставництво «один на один» передбачає взаємовідносини одного дорослого з однією дитиною. Наставник повинен зустрічатися зі своїм вихованцем як мінімум щотижня не менше року. Стати наставником може особа, віком від 18 років і більше. Щоб стати наставником – потрібно звернутися до центру соціальних служб для сім’ї дітей та молоді та пройти чотириденний тренінг підготовки з питань соціальної адаптації дітей та їх підготовки до самостійного життя.
Яна Ємченко, Євгеній Луговець, Київ, Вісті Надії.
