Мета розмови — подивитися на Біблію, як на повсякденну книгу. Наш співрозмовник, Олег Сироткін, менеджер із зовнішніх зв’язків Східного регіонального відділу Українського Біблійного товариства (місто Харків).
По роду своєї діяльності він пов’язаний з людьми, які безпосередньо перекладають, друкують, зберігають і розповсюджують Біблію.Розкажіть про роботу Біблійного товариства. Найголовніша мета Біблійного товариства полягає в тому, щоб зробити Біблію доступною для кожної людини, беззастережно до її віку, освіти, фаху, гендерної приналежності. Рух Біблійного товариства започатковано понад 200 років тому. Завдяки цьому було розповсюджено мільйони примірників Біблії в усьому світі та створено національні Біблійні товариства, які охоплюють певну країну, націю або ж етнічну групу. Таким чином доноситься Слово Боже до якоїсь народності або прошарку суспільства.Українське Біблійне товариство входить до сучасного руху Об’єднаних Біблійних товариств. Цей рух охоплює понад 200 національних Біблійних товариств, які сприяють тому, аби народності та нації, котрі часто не мають навіть своєї письменності та усталеної мови, вчилися читати й писати, отримували друковане Слово Боже.Отже, сьогодні, як і протягом двох тисячоліть християнської ери, місіонери продовжують створювати нові абетки для наявних мов окремих народів і навіть племен, фактично даючи їм писемність, культуру — долучаючи в такий спосіб їх не лише до Біблії, а й до початкової грамотності.Цілком з Вами згоден, дуже влучне зауваження.Загалом же складається цікава ситуація: якщо рахувати статистично, то виявляється, що на сьогодні дев’яносто п’ять відсотків населення Землі має змогу прочитати Біблію тією мовою, якою володіє. Зокрема йдеться й про знання міжнародних мов, таких, як англійська, іспанська, китайська (вона має багато діалектів) та інші дуже поширені, так звані мови міжнародного спілкування.Проте, одним із питань, які обумовили існування Біблійних товариств, є те, що найкраще людина розуміє Слово Боже не через загальновживані мови, а через мову своєї родини, своєї нації або свого племені. Існують мови малопоширені, які є рідними для кількох десятків, сотень або тисяч носіїв. Важливо зробити переклад і цими мовами, щоб люди, котрі послуговуються ними, краще відкривали своє серце на зустріч Божому Слову. Сприйняття обумовлене тим, якою мовою ми розмовляємо, думаємо, яка є рідною мовою нашого серця. Ось це один із найбільших викликів для всього руху Біблійних товариств і для перекладачів Біблії, бо таких мов, на жаль, ще дуже багато. Дуже багато людей очікують на можливість почути істини Божого Слова саме мовою свого спілкування, їхньою живою мовою.Чи не змогли б ви описати ситуацію, яка у зв’язку з цим склалася в Україні?Українське Біблійне товариство існує вже тридцять років. Від самого початку робота була зосереджена на тому, щоб люди мали доступ до Божого Слова, хоча б до окремих його частин. Через наші благодійні проєкти намагаємося охопити людей, котрі особливо цього потребують: важкохворі діти, люди з вадами зору (для яких друкувалися спеціалізовані наклади Біблії шрифтом Брайля), людей похилого віку та тих, хто знаходиться у виправних закладах. Ми робили спеціальні видання для військових, котрі перебувають в зоні бойових дій: важливо, щоб Біблії менше псувалися в окопних умовах і були зручними для використання.Створення та розповсюдження Біблії — не одноосібна робота. Біблійні товариства свого часу були започатковані церквами, в Україні — так само. За часів радянської влади Слово Боже було дефіцитом: часто громади збиралися підпільно, не маючи достатньо Біблій. Нерідко наявним був один примірник на десятки людей. Таким чином місією Біблійного товариства є служіння церквам у забезпеченні їх друкованим Словом Божим у кожному місті та селі.Отже, Українське Біблійне товариство є ровесником української Незалежності, організоване в перші її місяці?Навіть трохи раніше — в червні 1991 року.