Розповідає Андрій Махновський, служитель у Волочиську Хмельницької області, про біблійну програму для циган (ромів).
Андрію, розкажіть, як роми почали приходити до церкви?
Коли в нашій помісній церкві з’явилася така можливість, ми почали надавати допомогу людям. Одного разу зателефонувала жіночка та запитала, яку допомогу ми надаємо. Тоді я розповів, що спершу духовну, а потім і продуктову, та що зараз іде набір групи на такі зустрічі. І та жінка попросила записати восьмеро людей, — це були роми.
Ми почали нашу зустріч з дитячої програми, на яку прийшло дванадцять діточок зі своїми батьками. Наступного дня мали прийти вісім осіб зареєстрованих у групу, але прийшло двадцять три. І перестали ходити…
Чому перестали ходити? Чи почали ви їх запрошувати знову?
В той день, коли вони прийшли вперше, в п’ятницю, ми зробили для їхніх діточок свято. В суботу до церкви прийшли лише дорослі. Але в неділю вони вже не прийшли…
Я молився, бо відчував різницю між нами, непорозуміння. Тоді ж переглядав проповідь Павла Гойї про стіни Єрихона. Роздумував над тим, як Господь з’явився Ісусу Навіну та запитав:
«Ти наш чи з чужих?»
А той відповів:
«Я — вождь воїнства Господнього.»
Ісус Навін тоді впав на коліна та запитав:
«Що накажеш мені робити?»
І Господь повелів йому зняти взуття з ніг.
Отож, я розмірковував над цим. Господь чітко Своїми словами показав, що не Ісус Навін вождь, а Він. Присутність Бога має руйнувати стіні Єрихона й взагалі всі стіни.
Я думав: «За що молитися?»
Розумів, треба, щоб Бог зруйнував ці стіни: культурні, релігійні, інтелектуальні — всі, які є поміж нами. Весь час роздумував над словами та питав: «Що накажеш мені робити?»
В цей момент мені подзвонив керівник нашої конференції Сергій Вершило та спитав за ромів. Я розповів йому все, і те, що не знаю, що робити. І Сергій відповів: «Дзвони їм сам».
Ці слова я сприйняв як відповідь від Бога та подзвонив тій жінці, яка записувала їх. Вона вислухала мене та пообіцяла, що прийдуть.
Чи прийшли? Як вони сприймали програму?
Так, прийшли: один день двоє, другий день — троє. Уважно слухали. І я запросив цю сім’ю до себе в гості.
Наступного дня вони всією своєю великою сім’єю, — старші люди, діти та онуки, — прийшли до нас в гості. Ми запросили їх до столу, дружина спекла пиріг, заварила «Іван-чай», ми роз’яснили їм, що це дуже корисний напій. Тоді ми розмовляли години дві й мені було дуже комфортно та радісно, що всі ці люди завітали до нас. Вони запитували про нашу віру та чим вона відрізняється від православної. Виявилося, що вони знають, що в Біблії субота названа святим днем. Було багато запитань про Бога. Ми з дружиною Людмилою розповідали їм про наш досвід навернення до Бога.
Не на всі мої запитання вони давали відповіді…
Ми співали про Христа, а вони плакали.
Звернув увагу, що дівчатка, — Ізабела, десяти рочків і Стела, п’ятнадцяти років, — сиділи тихо, були дуже виховані, чемні. Діти покірні батькам. Видно, що в сім’ях велика повага до батьків, і взагалі до старших людей в їхній культурі. Звернув увагу, що в них вже немає багатодітних сімей, а лише по двоє-троє дітей.
Вони запросили нас до себе в гості. Через деякий час ми з дружиною поїхали у гості до них.
Вони нас дуже-дуже гостинно зустріли, запросили до столу. Заспівали нам колядку українською мовою, оскільки між собою вони говорять українською та своєю мовою.
Чи проводили ви з ними євангельську програму?
Наступного дня вони з дітьми прийшли за продуктовими наборами. Ні про яку євангелізацію мови не було. Я зрозумів, що Господь очікує, що ми їх просто приймемо та полюбимо такими, як вони є.
Ми просто роздумували про жертву Авраама, про слова з Писання
«І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу.» Буття, 22:18
Я запитував, як вони розуміють: «За що всі народи благословляться у ньому?»
І ми роздумували про жертву Авраама.
Вказав їм на слова: «Бог нагледить ягня Собі на цілопалення», та що Господь і їм тут у нас щось пропонує.
Потім в розмові вони розповіли, які чудеса від Бога тут їх чекали. Порадували мене тим, що розгледіли покору в Авраамі та Ісакові. Ми з благословінням помолилися за них, роздали подарунки, показали, що Бог дбає про них.
Бог привів цих людей. Також, Бог закрив програму, яку ми планували, бо Він перевів її зі звичного формату євангелізації в формат спілкування. У формат, в якому можливо зблизитися, зрозуміти одне одного. Це було трохи складно й болісно для церкви, великі контрасти.
В перші два дні в церкві був такий підйом: «Бог привів язичників».
