У 2023 році адвентистська громада смт. Кобилецька Поляна, Закарпатська область, відзначила 100-річчя.
«У всьому є свій час», ми знаєм,
Цар Соломон проголосив,
«Є час, ми сієм, час – збираєм»,
Такий Закон Господь створив.
Колись давно, в роках двадцятих,
Один Полянський чоловік,
Ходив у шахти заробляти,
До Ільниці, і так щорік.
Трудився в шахті у бригаді,
І захотілося йому,
Піти в суботу на зібрання,
Почути вістку там святу.
Торкнулась вістка його серця,
Невдовзі охрестився там,
Це сталось в двадцять третім році,
То рівно років сто назад.
І саме з Ільниці спочатку,
Насіння правди приніс нам,
Перший в Поляну Кобилецьку,
І Це був Дмитро Ватаман.
Ходив наш брат Дмитро в Росішку,
В Бичків, також у Ясіня,
Він мав святу і добру звичку,
Розносить правди насіння.
А книги він писав руками,
Бо Дух Пророцтва Божий дар,
Та їх читали у громаді,
Впродовж років, як цінний скарб.
Через два роки в його домі,
Дружина вістку прийняла,
Це було в двадцять п’ятім році,
Коли хрестилася вона.
Його дочка тут, Василина,
По батька лінії пішла,
В Поляні є його родина,
Як спадщина його труда.
В тридцяті роки із Поляни,
Хрестився хлопець, молодий,
Коли був в армії, солдатом,
І це був Тафійчук Василь.
Коли із армії прийшов він,
Знайшов дружину в Ільниці,
І жив в селі Лоза він потім,
Зазнав багато утисків.
Але був вірним, хоч це важко,
Давалося у ті роки,
Успадкували віру батька,
Це один син та дві дочки.
В роки тридцяті й сорокові
Служив Беньовський обласним,
Хрестив в громадах в Закарпатті,
В Поляну теж він приходив.
Він охрестив у тридцять восьмім,
Ігнатюк Олену та дочку,
І там, в Котільниці у неї,
Було зібрання відтоді.
Насіння істини зростало,
І поступово сталось те,
Що в Плані Божім місце мало, –
В Поляні адвентисти є.
Свій шлях продовжили тернистий,
В державі утиск, атеїзм,
Хоч були ті роки нелегкі,
Але зростав тут адвентизм.
Таку подію ще згадаєм,
В той самий, тридцять восьмий рік,
Хрестився з жінкою в громаді,
Один відомий чоловік.
Це перший пастор у Поляні,
Громада вибрала його,
Це брата Куріляк Івана,
Він гідний поклику свого.
І зібрання прийшло до нього,
Великі утиски пройшов,
Був прикладом життя святого,
Бо він за Господом ішов.
Він гарним був місіонером,
Коли приходив в Ясіня,
То там робив шевцем час певний,
Щоб сіять правди насіння.
І теж причетний був у тому,
Що у сорокових роках,
Громада Божого народу,
З’явилася у Ясінях.
Це була перша дочка з всіх,
Громади нашої в Поляні,
Хоч члени церкви в Ясінях,
Належали тоді до мами.
Трудився ще один служитель,
Туди він часто приїжджав,
У Ясінях він був хреститель,
Це пастор Химинець Іван.
Служіння брата у ті роки,
Було нелегким, але все ж,
Згадать приємно, що з Поляни,
Його дружина була теж.
Бо в сорок восьмім її батько,
Поважний Прокоплюк Дмитро,
Прийшов до Бога в час нелегкий,
І був пресвітером також.
У зятя, Химинця Івана,
Родились дочки і сини,
Чотири сім’ї після батька,
Служіння звершують вони.
Коли прийшов сорок девятий,
Повірив брат Токарь Дмитро,
Він був пресвітером в громаді,
Порядок він тримав кругом.
Жила сімʼя Луцьо Михайла
На цьому місці, бо він взяв
Собі дружину із Поляни
Тому він теж Полянський зять.
У старім домі вони жили,
Родилась дочка й два сини,
І після Куриляк Івана,
До себе зібрання взяли.
Як виїжджали із Поляни,
Для Господа віддали дім,
Де адвентисти до недавна,
Служіння звершували в нім.
В той час сім’я Луцьо Михайла
З Поляни виїхала з тим, –
Служіння пасторське почати,
Пізніше брат був обласним.
Слідами батька на служіння,
Пішли дві сімʼї із дітей,
Сімʼя Попович, – Федір й Ольга,
Сімʼя Луцьо Михайла теж.
Роки ішли, з Поляни душі,
Скрізь заключали Заповіт:
В Добрянськім, в Бедевлі, в Сивлюші,
Та в Ільниці, -– це мовить звіт.
