Бог Біблії
Наш Бог-Творець – це любов, сила і велич. Він – Триєдиний, таємничий і безмежний, і все ж Він прагне близького спілкування з людством. Він дав нам Біблію, як Своє Святе Слово, щоб ми могли більше дізнатися про Нього та будувати з Ним стосунки.
Наведені нижче твердження описують вірування Церкви адвентистів сьомого дня щодо Бога та Його Слова.
1. Святе Письмо
Святе Письмо Старого й Нового Завітів – це записане Боже Слово, дароване в акті богонатхненності. Автори Біблії говорили й писали, перебуваючи під впливом Святого Духа. У Своєму Слові Бог передав людині знання, необхідне для спасіння. Святе Письмо – це найвищий авторитет і безпомилкове одкровення Божої волі. Воно є мірилом моральності, критерієм практичного досвіду, вичерпним викладом доктрин і правдивим повідомленням про діяння Бога в історії світу.
(Псал. 119:105; Прип. 30:5, 6; Ісаї 8:20; Івана 17:17; 1 Сол. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; 2 Петра 1:20, 21; Євр. 4:12).
2. Трійця
Існує лише один Бог. Отець, Син і Святий Дух – це єдність трьох вічних Осіб. Бог безсмертний, усемогутній, усезнаючий, усюдисущий, Він понад усе. Бог безкінечний і, хоч перебуває за межами людського розуміння, пізнається через об’явлення Своєї сили та Свого характеру. Бог є любов, Він навіки гідний поклоніння, честі та служіння з боку Свого творіння.
(Бут.1:26; П. Зак. 6:4; Ісаї 6:8; Матв. 28:19; Івана 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Ефес. 4:4–6; 1 Петра 1:2).
3. Отець
Бог, вічний Отець, є Творцем, Джерелом, Вседержителем і Владикою всього творіння. Він справедливий і святий, милосердний і добрий, повільний на гнів, сповнений постійної любові й вірності. Риси й характеристики, які виявляються в Сині та Святому Духові, також є рисами й характеристиками Отця.
(Бут. 1:1; П. Зак. 4:35; Псал. 110:1, 4; Івана 3:16;
14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Івана 4:8; Об’явл. 4:11).
4. Син
Бог, вічний Син, утілився в Ісусові Христі. Усе через Нього постало, у Ньому розкривається Божий характер, завдяки Йому здійснюється спасіння людини й вершиться суд над світом. Повіки істинний Бог, Він став істинною Людиною, Ісусом Христом. Його народила Діва Марія, зачавши від Святого Духа. Він жив як Людина, стикаючись зі спокусами, проте явив Собою досконалий Взірець праведності й Божої любові. Чудеса, які Він чинив, слугували проявом Божої сили та свідченням того, що Він справді був обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскреслий з мертвих, Він вознісся на Небо, щоб заради нас звершувати служіння в Небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі, щоб відновити його й остаточно визволити Свій народ.
(Ісаї 53:4–6; Дан. 9:25–27; Луки 1:35; Івана 1:1–3, 14; 5:22; 10:30; 14:1–3, 9, 13; Римл. 6:23; 1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17–19; Филп. 2:5–11; Колос. 1:15–19; Євр. 2:9–18; 8:1, 2).
5. Святий Дух
Бог, вічний Дух, брав активну участь з Отцем і Сином у творінні, втіленні й викупленні. Святий Дух має такі самі особистісні характеристики, як Отець і Син. Він надихав тих, хто писав Боже Слово. Він наповнював силою життя Христа. Святий Дух спонукає людину наближатися до Бога, викликаючи в ній почуття провини; тих, хто відгукується, Він оновлює і перетворює на Божий образ. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди перебувати зі Своїми дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу свідчити про Христа і завдяки Божому Слову веде її до повної істини.
(Бут. 1:1, 2; 2 Сам. 23:2; Псал. 51:11; Ісаї 61:1; Луки 1:35; 4:18; Івана 14:16–18, 26; 15:26; 16:7–13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Римл. 5:5; 1 Кор. 12:7–11; 2 Кор. 3:18; 2 Петра 1:21).