Створення було ініціативою церков. Я не був свідком цієї події, але знаю, що від Церкви адвентистів сьомого дня у цьому процесі активну участь брав пастор та член Всесвітньої ради Церкви адвентистів сьомого дня, перший президент Церкви адвентистів сьомого дня в Україні Микола Арсентійович Жукалюк. Він був одним із лідерів цього руху, вважаючи, що Біблія має бути наявною в доступній кількості, якості та вартості.Ініціаторами створення Українського Біблійного товариства окрім української Церкви Адвентистів сьомого дня були Всеукраїнський Союз Церков Євангельських християн-баптистів, українська Церква християн віри євангельської та Українська Православна церква. Пізніше до них приєдналися решта християнських конфесій України.Опишіть життя Українського Біблійного товариства «з середини», в розрізі головної теми нашої розмови: Біблія, як ознака віри в повсякденні.Моя робота в Біблійному товаристві триває від 2003 року та охоплює кілька різних напрямків. Зокрема, це благодійні проєкти, призначення яких — безкоштовне розповсюдження Біблії серед тих, хто не може її придбати самостійно.Біблійне товариство це невелика організація. Є чотири відділення: Київ, Львів, Херсон та Харків. Загалом у всіх чотирьох відділеннях працює близько тридцяти осіб. Я працюю на Сході. Відповідаю за зв’язки з церквами та благодійні проєкти, які ми реалізуємо разом з церквами. Саме по собі Біблійне товариство не призначене для того, щоб привести людину до покаяння та хрещення. Ми даємо людині Біблію та відтак у неї виникають запитання, вона потребує поради чи допомоги. А це вже місія місцевої церкви, релігійної громади тієї конфесії, до якої людина себе зараховує.Наше відділення обслуговує шість областей: Сумську, Полтавську, Дніпропетровську, Луганську, Донецьку та Харківську. Це надзвичайно велика та густонаселена територія України, а у східному відділенні працює всього четверо осіб.Кожна праця, яку людина виконує протягом тривалого часу, може стати рутинною. Мені доводилося приймати літературу з типографії, завантажувати й розвантажувати, перевозити на сотні кілометрів, розповсюджувати у різноманітних закладах від лікарень, шкіл, церков та до місць позбавлення волі чи десь на лінії зіткнення. Саме по собі це — рутина, але ці дії підкреслюють для мене особливість Біблії. Доки її не починаєш читати, доки вона не є певним зразком життя, це одне. Але коли ти починаєш згадувати про неї у складних обставинах, вона має особливу силу. Наочно переконуюсь, що справжня цінність Біблії не в собівартості паперу чи палітурних робіт, Її цінність виявляється коли людина відкриває, читає та змінює своє життя. А зустрічі з такими людьми дуже надихають, адже відчуваєш надзвичайну силу цієї книги.Якщо говорити про роботу Біблійного товариства загалом, то ще існує перекладацький відділ, який базується у Львові. Зокрема там є відомий перекладач Біблії отець Рафаїл Турконяк та люди, котрі робили сучасний переклад і його редагування. Проте, безпосередньою перекладацькою справою займаються люди з різних куточків України, й з Харкова також.Ще один напрямок роботи — це друк. Існує десятки тисяч нюансів, над якими працюють сотні людей, продумують, ухвалюють рішення. Треба врахувати багато нюансів, щоб сторінки Біблії міцно тримались в користуванні, книга не важила як багатотомна енциклопедія, щоб її було приємно тримати в руках. Є спеціалісти, котрі вирішують як буде виглядати Біблія.Відомо, що Біблії роблять не лише з чорними обкладинками, на яких зображені золотий хрест та назва. На тепер Біблійним товариством застосовується близько чотирьохсот дизайнів Святого письма: для дітей, молоді, багато форматів для дорослих — від стриманих до яскравих, котрі пасують молодим дівчатам і жінкам.Ви шукаєте, кому потрібні Біблії чи вас знаходять ті, хто потребує ваших проєктів? Ось у цьому й полягає спілкування з церквами — це третій напрямок роботи.