В сімдесят третім теж подія, –
Перевелась сюди сімя,
Онуфрійчук Степан й Марія,
Це донька Дмитра Токаря.
І Церква вибрала Степана,
Пресвітером на певний час,
Тринадцять літ служіння брата,
Є незабутніми для нас.
У вісімдесят сьомім, з волі Неба,
Білак Василь у нас служив,
Помічником був Василь Глеба,
Служінням кожний дорожив.
А слідуючим був служитель,
Який в громаді служив тут,
У вісімдесят восьмім році, –
Це Ігор, брат Онуфрійчук.
Як прийшов вісімдесят девʼятий,
Служив Михайло Горничар,
Він був старанний і завзятий,
Бо теж з Поляни жінку взяв.
За ним служив Василь Варцаба,
Це девʼяносто пʼятий рік.
Біблійні зустрічі, програми,
В громаді часто проводив.
Хоч він роки вже за кордоном,
Та де би не служив, з тих пір,
Громада ця є рідним домом,
Завжди підтримує її.
А в девʼяносто восьмім році
Був пастор Горничар Іван
Його любили теж Полянці,
Хоч молодий був, мав талант.
А потім, Ношина Івана,
Як був двотисячний вже рік,
Господь направив до Поляни,
Щоб був служителем тут він.
За ним наступний був служитель,
Це Анатолій брат, Тершак,
Бог дав йому також можливість,
Служить в Поляні певний час.
Служив він щиро і невтомно,
Із другого по шостий рік,
І теж причетний був у тому,
Щоб залишити добрий слід.
А після, знов, районний пастор
Прийшов, – Михайло Горничар,
Служити тут Полянській пастві,
Був в цьому також Божий знак.
В дев’ятім році Крічфалушій
Служив в громаді певний час,
Він прикладав зусиль не менше,
Виконував Христа наказ.
А в одинадцятому році,
Мойсей Сергій вже тут служив,
Старався теж на кожнім кроці,
Робити все, що було сил.
В дванадцятім, наступний пастор, –
Василь Мурга отримав честь,
Вирішував складні і прості,
Питання церкви у той час.
Шість років – то не так багато,
Але Господь за ці роки,
Поміг нам довершить будову,
І в новий Дім вже перейти.
Свою причетність до громади,
По Божій волі, має ще,
Бо він у пастора наставник,
Також районним він тут є.
А в вісімнадцятому році
Нове призначення було,
Почав служити новий пастор, –
Це Олександр Зіборов.
Потім служіння естафету
Прийняв наш брат Богдан Шумчук,
Це двадцять першого вже року,
Своє служіння почав тут.
За ним прийшов Андрій Мачіха,
У двадцять другім, по цей час,
Він з Львівщини самий приїхав,
Але тепер уже «не сам».
Петро Попович служить щиро,
В громаді проповідь веде,
Не відмовляє, де потрібно,
Він з задоволеннням іде.
Історія нам всім звістила,
Уважно слухаємо звіт!
Громада героїня стала,
Шістьох синів зростила в світ.
Згадаємо їх поіменно:
Василь Варцаба та Іван,
Отримали від Бога щедро,
Звіщати істину талант.
Луцьо Михайло, проповідник,
Він є служитель, капелан,
Також відомий Божий вісник,
Це пастор Юрій Ватаман.
А пятий служить у Бичкові,
Також у Рахові веде,
Це Устюгов, брат Анатолій,
Він теж з Поляни родом є.
А шостий, ще один служитель,
Він, все-таки, Полянський зять.
В Солотвині він служить щиро,
Це Василь Чопик, треба знать.
Окрім синів, є ще і дочки,
Чотири їх і це є факт,
Вони тепер у різних точках,
Поляна мати їм, – не жарт!
Молодша донька недалеко,
Вона зʼявилася на світ,
В минулі, девʼяності роки,
Громада Великий Бичків.
А старша донька, що за нею,
Вона у Рахові живе,
І адвентистською сімʼєю,
В вісімдесятих теж стає.
А перед нею донька ще,
Зʼявилася неподалік,
Громада Верхнє Водяне,
Це був пʼятдесят сьомий рік.
А сама старша від усіх,
Дочка жила у Ясінях.
Вона зʼявилася на світ,
У сорокових ще роках.
Але, на жаль, її немає,
Вона померла у Христі,
На цій Землі й таке буває,
Мати жива, дочка вже ні.
Поляна – мати-героїня,
Родила дочок та синів,
Тепер звіщають шлях спасіння,
Разом із матірʼю, усім.
Отже, виходить, що в Поляні,
Через народження дітей,
Бабусею громада стала –
Звичайно, Ільниця! Це – честь!
