Президент Микола Бойко стверджує, що бажаючих допомагати переселенцям більше, ніж фізично існує потреба у допомозі.
Миколо Олексійовичу, Ваша ділянка роботи в плані допомоги біженцям — на перетині шляхів. Яким чином вона організована?
На сьогодні (ранок сьомого дня війни — 2 березня 2022 року, ред.) наша територія відносно спокійна. Однак відбулися окремі бомбардування: в Умані, Черкаській області, Мирогороді, кількох аеродромах (міста не згадуємо — ред.). Таким чином у нас «помаранчева» зона небезпеки. Водночас ми є транзитною зоною: через нас ідуть всі потоки зі сходу, з Харкова, якоюсь мірою з Сум, Києва, Одеси. Тому основна наша діяльність при всіх наших молитовних будинках, особливо — в Умані, Кропивницькому, Полтаві, Кременчуку та низці районних центрів, де є центри допомоги. Через них окремими групами проходять переселенці, цілими родинами. Пастори на регулярній основі приймають людей, які потім збираються мігрувати кудись далі: на Львів, Рівне, Чернівці, Чехію, Польщу, Німеччину, де вільна зона.
Окрім того ми займаємося допомогою тим переселенцям, якими опікуються міська влада та обласна. Це й тут, де я перебуваю, в Черкасах, і в інших областях.
Чиновники нам підказали, яким чином допомагати, тому наш народ збирає продукти, речі, ліки — все, що можна, й передає у центри, організовані міською владою для тимчасових переселенців.
Судячи з кількості бомбардувань, у Вас там, напевне, «море» людей. Як це все виглядає?
Так, «море» людей, але на щастя воно «розкидане» по території трьох областей — Черкаської, Полтавської та Кіровоградської. Силами громад — пасторів та рядових членів церкви — ці люди мають дах над головою, приймають душ, їдять, та ночують, а далі — їдуть. Хтось — власним ходом, автомобілями. Когось ми садимо на потяги, а когось за принципом ланцюжка передаємо з рук на руки від міста до міста.
Один зустрів, передав пасторові, другому, третьому. В такий спосіб вивозимо людей до Подільської конференції та інших. Громади, які збираються в молитовних будинках, пастори та пасторські сім’ї — всі з розумінням ставляться. Я б сказав, що в нас більше бажання служити, ніж кількість переселенців. Поки що, бо ще далеко не всі мігрували.
Який психоемоційний стан цих людей?
Більшість з тих, хто тікає з Харківщини, Сумщини, Чернігівщини, Київщини має настільки великі переживання, вони такі налякані, що їх не задовольняє перебування в Центральній Україні. Вони хочуть далі. У людей паніка, бо вже відчули всі ці обстріли й, як мінімум, емоційно постраждали. Вони бачили вбитих і хочуть заховатися якомога далі, куди тільки можна. Тому наша територія не приваблива для більшості втікачів, але є такі випадки, коли друзі чи друзі друзів сюди доїхали і оселяються у вірян. Вони задоволені тим, що є в Центрі, а не на Півночі чи не на Сході, але це певний відносно невеликий відсоток прибулих. Всі решта — мінімум, у Чернівці, Львів. Обирають санаторії адвентистські, приватні будиночки, або й Польщу та інше закордоння.
Чи потрапляють до вас переселенці з «того» боку — з окупованої раніше частини Донеччини, Луганщини?
Звичайно, потрапляють. Декілька пасторів, які були на служінні в Донецькій та Луганській областях, повернулися з окупованих територій і з нами співпрацюють.
Відповідно, їхні друзі, знайомі та й взагалі всі інші, без обмежень, по обидва боки лінії фронту. Втім, найбільше переселенців з Харківщини, Сумщини. Та є певний відсоток з Луганської і Донецької областей, і вони мігрують через нас. Це відбувається тому, що географічно Черкаська область є центром України. Люди добираються не магістральними шляхами, а в обхід. Всі інші напрямки на захід, через південь або північ, є небезпечними. Звичайно, ніхто з розумних людей не поїде небезпечними районами. Полтавщина, Черкащина й Кіровоградщина поки ще є «зеленим» коридором. Люди намагаються проскочити до комендантської години, щоб раніше опинитися в західніших районах. Хоча би на Вінниччині чи й далі. Ті, хто не встигають, в комендантську годину змушені зупинятися на нашій території. Це відбувається, фактично, з 24-го числа: після обіду, ближче до вечора, перші транзитні переселенці з’явилися в наших молитовних домах.
Окрім гуманітарної допомоги, чи беруть участь адвентисти у захисті України?
Деякі наші пастори, радикальніші, співпрацюють із територіальною обороною. Це не означає, що вони беруть зброю. Хтось надає моральної підтримки, хтось набиває мішки піском, їжу приносить на блок-пости, хтось стає капеланом. Дуже багато наших братів пішли до міської влади та у військкомати з пропозицією допомогти в соціально-громадському, гуманітарному, духовному плані, як люди, котрі забезпечують тил.
