Переглянути відеоУкраїнці втомились від карантину. Він уже триває два місяці, й кількість захворілих не спадає.
Алла, харків’янка: “Тяжело сидеть в одной квартире всей семьей. Напрягают все друг друга. Мало чего позитивного.”
Олена Бондар, співзасновниця сімейного центру “Ю ТУ”: “Карантин – это общий тревожный фон. Даже если есть доход, платят две третьих зарплаты, сидят люди дома и испытывают тревогу, я не могу назвать это отдыхом. Мы не можем пользоваться формулами, которые были до этого. У нас были определённые устои, мы знали: мы ходим на работу, дети ходят в школу. Много сложностей и внезапно.”
ЗМІ розповідають про ріст домашнього насильства. Втома, роздратування, невизначеність псують настрій та стосунки.
Лідія Стародубцева, доктор філософських наук: “Кожен з нас готовий до переживання смерті. Кожен день читаєш статистику, і ти розумієш, що це не просто статистика, а за кожною цифрою є життя людини. Карантин ніби лакмусовий папір, це проявлювач прихованого у тобі. І, якщо ти добра людина, під час карантину ти ще добрішаєш. Якщо ти злодій, ти стаєш ще більш злим.”
Утім, коронавірус є неприємною незручністю у порівнянні з епідеміями Середньовіччя.
Олексій Опарін, доктор медичних наук, письменник: “История выделяет несколько ведущих пандемий. Первая крупнейшая эпидемия пандемии, которая происходит на нашей планете – это так называемая юстинианова чума, которая продолжалась в течении 6-го и частично 7-ых веков. Особенностью этой эпидемии было то, что она простиралась на 3-ох континентах. Это Европа, Азия и Африка. Сегодня мы не можем сказать точное количество жертв в данной эпидемии, но в среднем ученые соглашаются с тем, что количество жертв, превышало 100 млн.”
А тодішнє населення світу було ж у десятки раз меншим від теперішнього. Джерела описують, що в кожній сім’ї тоді оплакували померлих.
Олексій Опарін, доктор медичних наук, письменник: “Вторая крупнейшая эпидемия происходит в 14 веке, и она вошла в историю под именем «черная смерть». По самым средним подсчетам, “черная смерть” уносит до 1/3 населения Европы. Многие города Европы вымирают на 80-90%. Если в контексте этих великих эпидемий древности анализировать современную эпидемию, то цифры покажутся весьма незначительными.”
Тож, якщо бачити карантин радше як незручність, ніж вирок, то як найкраще розпорядитися цим незвичним часом? Багато хто з опитаних нами намагається максимально дотримуватися звичного ритму життя своєї родини.
Олексій Опарін, доктор медичних наук, письменник: “Сейчас я практически каждый день, за исключением 2-х случаев, встаю как обычно в 7 утра. У меня идет четко запланированный день. Меньше быть в соцсетях, меньше обращаться к сотовому телефону, а больше читать”
Олена Бондар, співзасновниця сімейного центру “Ю ТУ”: “Многие отказались от новостей, чтобы не смотреть новости, не слушать. Отмечают, что жизнь стала спокойнее.”
Ірина, харків’янка: “Намагаємось триматись в нормальному ритмі життя, як і було раніше.”
Скутість пересування одним харків’янам принесла депресію й надмірну вагу, а іншим дозволила втілити давні плани.
Андрій, харків’янин: “Начал опять усиленно заниматься английским. Если я раньше все откладывал, то сейчас у меня появилось столько много времени, что я начал заниматься спортом, подтянул английский и даже планирую найти новое место работы.”
Ірина, харків’янка: “Старшу у свої 4 роки ми навчили читати під час карантину, вона це робить залюбки. І кожен день по одній сторінці з буквариками вичитуємо. Маленька також тягнеться за нею.”
Харків’яни визнають, що ця зупинка змінила їх ізсередини.
Олексій Опарін, доктор медичних наук, письменник: “Мы всегда говорили о событиях последнего времени, о болезнях. И в первую очередь страх и ожидание бедствий в людях станет одним из признаков скорого пришествия Христа. Но когда это наступило, к этому психологически мы не были готовы. В отношении себя, я бы, наверное, кардинально изменил свое отношение ко многим библейским текстам.”
Лідія Стародубцева, доктор філософських наук: “Ми живемо тут і тепер, в цій точці. Якщо ти хочеш прочитати книжку, не кажи: «Ось закінчиться карантин, і я її прочитаю». Не кажи собі: «Ось закінчиться карантин, і я піду до близької людини». Знайди до неї шлях вже зараз. У цю мить, тут і тепер.”
Олександра, харків’янка: “В первую очередь – это общение с близкими людьми. Количество времени на это увеличилось. Затем, конечно же, возможность к саморазвитию и самообразованию. Возможность остановиться, отдохнуть, успокоиться, привести свою нервную систему в порядок.”
Сімейні консультанти радять будувати близьке емоційне спілкування в сім’ї. Тут першу роль відіграє якість стосунків чоловіка і дружини.
Олена Бондар, співзасновниця сімейного центру “Ю ТУ”: “Многие говорят, что не понимают, для чего им строить семью, т.е., ушёл её смысл. Единственное, что осталось в семье, что невозможно получить в другом месте – это близкое эмоциональное общение. До этого мы брали ролики и ездили в парк. Сейчас мы не можем семьей поехать, мы едем в лес, но мы едем. У нас частный дом, мы выходим на улицу, на костре жарим лаваши, мы общаемся, играем в игры.”
Окремим головним болем для батьків стала дистанційна шкільна освіта, де батьки мимоволі перетворилися на помічників учителя, а то й самостійних педагогів.
Олена Бондар, співзасновниця сімейного центру “Ю ТУ”: “Школа онлайн пришла спонтанно. Учить детей, когда их дома два-четыре не педагогу очень тяжело. Когда учителя присылают тебе домашнее задание по пяти-шести предметам, ты должен освоить тему, рассказать ребёнку, сделать эссе, если ребёнок не может самостоятельно учиться. А самостоятельно учиться могут по статистике только около 15-20% детей. Что для меня важно – это отношения. Не сданная контрольная работа, а отношения.”
Експерти радять не вимагати від дітей досконалості в цей складний час. Натомість культивувати довіру та взаємопідтримку. Пам’ятати, що всі карантини в історії закінчувалися. Треба жити далі. Й планувати життя після карантину. У тому числі літню відпустку і мандрівки.
Євген Комаровський, лікар-педіатр, телеведучий: «Если вы можете себе позволить путешествие, и это путешествие не будет нарушать законы вашей страны, вы однозначно должны думать и планировать путешествие”.
Максим Балаклицький, Світлана Налбандян, Богдан Нсенгімана, Олександр Федоров, Харків, “Вісті надії”