Зі свого боку, ми розповідаємо про наше покликання, про служіння Біблійного товариства та нашу мету — щоб кожна людина мала Біблію, читала й використовувала її у своєму житті. Шукаємо контакти людей, для яких Біблія має особливе значення. Як правило, це церкви та заклади, котрі звертаються до Слова Божого у своїй діяльності. Наприклад, реабілітаційні центри або християнські родини, які всиновили багато дітей. Розумієте, особиста річ сприймається інакше, ніж загальна. Так само й особиста книга, особиста Біблія сприймається людиною як щось особливе, як особистий лист від Бога до конкретно цієї людини.І хоча я намагаюся, читаючи Біблію, не робити в ній приміток, щоб не псувати книгу, насправді такі примітки свідчать про особисту роботу людини над собою, про роздуми, без яких зміни не відбудуться. Буває, що за таким читанням давно знайома істина відкривається з іншого боку. Робота з особистою Біблією, це надзвичайно важливий аспект росту людини, як християнина. Як відбувається процес поширення Біблії? Біблії поширюємо там, де ведеться якась робота, де є охочі її отримати. Наприклад, одна з протестантських церков заснувала реабілітаційний центр в Києві на Лівому березі. Там перебувають молоді хлопці, які свого часу мали проблеми з наркотиками, але покинули погані звички, й тепер щоранку читають Біблію та потребують мати власну. Звичайно, людина, яка витратила гроші спершу на наркотики, а потім на лікування, не має вільних грошей аби придбати Біблію. Протестантська громада, яка провадить роботу з пацієнтами центру, попросила нашої допомоги.Також зараз Товариство спрямовує багато зусиль на допомогу кризовим родинам — це широке коло людей, які переживають складні обставини у своєму житті, а в умовах пандемії ці обставини ще й значно ускладнились. Втрата роботи, сімейні негаразди, втрата близьких, сімейне насилля та різноманітні залежності, це усе дуже негативно впливає. І, на мій погляд, цим родинам важлива не тільки гуманітарна допомога, але насамперед духовна, яка допоможе встояти на життєвому шляху, навернутися до Господа.Ми шукаємо фінансування для реалізації подібних проєктів як серед Українських церков, так і за кордоном. І часто наші проблеми отримують вирішення завдяки підтримці людей, котрі мешкають на іншому боці лиця землі. Християни з інших країн надають підтримку для того, щоб люди в Україні могли отримати Біблію безплатно. Та особливе благословіння, коли ми не надіємось на закордонних християн, але самостійно й відповідально жертвуємо та поширюємо Боже Слово. На мій погляд, це одна з найважливіших інвестицій у майбутнє нашої країни.Хотілось би поговорити про біблієзнавців, тобто дослідників Біблії: пасторів, священників, теологів та не тільки, теоретиків...Тож, чи співпрацює Українське Біблійне товариство з поодинокими біблеїстами? Безпосередньо в моїй роботі я не стикаюся з такими людьми. На скільки мені відомо, з теологами співпрацює перекладацький відділ, їхні дослідження становлять інтерес саме для перекладачів.Як стало відомо, у 2020 році здійснювався переклад Біблії, в якому Танах («Закон», «Пророки» та «Писання») перекладався з давньоєврейської мови Українським біблійним товариством. Переклад був тривалим, отож, хотілося б знати, чи його вже завершено та як справи з перекладом Нового Заповіту? Для чого це потрібно?На мій погляд, робота над перекладом не має припинятися ніколи. Мова змінюється як живий організм. Цей процес пов’язаний зі швидкістю її розвитку. У Біблії є чимало абстрактних істин, які важко зрозуміти, якщо їх викладено архаїчною мовою. Як сказав мені отець Рафаїл Турконяк, найкращий переклад, це читати в оригіналі. Лише знаючи давні мови та історичний контекст можна зрозуміти увесь спектр істин, викладених в Біблії, але це недосяжна мета для пересічної людини. Тому потрібні якісні переклади.Що ж до практичного аспекту цього запитання, робота над новим перекладом тривала майже тридцять років. Переклад Нового Заповіту завершено на початку двохтисячних років.