Я народився 1988 року в християнській адвентистській сім’ї, де було семеро дітей. 2007 року мені запропонували взяти участь у піврічній євангельській програмі “Молодь за Христа” в місті Дніпро. Тут я вперше почав місіонерську роботу в команді з 10 людей. Після завершення цієї програми запросили на роботу в такому ж проєкті, але у Сполучених Штатах. Для мене це було несподівано і дивно, бо тоді я сказав: “Боже, це перше та останнє, що я для Тебе робив. Більше я ніколи цим займатися не буду”. Але Бог змінив мене і повів дорогою, яку Сам обрав. Пів року я практично з нуля вивчав англійську мову, а також брав участь у місіонерській діяльності. У березні 2008 року ми прилетіли в місто Тампа, штат Флорида, де наша команда біблійних працівників шість місяців вивчала з людьми біблійні уроки, а по завершенні планувалася євангельська програма. Після повернення в Україну працював в програмі “Новое начало”, де ми проповідували у малих групах домашніх церков Східно-Дніпровської конференції (Дніпропетровська, Запорізька та Харківська області). У 2010 році розпочалася Школа євангелізму AFCOE – Школа “Дивовижні факти”. Це була перша така школа по за межами Сполучених Штатів, вона проходила в місті Вінниця. Разом з іншими студентами вивчав методи євангелізації. Завершенням навчання в школі було проведення євангельської програми. Того року ми здійснили ще дві такі школи й дві євангельські програми в Вінниці. У 2011 році дві школи й дві програми провели у Чернівцях та 2012 ріку повторили школу там же, а восени того ж року тільки євангельську програму в місті Тернопіль. В Івано-Франківську, 2013 року провели євангельську програму з біблійними працівниками, студентами цієї школи. І після цього проєкт Школа євангелізму підійшов до завершення. Тоді я зрозумів, що не хочу повертатися додому, бо бажаю займатися євангельським служінням.
Того ж часу мені запропонували служіння на території нашої клініки “Відновлення”, де ми проводили євангельську програму. В нас була гарна команда, мудрий керівник Іван Григораш. Я працював масажистом і мав можливість постійно проповідувати про Господа. Також звершував служіння рукопокладеного пресвітера в другій громаді міста Івано-Франківськ.
Брав участь в підліткових та молодіжних таборах, де був спікером або пастором.
Навесні 2016 року запропонували служіння в Києві — бути продюсером на одній із радіо студій “Голос Надії”. Паралельно звершував служіння ведучого програми “Ранок Надії” на телеканалі “Надія”.
У 2017 році одружився, разом з Вікторією служимо для Бога. У 2021 році на черговому з’їзді Адвентистської церкви в Україні мені запропонували служіння євангеліста телевізійних програм, чим я і досі займаюсь. 8 лютого 2023 року мені зателефонували та сказали, що мене обрали керівником молодіжного відділу.
У чому сильні та слабкі сторони молодіжного служіння під час кризи “із пандемії у війну”? Чи є переваги? Які загрози?
Кожний відділ церкви планує роботу на майбутнє. Особливо це стосується роботи з дітьми та підлітками. Пандемія перекрила дуже багато заходів, все скасували, а війна продовжила цю негативну лінію. Тому війна зараз − це виклик нам, але не якась слабка сторона в служінні. Досліджуючи Слово Боже, ми можемо побачити, що важкі часи завжди були етапом відродження, створенням чогось нового, сильного. Важкі часи народжують сильних людей. Тому вибір за нами − як ми відреагуємо на обставини, які склалися. Бог завжди має вихід з усіх ситуацій, а нам головне — чути голос Бога, щоб зрозуміти той шлях, яким йти.
Яке Ваше ставлення до розмов, що «вся молодь виїхала»?
Виїхала, але не вся. Ті, хто залишився, бажають служити й в умовах війни. А тім хто виїхав, ми бажаємо служити там де вони є. На другий день війни Бог дав мені таку думку: найбезпечніше, найщасливіше, найкраще місце на землі — бути в центрі Божої волі. Тому бажаю кожній молодій людині бути в центрі Божої волі, там, де вас бачить Господь і робити ту місію, до якої вас закликає Бог.
Молодь давно розсунула рамки помісних громад. Яке Ваше ставлення до служіння молоді за межами країни?
Пам’ятаю, як Господь послав мене на служіння за кордон. Я мав можливість служити в одній країні, другій, третій та повернутися з великим досвідом для служіння у своїй країні. До себе треба ставити таке питання: чи все я зробив у своєму місці, регіоні, області? Ми можемо служити скрізь, питання в тому, а де сьогодні хоче бачити мене Господь?
Чи змінилася релігійність української молоді під час пандемії та російського вторгнення?
На це питання кожен повинен відповідати особисто.
Ми жили спокійним життям до приходу коронавірусу. Коли він з’явився − як ми сприйняли цю подію? Це була просто пандемія чи це щось більше для нас, як церкви? Миттєво по усьому світові закрили всі церкви. Колись мені батько розповідав як закривали церкви під час Радянської влади. Тоді приходили з автоматами, поліцією, забороняли християнам збиратися, то я собі уявляв, що буде так само й у нас. Але ми бачимо, що це було таким толерантним методом: “Будь ласка, сидіть вдома. Заради вашого блага зачинимо церкви”. Постають питання: Чи змінилося моє християнське життя? Що відбулося в моїх стосунках з Богом? Чи почав я більше читати Слово Боже? Чи почав я більше молитися? Чи почав я більше шукати Господа?
Під час російського вторгнення ми всі, як ніколи об’єдналися, почали молитися, щоб Бог дав миру і захисту. А питання які можна собі задати будуть такі самі, як говорив раніше. Інколи мене лякає, як людина швидко до всього звикає до коронавірусу, до війни. Я вважаю, що ні коронавірус, ні війна нас не змінили. Вони показали, які ми є насправді.
Що зі свого досвіду Ви хотіли б передати молоді? Навички молитви, проповіді, спорту, англійської мови?
Кожний з нас може чогось навчити один одного. Можливо, деякі молоді люди можуть розказати більше, ніж я. Моя мрія, молитва та бажання — бути з Ісусом і розповідати про Нього, в першу чергу молоді, бо в цьому бачу велику потребу. Все, про що говорили апостоли — Христос, і притому розп’ятий. Це має бути основою кожного служіння, а решта прийде коли буде потребою.
Питання — Алла Шумило