Вчення про людину
Бог із любов’ю створив людей досконалими – за Своїм образом, наділивши їх свободою волі та владою над землею. Однак через спокусу Сатани (Диявола) у світ увійшов гріх. Тепер досконалість людства затьмарена, а наші тіла й розум – зіпсовані. Наш світ, що колись був ідеальним, сьогодні перебуває в стані постійної боротьби між добром і злом.
На щастя, Бог мав план спасіння людства через Свого Сина, Ісуса Христа. Зрештою Він здобуде перемогу над гріхом і смертю та відновить нас і нашу землю, повернувши їм первісну красу й досконалість.
Наведені нижче твердження описують погляди Церкви адвентистів сьомого дня щодо землі й людства в контексті Божого остаточного задуму.
6. Творіння
У Писанні Бог пропонує істинну історичну розповідь про Свою творчу діяльність. Він сформував Усесвіт, у шестиденному творінні Господь створив «небо та землю, море та все, що в них», а сьомого дня відпочив. У такий спосіб Він встановив суботу як вічний пам’ятник тій творчій роботі, яку Він виконував і яку завершив протягом шести буквальних днів. Разом із суботою ці дні становили той самий інтервал часу, який ми сьогодні називаємо тижнем. Перші чоловік і жінка були створені за Божим образом як вінець творіння. Вони мали оволодіти й панувати над землею, і на них було покладено обов’язок піклуватися про неї. Після завершення творіння світ був «вельми добрий», усе проголошувало Божу славу
(Бут. 1, 2, 5, 11; Вих. 20:8–11; Псал. 19:1–6; 33:6, 10; 104; Ісаї 45:12, 18; Дії 17:24; Колос. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об’явл. 10:6; 14:7).
7. Природа людини
Чоловік і жінка були створені за Божим образом і наділені індивідуальністю, силою та свободою мислити й діяти. Кожен з них був неподільною єдністю тіла, душі й духу. Хоч люди були створені вільними, їхнє життя, дихання й усе інше залежать від Бога. Коли наші прабатьки не послухалися Господа, вони відкинули свою залежність від Нього та згрішили, втративши своє
високе становище. Божий образ у них був спотворений, вони стали смертними. Їхні нащадки успадковують гріховну природу та її наслідки. Вони народжуються зі слабкостями та схильністю до зла. Проте Бог у Христі примиряє із Собою світ і Своїм Духом відновлює в смертних, які каються, образ Творця. Створені для Божої слави, вони покликані любити Його й одне одного і піклуватися про довкілля
(Бут. 1:26–28; 2:7, 15; 3; Псал. 8:4–8; 51:6, 12; 58:4; Єрем. 17:9; Дії 17:24–28; Римл. 5:12–17; 2 Кор. 5:19, 20; Ефес. 2:3; 1 Сол. 5:23; 1 Івана 3:4; 4:7, 8, 11, 20).
Вчення про спасіння
Ще до створення землі точилася боротьба між добром і злом. Люцифер, колись досконала й шанована істота, почав заздрити Богові й прагнув вищого становища. Коли Бог не задовольнив його бажання, він став Сатаною. Він звинуватив Бога в несправедливості.
Згодом Сатана звів на манівці третину небесних ангелів, і Бог був змушений вигнати їх. Прагнучи помститися Богові, Сатана почав атакувати Його дорогоцінне нове творіння – землю. Знаючи, що люди були створені зі свободою волі, він спокусив їх повстати проти Божого сповненого любові керівництва.
Але Бог знав, що це не обов’язково має бути кінцем історії людства. Він продемонстрував, наскільки сильно любить нас, пославши Свого Сина, Ісуса Христа, щоб Той помер замість людей і поніс найтяжче покарання, яке несе із собою гріх (Римлян 6:23; Івана 3:16).
Утім, усе зрештою залежить від вибору. Бог ніколи не прагнув примусової відданості. Вибір за нами. Ми можемо піддатися гріху й жити для себе або ж прийняти жертву Ісуса, йти за Ним і пізнавати Його. І якщо ми оберемо Його, Він обіцяє вести нас Своїм Святим Духом і ніколи нас не покине.
Наведені нижче твердження описують вірування Церкви адвентистів сьомого дня щодо боротьби між добром і злом, а також те, що для людства все ще існує надія на спасіння завдяки сповненій любові жертві Ісуса Христа.