Робота над Старим Заповітом тривала у два етапи. У 2011 році було видано український переклад Септуагінти, тобто збірки перекладів Старого Завіту, котрий у III-I століттях до нашої ери було зроблено давньогрецькою мовою, в Олександрії. Септуагінта сприймається також і православними церквами. У 2020 році вийшов український переклад саме з давньоєврейських текстів. Цей переклад цінний тим, що він використовує сучасну українську мову, відповідає часові та сучасному стану мови. Якщо зважати на офіційні цифри, українська нація на 85% є православною. Принаймні ці люди так себе позиціюють безвідносно того, на скільки християнський спосіб життя провадять. На мій погляд, попри православну самоідентифікацію, ці люди в більшості своїй воліють залишатися осторонь Біблії, споглядаючи процес її поширення збоку. Що можете розповісти про це Ви, як людина, яка спілкується як зі священниками різних християнських конфесій України, так і з простими вірянами? Певним чином я згоден з Вашою тезою щодо байдужості сучасного суспільства. Але придивімося уважніше: нині суспільство дуже сегментоване.Якщо ми говоримо про умовні сто відсотків населення, то для переважної більшості з них Біблія — це якась магічна книга, про яку і їхнє уявлення вельми умовне. Якось ми отримали листа в якому було прохання: «Пришліть мені Біблію, а ще Євангеліє, Старий та Новий Заповіти». Тобто, дописувач все, що чув, те й перелічив.Загалом в нашому суспільстві люди, які ідентифікують себе як християн, приналежних до православної церкви, у переважній більшості знають про Біблію досить небагато. Вони знайомі з якоюсь її частиною, наприклад з Євангелієм або Псалтирем, але цілісного сприйняття, як книги, у них на жаль немає.Слід зазначити, що Євангеліє та деякі інші частини Біблії, які відомі пересічним православним вірянам, це саме ті тексти, що використовуються в церковному православному богослужінні. Тобто, більшістю вони були сприйняті виключно на слух, і саме в такий спосіб можуть бути дещо знайомі. Але, на мій погляд, Біблія, як книга для особистого читання, чи то в якості історичної пам’ятки давнього Сходу, чи то як релігійна література, більшості видається екзотичною, не сприймається бажаною та своєю. Згоден з Вашою думкою та додам свою. Завдяки тому, що ці частини використовуються в православному богослужінні, вони й сприймаються беззаперечно. На загал у нашому суспільстві не культивується потреба, про яку йдеться у самій Біблії — особисто перевірити, чи дійсно саме так написано, як про це говориться.Якщо більшість українців дивляться на Біблію, як на книгу виключно церковну, — не для мирян, не така, щоб нею керуватися щодня, — тоді чи дійсно діяльність Українського Біблійного товариства в перспективі зможе наблизити Біблію до бажаної близькості людям?Це питання підіймаєте не лише Ви. Спілкуючись з багатьма православними та католицькими священниками, — людьми, котрі провадять активне релігійне життя, релігійно впливають на суспільство, — розумію, що Біблійне товариство може змінювати ситуацію лише у співпраці з церквами. Без цієї взаємодії наше існування не має жодного сенсу. Священники, пастори висловлюють бажання пропагувати Біблію, а ми їм у цьому допомагаємо: друкуємо відповідні видання у більш зручному форматі, в сучасному зрозумілішому перекладі, або ж видаємо якісь конкретні книги, як ту ж саму Біблію для дітей. Формально не входячи до нашої організації, вони є ідейними спільниками Біблійного товариства, попри те, до якої конфесії належать.У суспільстві панує помилкова думка, що цікавитися Біблією можуть лише священники, святі чи праведники. Насправді ж, з досвіду я знаю, що багато з тих, хто захоплюється Біблією, не обов’язково належать до духовного сану. Це — студенти, робітники, лікарі, люди іноді дуже різних поглядів та переконань, але об’єднаних цією надзвичайною Книгою. Вважаю, що Біблія має стати особистою книгою для повсякденного читання для кожної людини.