Інета Дробіленко отримала ступінь бакалавра теології в Українському адвентистському теологічному інституті у 2023 році. Була керівницею молодіжного служіння у громаді м. Буча. Проживає у м. Бауска, Латвія, організаторка молодіжних служінь у м. Рига.
Коли розпочалося російське вторгнення в Україну 2022 року, я приїхала з Бучі в Латвію до батьків. У російськомовній громаді у Ризі побачила багато дітей, яким було нудно у церкві. Разом з подругою організувала спеціальні зустрічі. Вік відвідувачів цієї групи – від 7 до 19 років. Це українці, латвійці та росіяни.
Що надихало Вас проводити служіння у Латвії?
Головне джерело натхнення – діти. Адже я можу їм дати те, що колись не мала сама. Пам’ятаю, як маленькою чула від рідних про дитячі табори, молодіжні зустрічі й заходи, які проходили в Україні. Але коли я переїхала з родиною у Латвію, то цього, на жаль, я там не мала. Тож хочу, щоб діти зрозуміли, що церква – це місце, де цікаво й захопливо. Тут заводять друзів і знайомляться з Богом.
Які особливості дитячого і молодіжного служіння?
Перше, це щирість і простота. Діти ставлять запитання “в лоб”. Приємно, що вони звертаються до мене. У ці моменти розумію, що на мої плечі лягає велика відповідальність.
Друге, з дітьми ти не можеш бути дорослим. Якщо ти будеш серйозною тіткою, яка офіційно доносить інформацію, тебе не слухатимуть. Я повинна бути з ними на одній хвилі, або хоча б іноді спускатися вниз, умовно кажучи, до їхнього дитячого рівня знань і гратися з ними. Через гру я можу доносити біблійну істину. До дітей має бути особливий підхід.
Структура дитячих служінь теж відрізняється. Потрібні прості теми для обговорення. Для вивчення Біблії ми користуємося смартфонами та робимо кахути – навчання за допомогою вікторин та тестів. Діти говорили: «Я прочитав п’ять розділів з Біблії», «Я вже знаю це», «А це дійсно цікаво!». Це був маленький успіх. Хотіла зламати стереотип, ніби Біблія – нудна й абстрактна книга для дорослих.
Яка мета проведення дитячих служінь?
Намагаюся зробити церкву домівкою для дітей. Хочу, щоб вони були натхненними церквою, очікували на чергове заняття й мали друзів тут. Щоб могли бути собою, не боялися ставити запитання, гратися, і разом з тим здобували знання.
Які складнощі у Вас виникали під час проведення молодіжних служінь у Латвії?
Найскладніше, це відсутність команди. Працювали я та моя подруга. П’ять днів я працюю, а шостий теж, але у церкві. Це емоційно виснажувало. Тому мені не вистачало людей, які б мали однакову зі мною мету й допомагали її реалізовувати.
Відділ дитячого служіння в Україні дуже активний. Це табори та просвіта у громадах. Це мене надихнуло, і в Латвії я намагалася робити те саме. Не тільки діти, а й батьки були у захваті. Але це складна праця. Протягом шести чи семи місяців поспіль (26 березня 2022 року відбулася перша молодіжка) ми працювали над цими проєктами. Майже кожну суботу щось влаштовували: молодіжка, кахут чи просто спілкування з дітьми, а також настільні ігри.
Напевно, найцікавіша молодіжка, яка мені запам’яталася – це “Пересадка серця”. Це інтерактив, у якому діти виступали як найкращі лікарі, які мають обрати, кого саме, із запропонованих пацієнтів, рятувати за допомогою пересадки серця. Діти прослуховували низку біографій та голосували, кому з цих осіб треба пересадити серце. Наприклад, це могла бути гарна дівчинка, але якщо їй зараз пересадити серце, то вона помре через три роки, бо воно не приживеться, таким чином ми лише відтермінуємо її смерть. За допомогою цієї, дуже реалістичної гри, діти вчаться аналізувати, радитися, прислуховуватися одне до одного. Ми підбивали підсумки гри на основі життя Ісуса Христа, який прийшов на Землю і робив усе, щоб урятувати кожного. Діти були у захваті.
Ще одна гра, яка має сильний вплив – це молитовна стежка. Діти переповідають історії життя різних людей та виступають у ролі адвокатів.
Ваша думка щодо того, щоб вести служіння українською мовою?
Україномовна громада у Ризі потрібна, бо деякі переселенці не підуть у російськомовну. Можна стартувати з малих груп. Однак не хочу, щоб російсько-українська війна продовжувалась також і в наших громадах чи сім’ях. Адже труднощі є, і вони у спілкуванні відчуваються. Але церква – це сім’я, яка має бути дружньою, незважаючи ні на що.
Чим є Латвія для українських адвентистів?
Це країна, яка готова прийняти і допомогти. Але не треба забувати, що ми, як українці, також маємо допомогти цій країні. Ми можемо об’єднати наш досвід і створювати щось нове і краще. Я вважаю, що ми маємо брати найкраще, що знаємо з України, і доповнювати своїми знаннями там, де ми є.
Наприклад, улітку 2022 року я працювала наставником у таборі «Маранафа», за сім днів якого діти отримали неймовірні емоції та знання. У цьому таборі половина дітей були з нецерковних сімей, але згодом вони починали співати християнські пісні та дякували Богові у молитві за їжу. Й ця звичка може тривати цілий рік – до наступного табору.
Ваші плани щодо розвитку служінь у Латвії?
У наше місто приїхало доволі багато українців. Планую кулінарні курси. Можливо, навіть, табір для дітей, чи хоча б канікулярну кухню. Моя мета – через служіння для дітей, налагодити стосунки з їхніми батьками. Адже, батьки самостійно навряд чи кудись підуть, будуть щось робити. На противагу їм діти завжди цікавляться чимось новим, приходять до церкви, дізнаються, як у нас цікаво, й можуть долучати батьків. Це моя місія для українських біженців. Ще мрію організувати зустрічі для дітей молодшого шкільного віку, клуб “Шукачів пригод”.
Також мені запропонували залишитись у Латвії на два роки місіонером, займатися громадою, щоб розвивати її у різних напрямках. Але поки хочу повернутися в Україну і проводити служіння там.
Запитання – Ілона Талавиря
