Я живу в Миколаївській області в селі Бузьке. Кожного дня в 8.00 годин ранку та 18.00 ми зустрічаємося і молимося. В окремі дні маємо пости і молитви.
У нас три села Суворовка, Сухий Єланець та Бузьке розташовані одне від одного на відстанні трьох-пяти кілометрів.
Спочатку почали бомбити Суворовку, де живе мій брат. Він подзвонив: “Свєта, ми в підвалі. Тут таке робиться!” А ми молимося. Через два чи три дні почали бомбити Сухий Єланець, а ввечері11 березня і наше село.
Ми почули, що почали бити ракєти. Але всі сиділи по хатам. У кого були підвали, сховалися в підвал. У нас немає, тому ми були вдома. Мій чоловік добре розбирається де “Гради”, де які ракети. Коли почалися перші вибухи, чоловік каже: “Мимо”, а я бачу в вайбері пишуть: “Моліться! Бомблять нас”. Їм відповідаю, що ці ракети йдуть мимо, перелітають через нас. А мені з підвалів пишуть, що на них падають ракети. Я живу на початку села, а наші брати в кінці, то снаряди впали на них. Стою на колінах, молюся.
І тут чоловік кричить мені: “Лягай”, потім вибух, чоловік закрив мене собою. Лежу, молюся, плачу, кричу: “ Не приключится тебе зло…” (Пс.90). Спочатку вибухнуло перед будинком, за ним відразу поза будинком, у сусідньому городі. Було таке відчуття, що стеля піднялася, стіні захиталися, потім стеля знову впала на стіни. І по всьому периметрі хати пішли великі треєщини. Весь час я плакала та молилася.
Коли закінчилися вибухи, чоловік вийшов надвір, відразу забіг додому і сказав: “Світланко, швидко, треба прийняти людей”. У сусідів напроти розбомбили будинок. Забрали сусідів, у яких ще є паралізована бабця, до шести ранку були всі разом, я молилася.
Вранці, коли вийшла на вулицю, не повірила своїм очам. Дороги в селі вузькі, хати розташовані недалеко одна від одної. Напроти в будинках не було даху, вікон, знесло двері, всі сараї. Біля мого будинку також були поскодження в сусідньому будинку, але не такі руйнівні.
Коли я повернулася і подивилася на свій будинок, то плакала і дякувала Богові за те, що він захистив. В нашому будинку уламками від ракети було пробито по одній дірочі в кожному вікні. Ми маємо високий паркан з профнастіла. Так від ударної хвилі він зігнувся і був увесь в осколках. Машина ціла, собака вівчар цілий, на даху декілька шиферин підняло й поклало, є тільки тріщини, дах цілий.
Сьогодні ми поїхали в місто Миколаїв. Помолилися, приїхали, все вирішили і поїхали додому. Від нас до міста 75 км. Я чомусь трішки нервувала, все хотілося швидше поїхати додому. Тільки приїхали додому, мені дзвонять, питають де ми, і кажуть, що вже другий раз місто бомблять ракетами. Слава Богу, Він нас сьоголні знову охороняв.
Продовжуємо молитися.
Записала Алла Шумило