8. Велика боротьба
Усе людство залучено до великої боротьби між Христом і сатаною, у центрі якої – характер Бога, Його Закон і право панування над Усесвітом. Цей конфлікт розпочався на Небі, коли створена істота, наділена свободою вибору, звеличила себе і, звівши та схиливши на свій бік частину ангелів, стала сатаною, противником Бога. Сатана приніс дух заколоту і в цей світ, коли ввів Адама та Єву в гріх. Гріх людини призвів до спотворення Божого образу в ній, порушення порядку у створеному світі та до його подальшої руйнації під час всесвітнього потопу, як це представлено в історичній розповіді в Бут. 1–11.
Ставши центром уваги всього творіння, цей світ перетворився на арену всесвітнього конфлікту. Наприкінці цієї боротьби Бог любові все-таки буде виправданий. Аби допомогти Своєму народові в цій боротьбі, Христос посилає Святого Духа і вірних
ангелів, які направляють, захищають і підтримують Його народ на шляху спасіння
(Бут. 3; 6–8; Йова 1:6–12; Ісаї 14:12–14; Єзек. 28:12–18; Римл. 1:19–32; 3:4; 5:12–21; 8:19–22; 1 Кор. 4:9;
Євр. 1:14; 1 Петра 5:8; 2 Петра 3:6; Об’явл. 12:4–9).
9. Життя, смерть і воскресіння Христа
У житті Христа, сповненому послуху Божій волі, у Його стражданнях, смерті й воскресінні Бог передбачив єдиний засіб викуплення людського гріха. Ті, хто вірою приймає це викуплення, можуть мати вічне життя, а все творіння тепер може краще зрозуміти нескінченну та святу любов Творця. Це досконале викуплення підтверджує справедливість Божого Закону й милосердя Його характеру, бо одночасно засуджує гріх і пропонує прощення. Христос помер за нас, зробивши можливим викуплення, примирення й перетворення. Тілесне воскресіння Христа знаменує собою перемогу Бога над силами зла, а тих, хто приймає викуплення, запевняє в остаточній перемозі над гріхом і смертю. Воно проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на Небі та на Землі
(Бут. 3:15; Псал. 22:2; Ісаї 53; Івана 3:16; 14:30; Римл. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4, 20–22; 2 Кор. 5:14, 15, 19–21; Филп. 2:6–11, Колос. 2:15, 1 Петра 2:21, 22, 1 Івана 2:2; 4:10).
10. Досвід спасіння
У безкінечній любові й милосерді Бог «Того, Хто не знав гріха… зробив за нас гріхом», щоб ми в Ньому стали Божою праведністю. Перебуваючи під впливом Святого Духа, ми відчуваємо свою потребу в спасінні, визнаємо свою гріховність, каємося в гріхах і проявляємо віру в Ісуса як у Спасителя й Господа. Він наш Заступник і Взірець для наслідування. Ця спасенна віра зароджується всередині нас завдяки Божественній силі Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христові Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів і дочок, вільних від панування гріха. Завдяки Святому Духові здійснюються народження згори й освячення; Дух оновлює розум, записує Божий Закон любові в
наших серцях, дає силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо «учасниками Божественної природи» і здобуваємо впевненість у спасінні як зараз, так і під час суду
(Бут. 3:15; Ісаї 45:22; 53; Єрем. 31:31–34; Єзек. 33:11; 36:25–27; Авак. 2:4; Марка 9:23, 24; Івана 3:3–8, 16; 16:8; Римл. 3:21–26; 8:1–4, 14–17; 5:6–10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17–21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4–7; Ефес. 2:4–10; Колос. 1:13, 14; Тита 3:3–7; Євр. 8:7–12; 1 Петра 1:23; 2:21, 22; 2 Петра 1:3, 4; Об’явл. 13:8).