Є одне сакраментальне запитання, що я ставлю всім служителям церкви, з якими спілкуюся. Оскільки Ви перебуваєте постійно з Богом, за Вашими особистими відчуттями, як довго триватиме війна і чим вона закінчиться?
Звичайно, це питання, над яким замислюються всі, але є небезпека, що відповідь на нього може бути неправильно розцінена та сприйнята.
На мою думку, війна не буде довгою, ми всі молимося, але розуміємо, що наслідки всіх цих дій люди видихуватимуть дуже й дуже довго. Роками, а можливо й десятки років, якщо Ісус Христос не прийде раніше. Буквально щойно я читав на сайті «Собор» п’ять можливих сценаріїв розвитку війни. Всі вони непрості, але сподіваємося, що ядерної війни не буде. А якщо ядерної війни не буде, то ресурси сторін конфлікту є обмеженими. Сподіваюся, що такого, як було при Другій Світовій війні, не буде. Тому цей процес недовгий. А тижнями чи місяцями вимірюватиметься ця війна, того ніхто вам не скаже. Але в контексті Біблії думаю, що на теренах світової влади все-таки лідером стануть Сполучені Штати Америки, рано чи пізно. І країни-союзники. А значить, країна, яка сьогодні воює проти України, ослабне, дуже сильно. Яким чином і як швидко, чи це станеться за місяць, за рік, чи за декілька років — ніхто не знає. Але явно, що це, якоюсь мірою, початок кінця «північного» панування. Точно — початок кінця.
І що ж буде потім?
Ніхто точно нічого не знає й не розуміє. Всі сподіваються, всі моляться і вірять, що це швидко мине. Ми молимося ще насамперед про людей. Зрештою, будинки, промисловість, інфраструктуру за допомогою зовнішніх інвесторів якось відбудують.
А от людей не повернеш. Хочемо швидкого розв’язання проблеми, і переконані, що це буде. Але хочеться з меншими жертвами. Тому в нас надія є, бо саме спілкування з Богом через читання Біблії дає підстави для впевненості, що Він все контролює і тримає в Своїх руках.
Чи можна це розцінювати як місію України, яка за волею Бога має зламати імперію зла? Адже там не лише порушено на державному рівні всі Божі заповіді, а й сам президент звертається до шаманів, а отже є язичником? І, може, Господь цими жахливими руйнуваннями показує нам, наскільки сильним є це зло, щоб ми були непохитними у своїй боротьбі, як гадаєте?
Розумієте, в Африці ще більше шаманів. Питання в іншому. Ми дивимося на це з точку зору безпекової та політичної, а Бог дивиться на нас не як на політичну карту. Він на нашу Землю дивиться, як на своє творіння, саме з такої перспективи. Я глибоко переконаний, що ті пророцтва, які є в книзі Відкриття та пророка Даниїла, оті пророцтва про звірів, свідчать, що все-таки держава, яку ми називаємо Сполученими Штатами Америки, буде домінувати й задавати «тон» для всього світу. І в неї не буде достойних конкурентів — ні Росії, ні Китаю, ні інших якихось потужних держав. І вона буде схиляти народи до «західного» способу мислення. Тому, звичайно, Росія має ослабнути. Хто знає, який то буде сценарій? Дехто вважає, що вона на кшталт Радянського Союзу розпадеться на кілька країн. Не знаю, чи таке можливо, але явно, тоді буде вже не таке напруження, яке є зараз. Не буде декількох конкуруючих світових лідерів. Тільки одна держава задаватиме «тон», дипломатично співпрацювати з Європою, з нашою материковою частиною, але такого протистояння, як сьогодні, вже не буде. Коли це станеться? Чи найближчі дні, місяці, роки — ми не знаємо. Пророцтва про це говорять і говорили про нього тоді, коли ми взагалі не могли уявити собі такий перебіг подій, який ми маємо сьогодні в Україні. Тому питання не в шаманстві та язичництві, які є в різних країнах. Питання в тому, як віряни виконають свою місію. Як це краще зробити? Господь нас попередив за тисячоліття про цей сценарій. Що ближче ми підходимо до розв’язки, тим більше розуміємо, як все мудро Бог укладав. Тому віримо, що це буде, варіантів інших немає, але деталі ми не знаємо. І нам не дано це зрозуміти. Якби ми все це знали, то не могли би жити в спокої взагалі. Згадайте, як ми жили 23-го числа? Лягли спати, знаючи, що щось може статися, але ніколи не думали, що таке буде, як є. Тому буде нескромно зараз промальовувати картину і, якраз, бути шаманами, котрі щось там розкажуть. Боже Слово — точне, вірне, незмінне. І Бог є точній та контролює все. Він точно не хоче смертей і розрухи, а все, що ми маємо, це наслідок гріха на цій планеті.
Дякую! Слава Богу і слава Україні!
Я теж Вам дякую за цю розмову, хай Господь береже всіх нас! Божих благословень.
Запитання — Вікторія Березка
