Розповідає пастор Оганес Даллакян, м. Херсон
Яка наразі ситуація у Херсоні?
Обстановку у Херсоні не можна назвати безпечною, бо місто окуповане, тут їздять і вантажні автомобілі, і ТІРи, і важка військова техніка з літерою “Z”. В окремих частинах міста є блокпости, не тільки на околицях. В бік Миколаєва закрито, йдуть бойові дії.
Виїхати дуже складно, ми б хотіли евакуювати людей, але треба щоб було більш спокійно. Народ не готовий настільки ризикувати. Ми віримо і надіємося, що територія стане українською і найближчим часом, хоч і не найкращими дорогами, але по своїй українській землі можна буде проїхати.
Народ вимушений пересуватися по місту, хтось йде на роботу, хтось за покупками. У місті зараз є три адвентистських пастори, ми організували закупку продуктів, стоїмо в чергах, знаходимо магазини, бази, привозимо у Дім молитви, там є ті, хто формує продуктові набори.
В суботу у кожний молитовний будинок, де проповідується Слово Боже, крім наших вірян, приходять їх сусіди, родичі і отримують продуктову допомогу. Ми з ними спілкуємося, молимося, проповідуємо і відкриваємо пророцтва. У людей є багато питань, зрозуміло, що на всі питання не відповімо, але в основному говоримо що маємо надію, залишайтеся з нами, не жахайтеся.
Якщо в християнина виникає почуття гніву і ненависті, чи означає це що людина втратила Бога?
Гнів і ненависть – це природні почуття людини і ми, люди, створені по образу і подобі Божій, настільки Бог вшанував нас, що з Себе учинив копію, людину. Зрозуміло, що через гріх ми спотворені, але моральну схожість Господь залишив у нас. І ми, читаючи Боже Слово, спілкуючись з Ним, не можемо не реагувати так, як Господь реагує на гріх. Коли ми бачимо беззаконня, ми не можемо просто посміхатися і казати що я тебе люблю.
Сумніваюся в тому що хтось розуміє до кінця що значить любити ворогів. Я не заперечую ці слова. Любити ворогів – це не просто лякливо мовчати, це при зустрічі подивитися їм у вічі, як це робив Ісус, коли Його прийшли заарештувати у Гефсиманії. І поставити їм питання, яке привело їх до тями: що ви тут робите? Чому у ваших руках зброя? Хіба я до вас зі зброєю вийшов? Це нормальні питання, які кличуть до людяності, до совісті. Тому якщо Ісус так не робив, то і я так не роблю. Іншого формату не визнаю.
Є люди, які вважають, що якщо я переживаю за Україну, за зло, яке тут твориться, це викликає в мене гнів, я молюся, переживаю за збереження країни, за свободу, то я ніби вовк у овечій шкірі, або “нацстурбований”.
За моїми спостереженнями такі вирази належать двом категоріями людей, яких об’єднує любов до Росії. Або в них є коріння там, або щось у голові відбувається таке під впливом ЗМІ. Вони або не знаходяться на Україні, або вони під впливом агітації.
Друге, що можу сказати, Святе Письмо дає чітку вказівку, що куди б ми не пішли, треба молитися за те місто. Коли ізраїльтяни прийшли у полон у Вавилон, їм було повеління молитися за те місто, за його спокій. Якщо я не в полоні, а в себе вдома, невже я не повинен молитися за своє місто, за безпеку?
Я ходив на вибори мера міста, губернатора, президента країни, про кого я мав би молитися? Якщо в мене в паспорті прапор України, українські гривні в руках, про кого я маю молитися? Ми не вибирали де народитися. Я зараз не відділяю себе від України, хоч я родом з Вірменії. Тут я прожив більше ніж на батьківщині. Є моральна відповідальність: якщо ти тут живеш, це твоє.
Ніхто не говорить, що наше краще ніж інших, принижуючи при цьому інших, але не згодні з тим, що наше гірше всіх. Тому що наше – це кожна окрема особистість, і це теж богохульство, коли створену Богом країну принижують, це вже не нас принижують, а Того, Хто нас створив і дав чіткі межі державам. При чому тут національна стурбованість, це обов’язок людини перед Богом і перед оточуючими людьми.
І це нормально – думати, переживати і турбуватися про це. Природно сумувати, гніватися, коли бачиш що люди чинять беззаконня, коли кинули виклик Богові в тому, що Його творіння, людина, за яке заплачена висока ціна, знищується. І сидіти й думати про національність, тепер не до цього. Є росіяни, які тут говорять, хоч я і розмовляю російською, але в душі вболіваю про Україну, набуваю український менталітет.
Наостанок хочу звернутися до українців і сказати, щоб у своєму серці залишили спрагу за Богом. Нормально є слідкувати за новинами, але серед цього інформаційного поля мати місце для дослідження Святого Письма, тому що це дасть силу вижити і пройти далі. У 21 розділі Євангелії від Луки, у контексті тих подій, які будуть відбуватися, Ісус сказав:
“Пильнуйте кожного часу і моліться, щоб могли ви уникнути того всього що має статися і стати перед Сином Людським”. Знаходячись у багатьох місцях, особливо де є скупчення людей, я постійно звертаю увагу на молитву, щоб люди зверталися до Бога і Він повернеться до нас. Покоріться перед Богом і Він захистить вас, надійтеся на Господа, моліться.
Досліджуйте Слово Боже, знайдіть спокій у Його обітницях. Важливо, щоб ми, як народ могли об’єднатися у молитві, від малого до великого. У Біблії є приклади, коли на Ізраїль йшли війною, царі виходили і визнаючи безсилля перед численною армією, закликали народ до посту і молитву. І Господь заступався за народ.
Тому молитва зараз – це важлива зброя. Знаючи Бога, Його силу, чудеса, які Він робив у житті народів і в нашому житті, віримо, що Господь заступиться за нас. Бути з людьми, залишатися благородними, велич відкривається через благородство, щоб не уподібнитися до дикунів і варварів. Маючи власну точку зору, говоримо цивілізовано, прямо, по людяному, закликаючи до покаяння – це і є любов до ближнього.
Питання – Іван Ярош, Артем Щербанюк