11. Зростання в Христі
Завдяки Своїй смерті на хресті Ісус здобув перемогу над силами зла. Підкоривши демонічні сили ще під час Свого земного служіння, Він остаточно зруйнував їхню владу та приготував їм вічну смерть. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над злими силами, які все ще прагнуть керувати нами, тимчасом як ми ходимо з Христом у мирі, радості й упевненості в Його любові. Нині Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас Своєю силою. Цілковито віддавшись Ісусові як своєму Спасителю й Господу, ми звільняємося від тягаря наших минулих вчинків. Ми більше не живемо в темряві й у страху перед злими силами, у невігластві та безглуздості, що супроводжували нас у колишньому житті. Здобувши свободу в Ісусові, ми починаємо зростати, уподібнюючись до Нього характером, щодня спілкуючись із Ним у молитві, наповнюючись Його Словом, розмірковуючи над ним і про Його провидіння, віддаючи Йому хвалу, збираючись разом для поклоніння й беручи участь у виконанні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, милосердно звершуючи служіння, задовольняючи фізичні, психічні, соціальні, емоційні й духовні потреби людей. Коли ми ділимося своєю любов’ю з тими, хто нас оточує, і свідчимо їм про Боже спасіння, Його постійна присутність з нами через Святого Духа перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну нашу справу на безцінний духовний досвід
(1 Хронік 29:11; Псал. 1:1, 2; 23:4; 77:12, 14; Матв. 20:25–28; 25:31–46; Луки 10:17–20; Івана 20:21; Римл. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22–25; Ефес. 5:19, 20; 6:12–18; Филп. 3:7–14; Колос. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Сол. 5:16–18, 23; Євр. 10:25; Якова 1:27; 2 Петра 2:9; 3:18; 1 Івана 4:4).
Вчення про церкву
Після завершення Свого земного служіння Ісус доручив Своїм послідовникам жити так, щоб розповідати іншим про Його любов і обітницю повернутися. Водночас Він заповів любити всіх людей так, як Він любить кожного з нас.
Попри недосконалість людства, Бог дарує нам привілей брати участь у Його справі. У цьому ми є Його Церквою – Тілом Христовим, – де кожен робить свій внесок завдяки різним духовним дарам. Він заохочує нас збиратися разом, підтримувати одне одного та спільно служити.
Наведені нижче твердження розкривають погляди Церкви адвентистів сьомого дня щодо спільноти віруючих у всьому світі, Великого доручення Божого та принципів, якими керуються організовані місцеві громади.
12. Церква
Церква – це спільнота віруючих людей, які сповідують Ісуса Христа Господом і Спасителем. Як і Божий народ у старозавітні часи, ми покликані із цього світу й об’єднані для поклоніння, спілкування, настанов у Слові, для проведення Вечері Господньої, для служіння суспільству та для проповіді Євангелія в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втіленим Словом, відкритим у Писанні. Церква – це Божа сім’я; її члени, будучи
Божими дітьми, будують своє життя на підставі Нового Завіту. Церква – це Тіло Христове, спільнота віри, Головою якої є Сам Христос. Церква – це наречена Христа, заради якої Він помер, щоб освятити й очистити її. Коли ж Він у славі повернеться на Землю, то поставить її Собі славною Церквою, що складається з Його вірних дітей усіх віків, викуплених Його кров’ю,
Церквою, яка не має ні плями, ні вади, святою і непорочною.
(Бут. 12:1–3; Вих. 19:3–7; Матв. 16:13–20; 18:18; 28:19, 20; Дії 2:38–42; 7:38; 1 Кор. 1:2; Ефес. 1:22, 23; 2:19–22; 3:8–11; 5:23–27; Колос. 1:17, 18; 1 Петра 2:9).
13. Останок і його місія
Усесвітня Церква включає всіх, хто істинно вірить у Христа. Однак в останні дні, під час загального відступництва від істини, Бог матиме «останок», покликаний дотримуватися Божих Заповідей і віри Ісуса. Останок сповіщає про настання години суду, проголошує спасіння через Христа і наближення Його Другого приходу. Це проголошення символізується трьома ангелами з розділу 14 книги Об’явлення. Воно збігається із судом, який вершиться на Небесах і результатом якого є покаяння й перетворення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь у цьому загальному проголошенні
(Дан. 7:9–14; Ісаї 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Михея 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Петра 1:16–19; 4:17; 2 Петра 3:10–14; Юди 3, 14; Об’явл. 12:17; 14:6–12; 18:1–4).
