Про служіння адвентистської церкви у Східно-Дніпровському регіоні від перших днів війни розповідає Ольга Ярош, дружина пастора Володимира Яроша, м. Дніпро.
Війна увірвалася в наше життя зненацька. Кожен з нас жив своїм життям, будував плани й сподівався їх втілення. Але ранок 24 лютого почався у всіх однаково: телефонні дзвінки родичам, колегам, знайомим з питаннями: «Ти чув вибухи? Це – війна? Що на нас чекає? Що зараз робити – тікати чи залишатись?»
Східно-Дніпровський регіон, де є представництво Церкви адвентистів сьомого дня – Дніпропетровська, Харківська, Запорізька Луганська і Донецька області – є однією з найбільш постраждалих від воєнної агресії територій. Вже на другий день війни у Дніпро, Запоріжжя, Кривий Ріг й прилеглі до них райони потягнулися біженці з Харківщини, Донеччини та Луганщини, а ще через кілька днів – з міст, містечок і сіл Запорізької області.
Ми з чоловіком звершуємо служіння в Дніпрі, я є вчителем у християнському ліцеї «Стежинка мудрості». Перший день війни минув якось в ступорі, але вже 25 лютого вчителі ліцею разом з членами адвентистських громад облаштовували шкільні приміщення для прийому переселенців. Крім школи, біженців приймали у приміщеннях Молитовних будинків і санаторію «Гармонія». Я не володію інформацію щодо кількості прийнятих людей в інших місцях, але наш ліцей одночасно вміщував 65 осіб, а «Гармонія» – 90. Та більшість людей затримувалися тут на кілька днів і їхали далі. Отже, кількість тих, хто знайшов притулок у нас, вимірюється тисячами осіб. В нашому бажанні прихистити постраждалих від воєнних дій не звертали уваги на те, чи це член церкви, чи ні, чи це взагалі людина невіруюча. Всі стали однією дружною сім’єю. Внесок членів наших громад – неоціненний, дехто майже цілодобово ніс вахту, приймаючи людей, готуючи їжу, надаючи будь-яку можливу моральну, психологічну та духовну підтримку.
Брати-пастори організувалися в команду з вивезення людей з небезпечних територій в наші порівняно «тихі» міста. Потім охочих вивозили на західну частину України, або допомагали з посадкою на потяги до Львова, Чернівців чи прямо до Польщі. За емоційним напруженням молоді пастори порівнювали цю посадку з порятунком з «Титаніка». Також вони ініціювали, за погодженням з міською адміністрацією, встановлення намету біля залізничного вокзалу, де кожен, хто їхав через Дніпро, міг отримати безкоштовно їжу та воду.
Відділ соціального служіння через фонд «Крок з надією» організував потужну роботу з постачання гуманітарної допомоги з Європи. Тисячі людей отримали продовольчу допомогу та предмети першої санітарно-гігієнічної необхідності. Також цим відділом здійснювалося розселення біженців у будинки та квартири членів церкви. На цю ініціативу відгукнулися ті члени церкви, хто залишився в місті, і ті, хто виїхав з Дніпра.
Одна адвентистська сім’я, яка є корінними дніпровцями, але зараз є громадянами Австралії, приїхавши на малу історичну батьківщину ще до війни, залишилися тут і ні на день не покинули місто. Вони знаходили спонсорів і небайдужих людей по всьому світу, які відгукувалися на їхні прохання про допомогу. Частину цієї допомоги було надано для обладнання хостелу в школі й на ремонт будівель в пансіонаті «Гармонія». Зараз робиться все можливе, щоб взимку людям там було тепло й затишно.
Відділ ресурсів опанував платіжну систему LiqPay і розмістив його на конференційному сайті https://logosinfo.org/giving/ для полегшення грошових переказів на допомогу в соціальному і євангельському служінні церкви. Були сформовані валютні рахунки в доларах та євро.
Церква не полишала й не полишає зараз території, на яких точаться бойові дії, які окуповані та які були деокуповані. На окупованих територіях нашого регіону залишились працювати шість служителів. Туди, де ще працюють українські банківські картки, також переказується грошова допомога. А на території, які доступні, крім грошової надається продовольча та санітарно-гігієнічна допомога.
Звісно ж, в найважчі часи дуже важливо отримувати промінчик світла надії. Поряд з матеріальною допомогою, людям надається психологічна й духовна. За сім місяців війни в громадах Східно-Дніпровського регіону відбулося більш ніж 30 євангельських програм, в результаті яких більше ніж 70 людей уклали Завіт з Господом. Євангельські програми супроводжувалися наданням продовольчої допомоги. Разом з нею люди отримували книгу «Велика боротьба», якої було придбано ви кількості 15 тисяч примірників. Крім «Великої боротьби», адвентисти розповсюдили 22 тисячі інших християнських книг для дорослих та дітей, а також Біблії та Нові Завіти.
Церква продовжує свою роботу щодо надання допомоги тим, хто її потребує, насамперед – постраждалим внаслідок воєнних дій. Попереду – зима, багато переживань стосовно того, як її пережити в складних умовах воєнного часу й непередбачених подій. Молимося й віримо, що Бог нас не залишить й збереже. Велика подяка всім тим, хто надавав будь-яку допомогу й продовжує це робити. Велика подяка Господу за Всесвітню Церкву! Ми відчули, що українці – не одинокі зі своєю бідою, що ми – одна велика родина.
#опитування2022