Всі очікували, що їх прийде ще більше, але жодного не прийшло…
Проте Господь надав нам урок, показав, як треба пізнавати людей, пізнавати сім’ї, показав силу простої бесіди.
Нас просили принести їм ліки, — ми знайшли та віддали ліки. Потім ми запросили їх на Різдво, вони знову прийшли. Всі разом ми співали, читали біблійну історію, подарували їм пледи на згадку про Бога, який народився в бідноті, Святе Письмо та «Бажання віків» Елен Вайт, щоб читали всією сім’єю.
Скажу, що ми щиро дякували Богу за цей рік, передаючи іграшкового хом’яка один одному… Цікаво було слухати їхні молитви-подяки: дякували дорослі й діти.
Володя, який серед них був єдиним чоловіком, дякував за те, що у нас є захисники, та що вони можуть спокійно жити в нашому містечку. Всі решта дякували за те, що вони живі, що їхні сім’ї з ними та живі й здорові…
Що ви можете сказати про цих людей?
Ці роми деякі з Запорізької області, а інші — з Херсонської. Всі вони приїхали з різних міст, але швидко познайомилися та товаришують між собою.
Коли ми сказали, що будемо давати подарунки й запросили тих, хто був, вони передзвонювали усім своїм знайомим ромам, щоб і ті також прийшли.
Це працьовиті люди, вони не ходять і не ошукують інших людей.
Коли я запитав їх за професії, то виявилося, що серед них є адвокати, юристи, продавці й т.п. Всі мають сенсорні телефони, користуються ними. Вони не зривали служіння, не вигукували, а разом з дітьми дуже уважно слухали.
Діти з радістю беруть участь у служінні, активні, слухають і відповідають на запитання.
Одна з великих їхніх цінностей — це сім’я. Вони кажуть, що розлучення серед них трапляються, але дуже рідко.
Вони приходять до церкви, бо мають потреби, які церква по можливості задовільняє.
В церкві до них ставляться доброзичливо та їм це дуже подобається, — особливо коли проявляють зацікавленість до їхньої культури.
Роми пильно охороняють своїх дітей від впливу незнайомих людей. Тільки після того, як зрозуміють, що ми проводимо свято для дітей та що ми не тиснемо на них, вони дозволяють своїм дітям заходити до церкви.
Повторюю, що це роми, які працюють та заробляють гроші. Тому вони нічого не просять, і їхні діти також.
Вони з подякою приймають подарунки, але нічого не випрошують у нас.
Ви казали, що в гостях у вас дівчатка трималися чемно. А взагалі, як поводяться ці діти?
Дітки активні, шумні, все хочуть зробити, всьому навчитися, але ввічливі.
Та й мами радіють, що їхні дітки вчаться робити цікаві поробки, співати, та просто навчаються чогось нового й корисного.
Між дітьми існує якийсь зв’язок між собою, вони не бігають по залу та вельми уважні до слів чи зауважень батьків. Жодного разу ми не бачили, щоб батьки кричали на дітей, сварили, виводили з церкви. Як ні разу не бачили, щоб діти себе вели нечемно. В них немає зухвалості, сарказму.
Звернув увагу, що діти поважають батьків, настільки їх слухаються, що немає потреби забирати їх в дитячий клас під час служіння проповіді.
Іноді нам буває соромно, коли діти наших членів церкви, або переселенців поводяться набагато гірше, й, безумовно, нам є чому повчитися від ромів.
Яке спілкування у вас з ними зараз? Чи є якісь проблеми?
Так, з ними є деякі проблеми. Наприклад, вони ніколи не приходять вчасно, а завжди запізнюються на годину-півтори. Коли щось розповідаєш, існує відчуття, що вони не слухають або не запам’ятали те, що треба. Нарешті, ми не знаємо, що вони думають, чи вони чують те, що ми їм розказуємо, як вони це розуміють…
Зараз вивчаю ромів: чим живуть, які мають цінності, як зруйнувати стіни, які стоять поміж нами.
Нам важко сприйняти те, що вони ніколи не приходять в назначений час… Вони приходять тоді, коли їм потрібно. І цей розбіг у часі може складати годину й дві…
Впевнилися, що ця євангелізація йде зовсім іншим шляхом, не так, як ми звикли роками. Проте, коли хтось приходить, ми просто говоримо про них, — цікавлюся звідки вони походять, де живуть та як, які фільми дивляться… Я не проповідую, а тільки пропоную заспівати, що їм дуже подобається.
Пам’ятаю, Павло Гойя в проповіді зазначив: «Дитина народжується через дев’ять місяців. А ми хочемо раз-два — й хрестити. Людей треба вимолювати, випрошувати. Над ними та над нами повинен працювати Дух Святий. Це може зайняти дев’ять місяців, і це нормально. Бо інакше буде викидень».
Коли роми бажають щастя, вони кажуть: «Тавес бахтеле», що означає «Будьте щасливі». Так ми й продовжуємо наше спілкування з побажанням одне одному: «Будьте щасливі»…
Питання — Алла Шумило