14. Єдність у Тілі Христовому
Церква – це одне Тіло з багатьма членами, покликаними з усіх народів, поколінь, племен і народностей. У Христі ми – нове творіння. Расові, культурні, національні особливості, відмінності в освіті, соціальному чи майновому становищі, відмінності між чоловіком і жінкою не повинні розділяти нас. Ми всі рівні у Христі, Який одним Духом поєднав нас із Собою та одне з одним. Ми покликані служити й приймати служіння інших неупереджено і з чистим серцем. Завдяки об’явленню про Ісуса Христа в Писанні ми маємо одну віру й одну надію, те саме прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який вважає нас Своїми дітьми
(Псал. 133:1; Матв. 28:19, 20; Івана 17:20–23; Дії 17:26, 27; Римл. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12–14; 2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27–29; Ефес. 2:13–16; 4:3–6, 11–16; Колос. 3:10–15).
15. Хрещення
Через хрещення ми сповідуємо віру в смерть та воскресіння Ісуса Христа і свідчимо про нашу смерть для гріха й прагнення жити по-новому. У такий спосіб ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і після прийняття до членів Церкви стаємо частиною Його народу. Хрещення – це символ нашого союзу з
Христом, прощення гріхів і прийняття Святого Духа. Хрещення здійснюється через занурення у воду, а перед цим віруючий підтверджує віру в Ісуса і свідчить про покаяння в гріхах. Хрещенню передують настанови служителя зі Святого Письма та згода з його вченням
(Матв. 28:19, 20; Дії 2:38; 16:30–33; 22:16; Римл. 6:1–6; Гал. 3:27; Колос. 2:12, 13).
16. Вечеря Господня
Вечеря Господня – це участь у прийнятті символів тіла та крові Ісуса як вираження віри в нашого Господа та Спасителя. Під час цього священнодійства Христос присутній серед Свого народу, зустрічаючись із ним і зміцнюючи його. Беручи участь в обряді, ми з радістю звіщаємо смерть Господа, аж поки Він прийде. Підготовка до Вечері включає дослідження серця, покаяння та сповідання гріхів. Служіння обмивання ніг встановив великий Учитель як знак оновлення й очищення і як вираження готовності служити одне одному в христоподібній покорі, сприяючи поєднанню наших сердець у любові. Служіння Вечері відкрите для всіх віруючих християн.
(Матв. 26:17–30; Івана 6:48–63; 13:1–17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23–30; Об’явл. 3:20).
Вчення про християнське життя
На сторінках Біблії ми знаходимо настанови для нашого повсякденного життя. Яскравим прикладом є Десять заповідей, викладених у книзі Вихід; вони вчать нас любити Бога й ближніх – істину, на якій знову наголосив Ісус у Новому Завіті (Матвія 22:37–40). Божий закон указує нам шлях, яким слід іти, та застерігає від небезпек, ведучи до цілісності й гармонії.
Крім того, будучи християнами й наслідуючи Бога, ми відгукуємося на Його заклик бути дбайливими розпорядниками земних благ до часу Його повернення. Це також передбачає турботу про себе – про свій розум і тіло, що, своєю чергою, живить наш дух.
Наведені нижче твердження розкривають погляди Церкви адвентистів сьомого дня щодо того, що означає жити щодня як послідовник Христа.
17. Духовні дари та служіння
У всі часи Бог наділяв членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен мав використати на благо Церкви й суспільства, звершуючи служіння любові. Дари, дані за сприяння Святого Духа, Який розподіляє їх згідно зі Своєю волею, необхідні Церкві для виконання її Божественного призначення, оскільки вони лежать в основі різноманітності служіння, яке звершує Церква. Згідно з Писанням, до таких дарів належать віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар самовідданого служіння та благодійності, щоб допомагати людям і підбадьорювати їх. Деяких членів Церкви Бог покликав і наділив дарами Святого Духа для звершення пасторського служіння, євангелізму, освітньої діяльності. Їхня праця необхідна для
підготовки інших членів Церкви до служіння, для досягнення духовної зрілості, для забезпечення єдності у вірі й пізнанні Бога. Якщо члени Церкви використовують ці духовні дари як «добрі управителі різноманітної Божої благодаті», тоді Церква буде захищена від руйнівного впливу неправдивих учень, зростатиме в Богові та зміцниться у вірі й любові
(Дії 6:1–7; Римл. 12:4–8; 1 Кор. 12:7–11, 27, 28; Ефес. 4:8, 11–16; 1 Тим. 3:1–13; 1 Петра 4:10, 11).