Бо Ільниця – це наша мати,
Поляна – є її дочка,
Це треба знати й памʼятати,
Тому й присутня тут вона!
Вітаємо й громаду-маму,
У цей святковий, світлий день,
Бо сьогодні її дочка,
Сторічний має Ювілей.
Не можна зараз не згадати
Іще других служителів,
Бо в справу Божу тут вкладали,
Талант, який Господь дав їм.
Це Штефанюк Василь, якого
Ми добре знаємо усі,
Павло Луцьо, який не словом,
А ділом служить від душі.
Братам Сокиркам щиро вдячні,
Це Ігор а також Олег,
За їхній вклад у справи Божі,
Подяку щиру ми несем.
Буває, виникне потреба,
Завжди готові помогти,
Це брат Віталій, Василь Глеба,
Й Дьордяй Степан не в стороні.
Нехай же ж Бог за ці служіння,
Їх щедро всіх нагородить,
Примножить їхні володіння,
Ми вдячні Господу за них.
Хочу подякувати також,
За допомогу двох осіб,
Які змогли нам у час важкий,
Із документами рішить.
Рішко Павло вів справу щиро,
Панько Попович допоміг,
За всі старання та зусилля,
Хай їх Господь благословить.
Подяку щиру без вагання
Місцевій владі ми несем,
За їх підтримку та сприяння,
В житті громади і потреб.
Ми молимось за Україну
У цей важкий для неї час,
Бо любимо свою країну,
Хай Бог пошле свій мир на нас.
Ми вірим, в цих випробуваннях,
Що переносимо усі,
Господь покличе для спасіння,
Ще багатьох дітей Своїх.
Тому, громада твердо знає,
Що роль її сьогодні та,
Щоб Словом і життям звіщати,
Відображаючи Христа.
Ми всім братам і сестрам вдячні,
За кожний дар і за талант,
Якими служать в цій громаді,
Щоб тут зростав духовний храм.
І будівельникам ми вдячні,
Які трудилися всі тут,
Даниличам – Михайлу й Саші,
І тим, хто спонсорами був.
Ми вдячні техпрацівникам,
Це брат наш, Сергій Ватаман,
Також теплом, що служить нам,
Теж Ватаман, але Богдан.
Ми вдячні також усім сестрам,
За їх служіння щирі всі:
Вони активні в усіх сферах,
За пісні, хор, за голубці.
За кожну жертву, щире серце,
За всі зусилля, в кожну мить,
І за молитви ваші ревні,
Хай вас Господь благословить!
Але, не можем не згадати,
Сьогодні, у святковий час,
І тих, хто були перед нами,
Які залишили вже нас.
Свій вклад вагомий положили
По силам, часом понад сил,
Свій хрест служіння до могили,
Вони з терпінням пронесли.
Тепер вони відпочивають,
Залишивши тут добрий слід,
І Приходу Христа чекають,
Зустрінемось уже тоді.
Ми вдячні також з Уніону,
Усім братам, керівникам,
За їх співпрацю, допомогу,
В служінні Господу і нам.
І Конференції ми вдячні,
Братам, що з нами є в цю мить,
За всі зусилля та підтримку,
Хай їх Господь нагородить.
Але найвищої подяки,
Пошани, слави і хвали,
Достойний наш Небесний Батько,
Який проводив скрізь роки.
Громаду цю, яка сьогодні
Відзначує свій ювілей,
Бо це сторіччя — дар Господній,
Це милість Божа, привілей.
Це радість всіх, хто любить Бога,
І перевага всіх гостей,
Які здолали всю дорогу,
Прибути щоб на Ювілей.
Отож, присутні сестри й браття
Поважні гості, всі що тут,
Разом із нами ви віддайте
Пошану Господу Христу.
Хай у серцях горить сьогодні
Любов, подяка і хвала,
В піснях, в молитвах, в кожнім слові
Хай славиться Його Імʼя.
Бо лише Він достойний слави,
За історичну зустріч цю,
Хоч зараз йде війна в державі,
Це свято вдячності Йому!
Брати і сестри із Поляни,
Ви є Сторічний Ювіляр,
Словами цими вас вітаю,
Що Аврааму Бог сказав:
«У сто років, це не легко,
Але ти Мені повір:
Що за Словом Моїм певно,
Син родиться через рік.»
Хай Бог поможе вам родити,
У цей столітній, гарний вік,
В роках наступних приводити,
Ще багатьох дочок, синів.
Громада ця сто років має,
Живе вже кілька поколінь,
Хай далі Бог благословляє,
На це ми скажемо: АМІНЬ!
Василь Мурга
Фото: Марія Шумчук