Досліджуючи рецензії на переклади Біблії українською мовою Куліша, Огієнка та Хоменка, бачу, що попри те, що левова частка цих дослідників не є протестантами та взагалі невідомо, як до них ставиться, проте, вже помітно мимовільне визнання того, що основними бенефіціарами цих перекладів є не православні та греко-католики, а протестанти. Саме протестантським проповідникам, через гнучкість мови та чину богослужіння цих церков, найлегше обирати, які переклади цитувати. Говорячи про Біблію, як про книгу для щоденного особистого читання, розкажіть про користування Біблією у православній та католицькій традиціях.Я менше обізнаний з католицькою традицією, можу розповісти про ортодоксальну. Якщо порівнювати її з протестантизмом, то в останніх превалює Sola scriptura (з латинської — «тільки Писання»), а в ортодоксальній церкві — традиція. Таким чином пересічний вірянин у побуті користується не стільки безпосередньо Біблією, як Молитовником, але Біблія безперечно є вища за статусом ніж Молитовник.Чи правильно я розумію, що для православної людини процес богослужіння та літургії є важливішими, ніж навчання Біблії?У православ’ї, як правило, за літургією слідує проповідь, тобто слово настанови на основі біблійного тексту. Вона відбувається, так само як і в протестантській традиції, мовою парафіян. Читання Біблії в православ’ї так само важливе, як літургія, але на відміну від протестантизму, акцентоване як процес в стінах церкви. Протестантський погляд навпаки акцентує на читання Біблії вдома, як важливу частину особистого спілкування з Богом.Що ж до літургії, то вона складається з певних Біблійних читань, з яких вірянин отримує уявлення про біблійні події. Особливо це сприятливо діє на парафіян тих церков, де богослужіння відбувається сучасною мовою.Я досить багато спілкуюсь з ортодоксальними священниками, з їх слів знаю, що проблема сучасного суспільства полягає в тому, що люди ідентифікують себе як християни, але за сутністю є лише формальними носіями цієї ідентичності. Їм притаманні обрядовість, символи, яких вони дотримуються в певному часовому проміжку: вінчання, хрещення дитини, відспівування покійника та це все. Обряд — це головне для 95% православних вірян. Один із керівників ортодоксальної церкви мені якось зізнався, що у місіонерській діяльності інтереси православних та протестантів не конкурують між собою, оскільки дійсно віруючих людей, на його думку — 3-5%.Тобто, порівнюючи ці 3-5% православних, які практикують релігійне життя, з умовним числом всіх вітчизняних протестантів, виходить, що кількісно ми не надто відрізняємося?Ні, такий малий відсоток вірян стосується не лише православних, а усіх християнських конфесій разом у нашому сучасному суспільстві, враховуючи й протестантів. Людина може вважати себе християнином, мати кілька різних перекладів Біблії, але не читати її й не впроваджувати написане в особисте життя, не змінюватися на зразок біблійних ідеалів, не відповідати на заклик Бога...Отже, така людина не сприймає той факт, що за Біблією стоїть авторитет значно вищій, ніж ті, до яких вона схиляється за особистим смаком та інтересами?Відповім простим прикладом. Знаходиш цікаву корисну інформацію, робиш там примітку, закладку, додаєш в якийсь список «прочитати пізніше», а потім ніколи в житті до цього тексту не повертаєшся. Біблія в сучасному житті багатьох людей — відкладена «на потім» книга. Ми ж, як члени Біблійного товариства, прагнемо, щоб Біблія сприймалася як щоденна потреба, настільна книга, щоб з Неї починали свій ранок і зверталися до неї щодня. І це одне із нових викликів для Біблійного Товариства — популяризувати Біблію, переконувати в її актуальності саме сьогодні.Буквально вчора я зателефонував одній людині дещо пізніше, ніж було умовлено. Потрібно було вирішити важливе питання, але я спізнився. Мені сказали: «Вибач, у мене зараз особистий час, я збираюся почитати Біблію». Я зрадів, що мені з такої причини відмовили.Так, дуже приємно, що Біблія має особливий час в житті людини.