18. Дар пророцтва
Священне Писання свідчить про те, що одним із дарів Святого Духа є пророцтво. Цей дар є відмітною рисою Церкви Останку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт. Її праці мають пророчий авторитет і приносять Церкві втіху, керівництво, настанови й перетворення. Вони також ясно показують, що Біблія – єдине мірило, за яким слід перевіряти кожне вчення і кожен досвід.
(Числ. 12:6; 2 Хронік 20:20; Амоса 3:7; Йоіла 2:28, 29; Дії 2:14–21; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 1:1–3; Об’явл. 12:17; 19:10; 22:8, 9).
19. Божий Закон
Великі принципи Божого Закону втілені в Десяти Заповідях і явлені в житті Христа. Вони виражають Божу любов, Його волю й наміри щодо поведінки людини та її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для всіх людей у всі часи. Ці заповіді є основою Божого завіту зі Своїм народом і критерієм Божого суду. Завдяки впливу Святого Духа вони вказують на гріх і спонукають відчувати потребу в Спасителеві. Ми спасенні благодаттю через віру, а не завдяки ділам; послух Заповідям – це плід спасіння. Послух розвиває християнський характер і дарує відчуття миру з Богом. Він свідчить про нашу любов до Господа й турботу про ближніх. Послух у вірі демонструє силу Христа, здатну перетворювати життя, і служить справі благовістя.
(Вих. 20:1–17; П. Зак. 28:1–14; Псал. 19:8–15; 40:8, 9; Матв. 5:17–20; 22:36–40; Івана 14:15; 15:7–10; Римл. 8:3, 4; Ефес. 2:8–10; Євр. 8:8–10; 1 Івана 2:3; 5:3; Об’явл. 12:17; 14:12).
20. Субота
Після шести днів творіння милостивий Творець відпочив сьомого дня, встановивши для людей суботу як пам’ятник Своєї творчої праці. Четверта заповідь незмінного Божого Закону вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня поклоніння та служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Володаря суботи. Субота – це день радісного спілкування віруючих з Богом та одне з одним, це символ їхнього викуплення у Христі, знак їхнього освячення й вірності, передчуття вічного майбутнього в Божому Царстві. Субота – це вічна Божа ознака Його вічного завіту зі Своїм народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу сонця до заходу сонця – це святкування творчих діянь Бога й викуплення людства
(див. Бут. 2:1–3; Вих. 20:8–11; 31:13–17; Левит 23:32; П. Зак. 5:12–15; Ісаї 56:5, 6; 58:13, 14; Єзек. 20:12, 20; Матв. 12:1–12; Марка 1:32; Луки 4:16; Євр. 4:1–11).
21. Довірене управління
Ми – Божі управителі, яким Бог довірив час і можливості, здібності й майно, а також благословення землі та її ресурсів. Ми несемо відповідальність перед Богом за їхнє належне використання. Завдяки вірному служінню Йому і нашим ближнім, а також поверненню десятини та принесенню пожертвувань, необхідних для проголошення Євангелія і для підтримки та зростання Його Церкви, ми визнаємо Боже панування. Управління – це привілей, який дав нам Бог для виховання в любові та перемоги над жадібністю й егоїзмом. Мудрий управитель радіє благословенням, які отримують інші завдяки його вірності.
(Бут. 1:26–28; 2:15; 1 Хронік 29:14; Огія 1:3–11; Мал. 3:8–12; Матв. 23:23; Римл. 15:26, 27; 1 Кор. 9:9–14; 2 Кор. 8:1–15; 9:7).
22. Християнський спосіб життя
У всіх сферах особистого й суспільного життя ми покликані бути благочестивими людьми, які думають, відчувають і чинять згідно з біблійними принципами. Аби Святий Дух відтворив у нас характер нашого Господа, ми присвячуємо себе тільки таким заняттям, які здатні принести в наше життя християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші захоплення й інтереси мають відповідати найвищим стандартам християнського смаку та краси. Визнаючи культурні відмінності, ми вважаємо, що наше вбрання має бути простим, скромним та охайним, яке пасує тим, чия справжня краса полягає не в зовнішньому вбранні, а «в нетлінності лагідного і мовчазного духа». Оскільки тіло людини – храм Святого Духа, ми маємо піклуватися про нього. Поряд із фізичними вправами й відпочинком ми повинні дотримуватися найбільш здорової дієти й утримуватися від споживання їжі, визнаної у Писанні нечистою. Оскільки алкогольні напої, тютюн і наркотичні засоби шкідливі для здоров’я, від них слід відмовитися. Неприпустимо також безвідповідально приймати лікарські препарати. Ми покликані лише до того, що здатне зробити наші думки й тіла слухняними Христові, Який бажає бачити нас здоровими, радісними та щасливими.
