Розповідає Василь Лавренюк, керівник Буковинської конференції адвентистської церкви (територія Івано-Франківської, Тернопільської та Чернівецької областей, налічує 140 громад)
Що змінилося в служінні адвентистських громад у вашому регіоні з початком бойових дій у лютому?
Багато чого змінилося і хочеться відзначити таку особливість: попри війну, всі громади занурилися у відвідування богослужінь, дослідження Біблії, допомогу одне одному, молитовне життя. Проходили ночі пильнування, щоденно проводили молитовні служіння, у деяких громадах не онлайн, а вживу. Більшість громад активно долучилися до соціального служіння, збирали допомогу коштами, продуктами, теплими речами.
У людей з’явилося багато запитань, що стосуються виконання пророцтв, наприклад, наскільки ця війна відображає момент приходу Христа і таке інше. Пастори мали можливість по-особливому звертатися до людей і пояснити ті вістки, які би спонукали їх до духовного зростання, до вивчення Біблії, до розуміння часу, в який ми живемо.
В яких сферах церква допомагає постраждалим від війни?
Буквально з першого дня війни було зроблено звернення до громад, щоб всі члени церкви могли долучитися до особливого соціального служіння. І вже з другого дня пастори почали збирати в громадах досить велику допомогу продуктами, одягом, коштами. Особливо з Дністровського (колишній Хотинський) району тонами привозили яблука, які відправлялися в ті регіони, де була велика потреба.
Також одним з напрямків соціального служіння є випікання хліба. В перші тижні та місяці це були тисячі буханок хліба. Кожного дня по три, чотири автобуси, які до нас привозили людей з території активних бойових дій, звідси завантажувалися продуктами, хлібом, одягом і відправлялися в зони бойових дій. Всі громади долучилися до такого служіння. Зокрема, в Буковинській конференції члени церкви досить активно працювали в цьому напрямку. Велика подяка Богові за них! Також вони відкрили свої власні будинки і будинки молитви, щоб прийняти переселенців. Були такі громади, де, якщо додому не могли прийняти, то приймали в будинках молитви, збирали продукти і годували переселенців. В кожній церкві також були ті, хто психологічно підтримував, спілкувалися, молилися, відвідували, адже люди, які приїхали до наших регіонів, багато пережили.
Чи змінилося в суспільстві ставлення до духовних цінностей, в якій бік і що свідчить про це?
Коли почалися бойові дії, велика кількість переселенців приїхали на нашу територію, і це були переважно ті, хто не належав до адвентистської церкви. Ми бачили, що ці люди були готові відвідувати Церкву, отримувати літературу, самі зверталися по молитовну підтримку, просили щоб за них молилися, за їхніх рідних, близьких, які не змогли виїхати.
Якщо говорити про ставлення до духовних цінностей, то коли почалася війна, люди більше почали звертатися до Господа, переглядати свої стосунки з Богом, був великий попит на духовну літературу. Всі Біблії, які були у нас, всі газети, місійні книги – все було використано і роздано. Люди брали, читали, ставили багато питань. Багато з них продовжують відвідувати Церкву, деякі прийняли хрещення. Тому насправді бажання ближче бути до Господа, просити Божого захисту – це той момент, який відзначився позитивно в суспільстві.
Яким чином в умовах нестабільності Церква може продовжувати виконувати місію?
В умовах війни – це особлива нагода відкривати людям Слово Боже. Тому що вони сьогодні готові до цього, коли бачать те, що відбувається.
Якщо говорити про переселенців, які пережили певні психологічні травми, страх, бачили обличчя війни, то їхні серця відкриті, щоб слухати слово Господнє, яке може дати спокій і мир.
Сьогодні той час, коли виключно соціальне служіння, яке поєднується з євангельськими заходами церкви може мати великий успіх. На території наших областей використовуємо, як один із видів євангельської роботи, медичне служіння – продовжуємо безкоштовно приймати, обстежувати, надавати медичні послуги, ліки для переселенців, для осіб з інвалідністю, людей похилого віку за допомогою кліники “Ангелія” та адвентистського медичного центру “Віфанія”.
Ми бачимо позитивні тенденції, особливо, коли мобільна клініка виїжджає у віддалені куточки наших регіонів, де не так все просто з медичним обслуговуванням. Ми бачимо, як в позитивний бік змінюється ставлення місцевих мешканців до Церкви, до її діяльності.
Це ті напрямки, в яких Церква сьогодні служить та буде продовжувати служити.
Запитання – Валентин Загреба
