Розповідає керівниця освітньо-тренінгового центру міжнародного благодійного фонду «Крок з надією», практикуюча психологиня Ірина Жабровець.
Нещодавно ви проводили тренінги про безпеку волонтерів. Тож як волонтеру вберегти себе від вигорання, особливо під час праці у гарячих точках?
Вигорання трапляється не тільки у волонтерів, які працюють у гарячих точках, а і в тих, хто в тилу. Бо все залежить від того, наскільки людина виснажується, і чи є у неї можливість відновитися. Людина, яка їде в гарячі точки, зазвичай знає, як їй відновитися після небезпечної поїздки, а волонтери в тилу – тобто працівники гуманітарних центрів, – навпаки, можуть швидко вигоріти.
Тож як убезпечити себе? По-перше, це наша відповідальність перед Богом, людьми, місією, яку ми здійснюємо. Перший і головний девіз волонтера: «Допоможи собі сам, щоб бути у змозі допомогти багатьом нужденним». Тобто я повинен знати, як відновити свій ресурс. Це залежить від того, наскільки я знаю себе, бо шляхи відновлення у кожного різні.
Водночас, у всіх нас є основні потреби, які потрібно забезпечити. Наприклад, основи фізичної безпеки, основи особистої, цифрової безпеки, основи психологічного добробуту, та юридичної безпеки.
Зрозуміло, що зараз війна, постійно звучать сирени, є постійна небезпека. Саме тому ми повинні знати, як відновлюватись.
На початку повномасштабного вторгнення було багато людей, готових допомагати, а зараз охочих вже значно менше, ті ж грошові збори відбуваються набагато повільніше. Тож як діяти волонтеру, який хоче працювати, але бачить, що люди почали не так активно допомагати?
Волонтер повинен пам’ятати, що він – не центр Всесвіту й не має надприродних можливостей. Він людина, яка має свої обмеження, тому найкраща турбота про своє психічне здоров’я – це розуміння, що ти неспроможний зробити все, але ти можеш зробити те, чого інші не зроблять. Мені подобається вислів Рузвельта: «Роби те, що ти можеш, у той час, коли існуєш, і на тому місці, де ти перебуваєш».
Якщо ми беремо на себе більше, ніж спроможні винести, то це перший крок до вигорання. Тому важливо проаналізувати ситуацію, в якій ми опинились. Якщо волонтер може щось змінити, то він повинен іти й працювати, але якщо на ситуацію він вплинути ніяк не може, то потрібно вміти це відпускати і рухатися далі. Допомогти абсолютно всім неможливо.
Допомогти абсолютно всім неможливо, тому доводиться відмовляти. А у відповідь волонтери отримують звинувачення. Тож як діяти волонтеру, коли він хоче допомагати, а натомість отримує негативну реакцію?
Для мене істотним прикладом є історія, коли зцілена від прокази людина повернулась до Ісуса подякувати, у той час як девʼятеро інших не повернулись. Волонтер повинен розуміти, що по-перше, він це робить не заради подяки. По-друге, не обов’язково люди його роботу оцінять і оцінять її адекватно. По-третє, завжди будуть незадоволені. У ситуації з незадоволеним, якщо він здатний адекватно оцінювати ситуацію, то можна спробувати поговорити, бо він міг бути свідком несправедливості. Якщо ж людина неадекватна, то з нею не варто розмовляти.
Що робити, коли волонтер виконав роботу, а потім дякують абсолютно всім, окрім нього?
Якщо волонтеру важливо, щоб оцінили його фахову та якісну роботу, то потрібно вміти себе захищати. Наприклад, якщо використовують його фото без указівки автора, можна ставити власний водяний знак.
Як бути волонтерам, які їздять у гарячі точки і бояться, що в разі поранення залишаться нікому непотрібними? Як подолати цей страх?
Людина повинна відповісти сама собі: чому я не можу цього не робити? Якщо це твоя місія, то ти не можеш цього не робити. Звичайно, треба розуміти усі небезпеки поїздок у прифронтову зону, адже це може бути квиток в один кінець. Тому важливо мати довіру до Бога, що Він оберігатиме. Я сама їздила у Куп’янськ (Харківська область) і Запорізьку область, і під час поїздок просила Бога, щоб Він мене оберігав, щоби я могла допомогти людям. У мене була впевненість, що Господь зі мною, тому була у таких місцях, де навіть деякі чоловіки бояться перебувати.
Щодо вміння відновлюватися, особисто для мене таким засобом є катання на велосипеді. Але багато хто говорить, що подібні речі не на часі. Що ви думаєте з цього приводу?
Волонтерський рух набув нового охоплення під час повномасштабного вторгнення. Волонтери допомагають людям, доставляють медикаменти та їжу у прифронтові регіони. Тому треба пояснювати суспільству, що ті, хто працює двадцять чотири години на добу, повинні бути в ресурсі. Щоб робота волонтерів була безперервною, потрібне відновлення, ось тому і військовим потрібна ротація та відпочинок. Через те, що люди не відновлюють себе, зросла кількість осіб із психічними проблемами, бо психіка просто не витримує.
Звичайно, можна зрозуміти тих, хто запитує: чому одні можуть обіймати дружину і дітей, кататись на велосипеді, а інші перебувають в окопах і позбавленні цього? Волонтерам треба розуміти, що відновлення зараз на часі. Бо якщо волонтер не відновить себе, він не зможе допомагати іншим людям.