(Бут. 7:2; Вих. 20:15; Левит 11:1–47; Псал. 106:3; Римл. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31; 2 Кор. 6:14–7:1; 10:5; Ефес. 5:1–21; Филп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тита 2:11, 12; 1 Петра 3:1–4; 1 Івана 2:6; 3 Івана 2).
23. Шлюб і сім’я
Бог установив шлюб в Едені, а Ісус підтвердив, що це союз любові між чоловіком і жінкою, який укладається на все життя. Одружуючись, християни повинні обирати собі чоловіка чи дружину серед своїх одновірців. Укладаючи шлюб, вони беруть на себе зобов’язання одне перед одним і перед Богом. Взаємне кохання, пошана, повага й відповідальність є основою їхніх стосунків. У них відображаються любов, святість, близькість і постійність взаємин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення, то Ісус навчав, що людина, яка розлучається з партнером, крім випадків перелюбу, та одружується з іншою людиною, чинить перелюб. Хоч життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, подружжя, яке повністю присвятило себе одне одному в шлюбному союзі в Христі, можуть досягти близького єднання в любові під керівництвом Святого Духа і завдяки турботі Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб усі її члени допомагали одне одному в досягненні духовної зрілості. Зміцнення сім’ї є однією з ключових цілей у проповіді Євангелія в останній час. Батьки покликані виховувати своїх дітей у любові й послуху Господу. Своїм прикладом і своїми настановами вони мають навчати їх, що Христос – це люблячий, ніжний і дбайливий Наставник, Який бажає, щоб і вони стали членами Його Тіла, Божої сім’ї, яка включає як самотніх, так і сімейних людей.
(Бут. 2:18–25; Вих. 20:12; П. Зак. 6:5–9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Матв. 5:31, 32; 19:3–9, 12; Марка 10:11, 12; Івана 2:1–11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Ефес. 5:21–33; 6:1–4).
Вчення про події останнього часу
Бог завжди досліджував ситуацію, перш ніж діяти, демонструючи Свою готовність прощати й даючи кожному з нас шанс стати частиною Його задуму. Ми бачили це на прикладі Едемського саду, Вавилонської вежі, Виходу з Єгипту та знищення Содома й Гоморри.
Перед Другим пришестям Ісус досліджує стан усієї землі, життя кожного, хто коли-небудь жив, і кожен вибір, зроблений кожною людиною. Бог прагне, щоб для нас і для Всесвіту, який спостерігає за цим, було цілком зрозуміло: жодна людина не зазнає долі, якої вона сама не обрала.
Повернення Христа вже близько; воно означає остаточний суд над людством, знищення безбожних, кінець смерті й гріха та спасіння тих, хто приймає Божий дар спасіння. І це ще не кінець історії. На нас чекає тисячоліття на небесах і відновлення землі до стану райського саду, яким вона була колись, — щоб ми могли насолоджуватися ним вічно, перебуваючи в безпосередньому спілкуванні з Богом.
Наведені нижче твердження описують вірування Церкви адвентистів сьомого дня щодо останніх часів існування землі та того, що чекає на людство у вічності.
