Як Бог зберіг свій храм, про допомогу людям у деокупованій Бучі розповідає Ярослав Лихобаба, пресвітер у місцевій Центральній громаді.
Ярославе, розкажіть, як ви зустріли війну і коли повернулися?
На початку окупації я вивіз свою родину в інше місто і певний час був із ними. Повернувся в Бучу у квітні, бо розумів, що там необхідна моя допомога.
Які благословення ви бачите у ці дні?
Недалеко від Молитовного будинку живе сім’я, чоловік з якої постійно приходить до нас на служіння. За десять років його дружина жодного разу не переступила порогу нашої церкви. Але під час війни вона приходила за допомогою, або навпаки приносила готову їжу для нашого брата Петра. І таких людей багато.
Під час бойвих дій у Бучі було багато обстрілів. Кілька мін зірвалося біля храму – обірвалися дроти. Купа уламків лежала на подвір’ї, але сам будинок залишився неушкодженим.
Весь час в окупації залишався один із членів церкви, Петро Бойчук, який жив у Молитовному будинку і охороняв його.
Коли Буча була окупована, до церкви ввійшли п’ятеро військових ворожої армії. Брат Петро їх впустив. Вони обійшли весь будинок, а їх головний сказав, що це церква, і щоб ніхто нічого тут не розбивав. Так Бог зберіг майже все обладнання. Вони забрали тільки камери, які ми використовували для трансляції богослужіння та планшет, який відразу у дворі розбили. Вони забирали все, що могло передавати інформацію про них. Світла там не було, але вони це розбивали.
Розкажіть, що саме ви робите? Яку волонтерську роботу проводить церква?
До війни люди, які живуть навколо, не реагували на наші запрошення, їх наша церква зовсім не цікавила. Коли почалася війна деякі виїхали, але багато людей залишилося. Через деякий час після визволення Бучі почала надходити гуманітарна допомога, і ми створили команду і почали працювати.
Особливо хочеться відзначити працю нашого пастора Михайла Скрипкаря. Церковним бусом із Чернівців він привозив дуже багато продуктів та інших необхідних речей. Люди передавали нам картоплю, яблука, пекли для нас хліб.
Спочатку волонтери привозили з Умані, Черкаської області, готову їжу, і ми її роздавали сусідам. Людей було небагато, але вони приходили. Потім почали привозити продукти: крупи, макаронні вироби, які ми самі розфасовували.
У Молитовному будинку дуже довго не було світла, тепла, води. Але Петро Бойчук був весь час у церкві, запалював свічки та розфасовував гуманітарні набори для людей.
До нас почало приходити дуже багато людей. Спочатку завітали п’ятдесят людей, згодом в десять разів більше, а в червні прийшло майже п’ять тисяч людей. В червні ADRA (благодійна організація) відправила нам 4630 продуктових наборів. Ми вже зробили реєстрацію і видавали за списками. Також була допомога у вигляді засобів гігієни, дуже багато одягу, який люди брали. Привозили нам і постіль – ковдри, рушники, простирадла, навіть матраци та інше. Майже кожного дня до нас з 10.00 до 14.00 приходять люди за допомогою.
Ви сказали, що зробили реєстрацію. Яким чином підтримуєте зв’язок з людьми? Чи розуміють зараз люди, що це за церква?
Місяць тому ми створили у вайбері групу “Центр сім’ї та здоров’я”, щоб інформувати людей, коли приходить допомога. У нас було майже 4600 підписників. Кожної п’ятниці ми закривали групу і писали, що субота для нас святий день, ми не працюємо, бо знаходимося на богослужінні. Ми не нав’язували, але люди постійно читали ці слова і почали розпитувати про графік служінь. Так поступово почали приходити й вони. Ми зробили два пасторських класи, в яких було по дванадцять людей кожної суботи. Минулої суботи ми хрестили троє людей.
У групі люди часто пишуть подяки, кажуть, що ніхто так не допомагає, як наша церква. Ми бачимо, що за допомогою приходить дуже багато людей, але є лише маленький відсоток тих, хто хоче приходити на служіння. Зараз ми обговорюємо різні варіанти євангельської програми, щоб продовжити з ними спілкування. Ми вдячні Богу за те, що ці люди прийшли, побачили, почули і вже не бояться нас.
Як ви в команді розподіляєте ролі?
Це дуже легко, бо кожен розуміє, що треба робити, кожен робить те, що потрібно зробити в цей час. Це велике благословення – працювати з такою командою.
Які маєте плани?
Аби не загубити те, що було, і тих, хто був. Ми плануємо й надалі працювати з постраждалими, тими, хто потребує допомоги або втратили близьких, майно. Ми створили окрему групу, щоб працювати саме з цими людьми, допомагати їм як психологічно, так і гуманітарними наборами. Плануємо провести євангельську програму, духовний вечір, намагаємося відновити наше духовне служіння.
Питання – Алла Шумило
