Розповідає експерт, Аліна Парасей-Гочер, PhD з психології, доцент
Моя професійна діяльність почалася ще з 2008 року, коли почала працювати в дитячому садочку. Окрім базової освіти з психології та згодом наукового ступеню, постійно підвищую свій професійний розвиток у різних напрямках психологічної науки. Наприклад, кризова психологія, когнітивно-поведінкова психотерапія, трензакційний аналіз, психологія травми, арт-терапія та багато іншого.
Чому християни можуть перебувати у стані розчарування і провини?
Так, дійсно, блага звістка Євангелія здатна змінити спосіб нашого життя. Але, як показує життєва практика, в повсякденному житті люди часто можуть перебувати в стані розчарування. Розчарування виникає тоді, коли є очікування від людей чи тим паче від Господа. Якщо очікування невиправдане, то часто настає етап своєрідної вимоги.
Тобто умовно кажучи, є така формула: невиправдане очікування перетворюється у вимогу. Християни, як і всі люди, маючи невиправдані очікування, можуть спіткнутися об «вимогу». Саме тоді настає розчарування в житті, що спричиняється почуттям провини.
Для того, щоб не розчаровуватися, не треба «зачаровуватися». Людина має очікування, як правило, неусвідомлені.
Чому з’являється непрощення у людини, особливо в християнина? І як воно потім перетікає у непрощення себе?
Доречно і більш правильно розпочати з того, що проблема непрощення себе починається саме з мене. З психологічної точки зору в науковій психології, а саме в когнітивно-поведінковій психотерапії, є така психотерапевтична модель, як «тріада». «Тріада» полягає в наступному: все починається із себе. Як людина ставиться до себе, як вона себе розуміє, як себе інтерпретує, як ставиться до себе – ось що тут має значення.
Таким чином ця особа буде ставитися й до інших людей, і до світу в цілому. Наприклад, якщо я не можу простити іншу людину, зрозуміло, що на це є причини. Але якщо говорити про те, як воно перетікає в непрощення себе, то тут прямо говориться про неприйняття себе.
Непрощення себе простою мовою – неприйняття себе як особистості. Не була задовільнена потреба ще в дитинстві щодо прийняття себе, як особистості зі своїми талантами.
До мене часто звертаються люди різних деномінацій, які сильно страждають. Від чого страждають? Що не можуть налагодити відносини з Богом: усе неправильно, я Його не чую, маю багато проблем на цьому фоні. Людина таким чином перебуває у постійному неврозі.
Відштовхуючись від цього, як людина ставиться до себе, така у неї буде комунікація з іншими людьми. Нам слід ретельно та десь детально переглянути наше ставлення до самого себе, адже так чи інакше – на цьому фоні створюється ставлення до оточуючих і до світу.
Почни з себе, почни відчувати, розуміти себе (свої потреби, бажання, думки) і тоді відкриється шлях до розуміння Бога.
Як зрозуміти, чи присутнє в мене непрощення? Які існують ознаки психологічного непрощення?
Це коли людина займається «самокопанням» (намагається зрозуміти, чи має вона рацію, чи неправий по відношенню до себе і т.д.). Також коли людина нескінченно хоче просити прощення. Навіть пам’ятаю думку одного пастора церкви з проповіді: «один раз варто попросити у Бога прощення і повірити в те, що Він простив».
Це все до того, що коли людина займається постійно «самокопанням», то тут якраз йде мова про психологічну проблему. Людина зневірена й не може уявити, що вона може бути прощеною. Постійно є невротична тенденція – відчувати себе винною. Виникає фонове почуття провини, коли людина має постійне відчуття вини. І навіть, якби Ісус Христос особисто сказав, що ти прощений, людина з такою невротичною тенденцією ще би бігла Йому услід і питала би: «А Ти точно мене простив?» Це щодо ознак цієї тенденції, коли виникає почуття фонової провини.
Також у психології є термін «самопокарання». Це може проявлятися в сімейних відносинах, роботі, навчанні. Відбуваються довгі внутрішні діалоги з самим собою. Людина будь-що відмовляється від аналізу ситуації, тому займається «самопокаранням». Людина сама себе поїдає. Такий невроз руйнує людину зсередини, особа у постійному почутті депресії й непрощенні себе.
Які наслідки може мати людина на психологічному рівні в майбутньому, якщо жити непрощенням себе?
Усе відбувається по колу. Людина буде завжди в стані невротичної тенденції, якщо живе з непрощенням себе. Потрібно дещо зрозуміти, коли особа справді винна, вона може покаятися і йти далі. І це нормальний процес. Як написано в Біблії: «Тоді, підійшовши до Нього (Ісуса Христа), Петро сказав: Господи, якщо згрішить мій брат проти мене, чи маю йому простити до семи разів? Відповів йому Ісус: не кажу тобі до семи разів, але до сімдесяти разів по сім» (Мт. 18:21-22). У даному випадку і самого себе треба пробачати так само.
Нормально, коли ти впав, піднявся (пробачив себе) і пішов далі. Ісус вчив, щоб ми прагнули до досконалості. Адже здорова, психологічно збалансована людина саме так і прагне жити. Це те, що за нас справді таки не зробить Бог. Знову ж таки, все починається з мене.
Бо людина вважає, що її неможливо пробачити. З цієї причини можна і вічність втратити. Отже, наслідки можуть бути такі: з’являться тілесні, фізичні проблеми, навіть депресії.
Якщо я вірю, що мене можна пробачити і я готовий йти далі, розвиватися, тоді я прийду до тями й житиму, а не картатиму себе.
Як зберігати здорову психіку, прощаючи себе?
Про це сказав апостол: «Пильнуй себе і навчання; тримайся цього, бо, роблячи так, і себе спасеш, і тих, хто тебе слухає» (1 Тим. 4:16). Пізнавай себе, свої почуття, свої думки. Потрібно прагнути до усвідомленості. А усвідомленість починається з того, що ти почув (усвідомив на когнітивному рівні – це про віру від слухання). По-друге, на рівні почуттів (чесно собі зізнаватися в почуттях: є гнів і т.д., прожити ці почуття). По-третє, відповідальність (яке я рішення приймаю, що мені з цим робити): або я приймаю рішення копатися в собі з цим непрощенням, або я приймаю рішення жити по-іншому. Жити за формулою: усвідомленість – прийняття – відповідальність.