24. Служіння Христа в Небесному святилищі
На Небесах розташоване Святилище, істинна Скинія, яку спорудив Господь, а не людина. Там Христос звершує служіння, завдяки якому віруючі можуть скористатися благами Його викупної жертви, принесеної одного разу на хресті за всіх, хто живе на Землі. Відразу після вознесіння Христос був проголошений нашим великим Первосвященником, приступивши до заступницького служіння, прообразом якого була робота первосвященника у святому відділенні земного святилища. У 1844 році, наприкінці пророчого періоду у 2300 днів, Він приступив до другої і завершальної фази Свого викупного служіння, прообразом якої була праця первосвященника у Святому святих земного святилища. Це фаза слідчого суду, що є частиною процесу остаточного видалення всіх гріхів. Її прообразом є очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому прообразному служінні святилище очищалося кров’ю тварин, що приносилися в жертву, однак Небесне святилище очищається кров’ю досконалої жертви Самого Христа. Слідчий суд дозволяє всім небожителям побачити, хто з померлих спочив у Христі й тому гідний узяти участь у першому воскресінні. На цьому суді також стає очевидним, хто з тих, які ще живуть на Землі, перебуває у Христі, дотримуючись Божих Заповідей, і має віру Ісуса, а тому готовий до життя у Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, що виражається в спасінні тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто залишився вірним Богові, отримають Царство. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Його Другим приходом.
(Левит 16; Числ. 14:34; Єзек. 4:6; Дан. 7:9–27; 8:13, 14; 9:24–27; Євр. 1:3; 2:16, 17; 4:14–16; 8:1–5; 9:11–28; 10:19–22; Об’явл. 8:3–5; 11:19; 14:6, 7; 20:12; 14:12; 22:11, 12).
25. Другий прихід Христа
Другий прихід Христа – це блаженна надія Церкви, величне завершення справи Євангелія. Прихід Спасителя буде буквальним, особистим, видимим та одночасним для всього світу. Під час його повернення померлі праведники воскреснуть, разом із живими праведниками зодягнуться в славу, будуть підхоплені на хмари й вирушать на Небо, а безбожних спіткає смерть. Виконання майже всіх пророцтв і сам стан цього світу вказують на те, що Прихід Христа близький. Час цієї події не відкритий, і тому нам слід бути завжди готовими до нього.
(Матв. 24; Марка 13; Луки 21; Івана 14:1–3; Дії 1:9–11; 1 Кор. 15:51–54; 1 Сол. 4:13–18; 5:1–6; 2 Сол. 1:7–10; 2:8; 2 Тим. 3:1–5; Тита 2:13; Євр. 9:28; Об’явл. 1:7; 14:14–20; 19:11–21).
26. Смерть і воскресіння
Заплата за гріх – смерть. Проте Бог, єдиний, Хто безсмертний, здатний дарувати Своїм викупленим дітям вічне життя. Доти смерть – це припинення життя як свідомого існування для всіх людей. Коли ж повернеться Христос, наше життя, воскреслі святі й живі праведники будуть прославлені й підхоплені на хмари для зустрічі зі своїм Господом. Через тисячу років відбудеться друге воскресіння, воскресіння безбожних.
(Йова 19:25–27; Псал. 146:3, 4; Екл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Ісаї 25:8; Івана 5:28, 29; 11:11–14; Римл. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51–54; Колос. 3:4; 1 Сол. 4:13–17; 1 Тим. 6:15; Об’явл. 20:1–10).
27. Тисячолітнє царство й кінець гріха
Тисячолітнє царство – це період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і викуплені святі будуть на Небі. Тоді вершитиметься суд над безбожними; Земля буде безлюдною і порожньою, на ній залишиться лише сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього періоду Христос зі Своїми святими та Святим Містом зійде з Небес на Землю. Нечестиві воскреснуть і разом із сатаною та його ангелами оточать місто; але вогонь від Бога поглине їх та очистить землю. У такий спосіб
Усесвіт назавжди буде звільнений від гріха та його носіїв
(Єрем. 4:23–26; Єзек. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об’явл. 20; 21:1–5).
28. Нова Земля
Нова Земля, на якій проживає праведність, служитиме вічним домом для всіх викуплених. Сам Бог забезпечить досконале середовище існування, де навіки пануватимуть життя, любов, радість і можливість пізнання Бога у Його безпосередній присутності. Сам Бог перебуватиме зі Своїм народом, страждання та смерть припиняться. Велика боротьба буде завершена, і гріх більше ніколи не повториться. Усе, що існує, – живе і неживе – свідчить про те, що Бог є любов; Він царюватиме на віки віків. Амінь.
(див. Ісаї 35; 65:17–25; Матв. 5:5; 2 Петра 3:13; Об’явл. 11:15; 21:1–7; 22:1–5).
