• Головна
  • Блог
  • Статті
Середа, 29 Липня, 2026
Церква Адвентистів сьомого дня в Україні
  • Хто ми
    • Наша історія
  • У що ми віримо
  • Наші цінності
    • Служіння
    • Свобода
    • Розвиток
    • Здоров’я
    • Сім’я
    • Віра в Бога
  • Новини
    • Аналітика
    • Блоги
    • Відео новини
    • Інтерв’ю
    • Новини в Україні
    • Огляд ЗМІ
    • Періодика і книги
    • Події у світі
No Result
Переглянути всі результати
Церква Адвентистів сьомого дня в Україні
  • Хто ми
    • Наша історія
  • У що ми віримо
  • Наші цінності
    • Служіння
    • Свобода
    • Розвиток
    • Здоров’я
    • Сім’я
    • Віра в Бога
  • Новини
    • Аналітика
    • Блоги
    • Відео новини
    • Інтерв’ю
    • Новини в Україні
    • Огляд ЗМІ
    • Періодика і книги
    • Події у світі
No Result
Переглянути всі результати
Церква Адвентистів сьомого дня в Україні
No Result
Переглянути всі результати

Юлія Сергієнко: “Дитина має рости в сім’ї, чужих дітей не буває, для Господа всі дітки свої і Він особливим чином турбується про сиріт”

16.02.2020
A A

Господь створив сім’ю як найкраще місце для дитини. А коли сім’ї немає – є інші люди, які стають рідними для цих дітей, заміняючи їм батьків.

Звідки ви, чим займаєтесь?

Я родом з Дніпра, зараз живу в Новгород-Сіверському Чернігівської області. Ми з чоловіком земляки, але через служіння часто переїжджали, десь кожних п’ять років. До цього жили в Полтаві, а тепер в Чернігівській області. Прийомні діти у нас вже давно. У ролі прийомної сім’ї ми існуємо вже вісім років, а як дитячий будинок сімейного типу – трохи більше року. Ми віруючі люди: адвентисти сьомого дня. Ходимо разом з дітьми до церкви, стараємось ще змалечку прищеплювати їм любов до доброго, чистого, вічного.

А як у вас з’явилася думка, щоб усиновити дітей-сиріт? Що спонукало вас?

У нас не усиновлені дітки, а прийомні. Хоча ми думали про усиновлення. Коли у нас народилася друга донечка Настя і їй було півроку, на Новий рік роздавали календарики з фотографіями діток та історіями їх усиновлення. Ми прочитали ці історії і почали молитися. Господь торкнувся наших сердець, але на той момент у нас не було матеріальної можливості, не було свого житла. З часом Господь допоміг отримати житло і вже через п’ять років дав можливість взяти першого малюка. Вітю ми взяли під опіку, адже довгий час молилися, питали у Господа, чи є на то Його воля. І Бог нам щоразу показував, що дитина має рости в сім’ї, що чужих дітей не буває – для Господа всі дітки свої і Він особливим чином турбується про сиріт. На той час ми звершували служіння вже в Чернігівській області, ходили в притулки, бачили цих діток на власні очі, спілкувалися з ними. І розумієте, коли ти їх бачиш, починаєш розуміти, наскільки ці діти потребують любові, турботи, підтримки, навіть в тому, щоб навчити їх піклуватися про самих себе. Адже після інтернату діти не пристосовані до життя в суспільстві, не самостійні, не можуть подбати про себе. І як правило, вони часто порушують закон, щоб вижити. І ось, щоб діти не поверталися туди, щоб вони бачили краще життя, щоб вони відчули, що є хтось, хто їх любить, хто про них піклується, ми вирішили брати дітей до себе. Взяли першого малюка і зрозуміли, що на цьому не зупинимося. Тому невдовзі ми взяли ще двох: хлопчика і дівчинку.

А скільки у вас дітей всього?

Зараз у нас семеро прийомних діток, а усіх разом – дев’ятеро. Дев’ята, Христинка, уже доросла – їй 26 років. Є у нас ще Каринка, якій 18 років, а іншим від 6 до 15.

Як ви будуєте стосунки з дітьми? Хто або що допомагає вам? Можливо, ваш досвід стане у нагоді іншим, хто теж збирається займатися цим служінням.

Я скажу вам зі свого досвіду: без Господа це практично неможливо. Бо навіть власних дітей батьки люблять по-різному. Хоча вони намагаються любити однаково, але все одно, кожний з дітей має свій характер. Карати чужу дитину – це набагато складніше. А зробити її твоєю рідною може тільки Бог. Тому тільки завдяки молитві і Божій мудрості, проявляючи терпіння до дітей, намагаємося виховувати в них відповідальність за їхні вчинки. Хоч важко дивитись, як вони розплачуються за свої помилки, за свій непослух. Коли починаєш віддавати цю дитину в Божі руки, то бачиш, як Бог змінює її серце, відповідає на всі твої молитви, і навіть на прохання, які не висловлював вголос. Коли бачу, що те, чого своїми людськими зусиллями намагалася досягти рік, Бог міг зробити за день або за мить, то розумію, що це – чудеса. Без Господа виховати, поставити цих дітей на ноги і боротися за них, адже найчастіше діти з неблагонадійних сімей, нам самим не під силу. Тільки Господь може зробити їх найкращими людьми, бо для Нього немає нічого неможливого.

Церква Адвентистів сьомого дня в Україні

© 2026 Українська Уніонна Конференція

Navigate Site

Follow Us

Welcome Back!

Login to your account below

Forgotten Password?

Retrieve your password

Please enter your username or email address to reset your password.

Log In
Церква Адвентистів сьомого дня в Україні
No Result
Переглянути всі результати
  • Головна
  • Хто ми
    • Наша історія
  • У що ми віримо
  • Наші цінності
    • Служіння
    • Свобода
    • Розвиток
    • Здоров’я
    • Сім’я
    • Віра в Бога
  • Новини
    • Аналітика
    • Блоги
    • Відео новини
    • Інтерв’ю
    • Новини в Україні
    • Огляд ЗМІ
    • Періодика і книги
    • Події у світі
  • Статті
    • Біблія
    • Здоров’я
    • Молитва
    • Стаття

© 2026 Українська Уніонна Конференція