Переглянути відеоНіхто не народжується з потягом до своєї статі або з проблемою транссексуалізму. Вибір на користь такого способу життя відбувається не одразу. Потяг до своєї статті формується впродовж багатьох років розгубленості і болю. Людина знаходиться в боротьбі із собою, не знаходить допомоги, зазнає ряд психологічних травм – і врешті, обирає гей, лезбі або транс ідентичність. До 1992 року гомосексуалізм у класифікації психічних захворювань і розладів був зазначений як хвороба. Наслідком яких психологічних травм є бісексуалізм та гомосексуалізм? Звідки корінь проблеми? Як не допустити і позбутися небажаного сексуального потягу?
Світлана Марченко, мала потяг до жінок: “Моя мама була алкозалежною, і вона була дуже гулящою жінкою. І вийшло так, що я теж вийшла як дитина нагуляна. Коли батьки моєї мами дізналися, що вона завагітніла, вони їй запропонували зробити аборт.”
На аборт мати Світлани не наважилась. Новонароджену дівчинку відправили у будинок малюка. Там вона жила до чотирьох років. Коли мати забрала доньку додому, Світлана пригадує, – почалося справжнє пекло. Самою вдома вона залишилася голодною і без догляду по три дні. Помешкання перетворилося на будинок відкритих дверей, де були лише п’янки та бійки.
Світлана Марченко, мала потяг до жінок: “Хоча у мами і було багато чоловіків, але домашню чоловічу роботу не було кому робити. Пам’ятаю, як уже з семи-восьми років я вже робила всю чоловічу роботу. Приходилось – по дому, і дрова, і навіть, не повірите, електрику робити, якісь розетки міняти. І десь років з восьми і до десяти я вже почала чути такі слова від сусідів, які бачили, що я роблю всю чоловічу роботу вдома, «тобі потрібно було хлопчиком народитися».”
Коли Світлана пішла до школи, вона зовсім не відчувала себе дівчинкою. Та перше зречення своєї статті відбулося після того, як чоловік, з яким співмешкала матір, запропонував зіграти Світлані в карти на роздягання. Вдома вони були удвох. На дівчинку напав великий страх і вона відчула загрозу.
Світлана Марченко, мала потяг до жінок: “І в 12 років я перший раз сказала: «Я не хочу бути жінкою. Вони слабкі, їх можна зґвалтувати, побити». Я підстриглася під самий такий, знаєте, нуль. Одягнулася і зробила такий вигляд, щоб мене не впізнали, що я жінка.”
Дівчинку ображали й били у школі. Аби захиститися від оточуючого світу, Світлана почала займатися атлетикою. І вже у 16 років неможливо було розпізнати – чоловік вона чи жінка.
Світлана Марченко, мала потяг до жінок: “Я повністю вже відреклася, і не хотіла бути жінкою, коли в 19 років, я познайомилася з молодою людиною, чоловіком, я з ним півтора роки жила і я від нього завагітніла і коли я про це йому сказала, він сказав, що «це не моя дитина». Це для мене був удар.”
Світлана зареклася, що ніколи не вийде заміж. Невдовзі після цих подій на заводі, де вона працювала, знайома дала їй книжку про бісексуалізм. Відтоді три роки Світлана була у стосунках з цією жінкою. Та й тут її зрадили. Тоді ж Світлана вирішила покінчити життя самогубством.
Світлана Марченко, мала потяг до жінок: “Тобто, розумієте, взаємозв’язку ні з ким не було, і ти навіть не уявляв, хто ти, що ти. І я якось в один день сказала: «Господи, якщо Ти є, допоможи мені!» Й через якийсь час прийшли, принесли запрошення в церкву, і я не розуміла, хто – Бог, що таке – церква, але пішла. Але знаєте, в перший день, коли покаялась, Бог торкнувся, дуже велика любов на мене зійшла.”
Однак боротися з потягом до жінок Світлані довелося наступні 16 років. Повне зцілення і звільнення вона отримала 6 років тому. І лише трьома роками пізніше їй по-справжньому вдалося відчути себе жінкою.
Олена Владовська, психолог: “Люди, які вибирають такий життєвий шлях, як одностатеві стосунки або якісь інші крайнощі, це, як правило, люди, які були надмірно травмовані в дитинстві. І, як правило, це пов’язано з насильством в сім’ї. Це підтверджує, що за фактом сім’ї не було. Тобто – не те, що не було батька, а й відносин з матір’ю не було, тому що мати не сприймала свою дитину, вона не будувала стосунки, вона не дбала.”