Продовжуючи розмову про суспільство та Біблію, зверну увагу, що вона багатьма сприймається винятково як професійна книга священицької касти. У світлі цього, на мій погляд, низку обнадійливих ознак подає Православна Церква України (ПЦУ). Ми бачимо, що Владика Єпіфаній осмислює аспекти традицій. Зокрема, чи варто допускати на богослужіння жінку без хустки, що в протестантській традиції взагалі не є темою для розмови чи приводом відмовити жінці послухати Слово Боже. На Ваш погляд, у порівнянні з іншою православною церквою в Україні, чи є надія на те, що ПЦУ може бути флагманом змін? ПЦУ приділяє особливу увагу Біблії чи поки що їй не до того?Православна Церква України на сьогодні проходить через непростий процес становлення: це й саме становлення, й реформація, та багато різних процесів. Виклики, які суспільство ставить перед всіма християнськими конфесіями, в ПЦУ намагаються подолати по-реформаторському: щось переосмислити, щось впровадити, щось зробити зручнішим. Наприклад, вони зробили телефонний додаток для спілкування з церквами. Це дуже цікава та корисна ініціатива, яку можна взяти за приклад для всіх інших церков.Зараз дуже особливий час зростання та об’єктивних суспільних запитів. Як християнин, я розумію, що це виклики не лише кожній християнській конфесії, а кожному християнинові особисто. Доводиться або реагувати на них, або ігнорувати їх. На мій погляд, правильніше виклики приймати, навіть якщо це буде невдало чи хибно. Так краще, ніж ігнорувати, адже суспільство дуже швидко змінюється. Технології, доступ до інформації, сучасні можливості, — все це робить світ геть відмінним від того, яким він був не те, що 100 років тому, а якихось 5—10. І в цьому швидкоплинному світі ПЦУ, як на мене, є церквою дуже відкритою до змін, до діалогу. Справедливим також буде додати, що загалом серед усіх православних церков зараз є спроби здійснювати реформи в той чи інший спосіб.Якщо повернутися до практичного боку питання, то я знайомий з багатьма капеланами, які служать в українському війську або ж є служителями церкви та виконують капеланське служіння. Багато цих людей з ПЦУ. Вони створюють умови для того, щоб людина, яка перебуває в складних умовах на лінії зіткнення, отримувала дуже важливу духовну допомогу — чи то йдеться про військовослужбовця, чи про місцевого мешканця. І це надзвичайно складне та важливе служіння, в якому є величезна потреба. Це практична відповідь на цей виклик.Ви співпрацюєте з усіма християнськими церквами та громадами України. Чи має Біблійне товариство якісь стосунки з юдеями та мусульманами?Мені складно відповісти на це запитання. Українське Біблійне товариство тривалий час входить до Всеукраїнської Ради Церков і зараз головує в ній. Тобто, контакти є, але щось конкретне про форму співпраці не розповім, бо не маю вірогідної інформації.Натомість бачу, що нам ще є куди поглиблювати та розширювати співпрацю з християнськими церквами. Багатьом здається, що Біблія береться «нізвідки», сама по собі. Навіть служителі церкви часто не уявляють, що за цією книгою стоїть праця сотень людей. Треба купити папір, організувати логістику. Ніхто й не здогадується, що найдешевше надрукувати Біблію в Китаї, а потім доставити її в Україну морем! Іноді здається, що на думку багатьох людей, Біблія просто падає з неба!Але для того, щоб хтось отримав Біблію, — інший її повинен придбати, чи принаймні оплатити її виробництво. Зараз Бог відкриває надзвичайні можливості в поширенні Біблії. Біблійне товариство завжди відкрите до співпраці в перекладі, друкуванні, поширенні чи популяризації Божого Слова. Запрошую Вас підтримувати служіння Біблійного товариства.Вірю, якщо Біблію будуть читати в кожній українській родині, то це допоможе розбудовувати здорове суспільство на засадах найголовніших біблійних цінностей: любові, самопожертви, братерства. І той факт, що Біблія на сьогодні є широко доступною, — це надзвичайне Боже благословіння українському народові.Запитання — Максим БалаклицькийФото Олег Сироткін