Психолог розповідає: історія Світлани показує, що дитина формувалася сама по собі, а приклади стосунків у неї були найневдаліші: як із матір’ю, так і з чоловіками.
Олена Владовська, психолог: “У певний момент вона приймає рішення не бути жінкою. Чому? Тому що це – небезпечно. Тобто, це повністю було дезадаптацією – соціальною, особистісною. При цьому всьому людина навіть не розуміє, ким є насправді. Тому подібні дії сигналізують про її пошуки: хто ж вона? У чому та в я якому статусі може бути ефективною? У якому образі її можуть сприймати і з нею рахуватися?“
Щоб уберегти дитину від психологічних травм, у сім’ї повинні бути комфортні умови для розвитку – не лише матеріальні й фізичні, а емоційні та психологічні. Якщо батьки стараються будувати якісні відносини один з одним в любові та взаєморозумінні, якщо виконують свої ролі – матір, як жінка та турботлива дружина, а батько, як чоловік та голова сім’ї – то дитина, споглядаючи на приклад власних батьків, буде розвиватися гармонійно.
Олена Владовська, психолог: “З практики я можу сказати, що неодноразово до мене приходили підлітки самі, які казали: «Напевно, я більше схильний до одностатевих стосунків». Коли такий підліток починає розповідати свою історію, це завжди – дефіцит уваги в сім’ї, розлучені батьки, це завжди – повна відсутність контактних взаємин з батьками, коли дитина відчуває себе непотрібною. І вона шукає спосіб відчути себе потрібною.”
Світлана ніколи не отримувала турботи й любові від батьків чи чоловіків, відчувала себе непотрібною. Та познайомившись із Богом, пізнала любов Творця, тепло церковної сім’ї. Тренер-консультант зі звільнення від гомосексуальних залежностей зазначає, що позбутися небажаного сексуального потягу рідко коли вдається одразу. Все залежить від цілісності особистості, від темпераменту людини, її рішучості й сили волі. Розповідає, що кожному, хто відчуває потяг до своєї статі, варто пройти курс лікування.
Антон Колганов, тренер-консультант руху «Територія відповідальності»: “Поруч із такими групами підтримки, як, наприклад, група анонімних алкоголіків, є також групи анонімних сексоголіків. Туди люди з різними сексуальними відхиленнями або перверзіями можуть звернутися. Там не займаються моралізаторством. Люди збираються, є модератор, але він не виконує роль керівника. Члени групи можуть ділитися своїми болями, страхами. Вони використовують дванадцатикрокову систему допомоги. Наприклад, я маю проблему – крок номер один. Треба зізнатися в цьому собі, це вже є початком лікування. Тобто – я не заперечую, не придушую, не витісняю, не ігнорую свою проблему, а готовий визнати її повністю.”
Тренер-консультант пояснює: наступним кроком є визнання людиною того, що вона не може впоратися з проблемою наодинці – необхідна надприродна сила і допомога людей. Для спеціалістів, які стикаються з такими залежностями, важливо працювати з людиною на всіх трьох рівнях: душі, духу й тіла.
Необхідно виявити, які саме залежний має хибні переконання про себе, про інших людей, про суспільство, та про Творця і замінити його на правдиве. Також важливо допомогти людині зрозуміти себе, повернутися до свого коріння і збагнути, хто вона. Допомогти позбутися образ і сирітських комплексів.
Антон Колганов, тренер-консультант руху «Територія відповідальності»: “На нашому сайті http://territoriao.info/ є курс для людей, які хочуть позбутися, або – служити людям з ЛГБТ, і – чудові викладачі Вілл Томсон і Брен Мартін. Вони іноземці, але люди, які мали таке минуле. І вони з цим впоралися, а зараз успішно допомагають з цим справлятися іншим.”
Існує також Міжконфесійний консультативний християнський центр допомоги людям. Він підтримує тих, хто зіткнувся з потягом до своєї статі. Скайп-зустрічі проводять люди, які мають особистий досвід звільнення від гомосексуалізму і транссексуалізму. У Фейсбуці можна знайти сторінку «Гомосексуализм – мой выбор или я так создан?» та написати у будь-який час.
Яна Ємченко, Євгеній Луговець, Київ, «Вісті надії»
