У селищі Б’єртан (Румунія, Трансільванія) є церква XV століття, занесена в список культурної спадщини ЮНЕСКО. Примітно, що в ній до цих пір діє спеціальна «кімната примирення сімейних пар, котрі розлучаються».
Перед тим, як отримати документ про розірвання шлюбу, місцеві подружні пари були зобов’язані прожити кілька тижнів разом у цій досить тісній кімнаті з одним ліжком, одним столом, одним кріслом, однією ложкою і однієї тарілкою. Місцевий архів свідчить, що за 300 років в цьому поселенні тільки один раз справа дійсно дійшла до розлучення.
Сьогодні це музей з багатостраждальними манекенами. У кімнаті низькі стелі і товсті стіни, крихітні меблі у вигляді стола і стільця, скрині для зберігання речей і традиційного саксонського ліжка. Ліжко ж виглядає досить маленьким, аби належати дитині. Коли пари намагалися налагодити шлюб у цьому крихітному просторі, доводилося ділити все, від єдиної подушки і ковдри до сервірування столу на одну людину.
Лютеранство, релігія трансільванських саксів, управляло більшістю аспектів життя. Розлучення було дозволене за певних обставин, таких як подружня зрада, але було краще, щоби пари намагалися зберегти свій союз. Таким чином, пара, що шукає розлучення, добровільно відвідувала єпископа, який відправляв їх до «шлюбної в’язниці», аби подивитися, чи можна узгодити їхні розбіжності перш, ніж вони розійдуться.
«Це було інструментом для збереження в суспільстві старого християнського порядку», — пояснив місцевий священик Ульф Циглер, зазначивши, що це також захищало жінок і дітей, виживання яких залежало від сім’ї. Якщо розлучення все ж мало місце, чоловік повинен був виплатити колишній дружині половину свого заробітку, але якщо він знову одружився і знову розлучився, друга дружина не мала права ні на що.
У XII столітті саксонські поселенці — спочатку з областей, які сьогодні є Францією, Бельгією, Люксембургом і Німеччиною — були запрошені королем Угорщини Гезою II для заселення сільської Трансільванії і захисту її від загроз з боку татарських і османських загарбників, а також економічного розвитку області. Трансільванські сакси були працьовитими ремісниками. Б’єртан став важливим торговим містом і культурним центром із 5-тисячним населенням у 1510 році. Велична церква з дев’ятьма навколишніми кріпосними вежами була центральною точкою для ранніх саксонських поселенців — місцем безпеки і поклоніння.
Краєвид із майже 11-метрових фортечних стін церкви поруч зі «шлюбною в’язницею» відкривається на містечко та околиці. Багато нинішніх мешканці обробляють свою землю, використовуючи застарілі методи ведення сільського господарства, і торгують своїм крамом, щоб заробити на життя. Пастухів, котрі пасуть овець, можна побачити на навколишніх зелених пагорбах — сцена, яка, ймовірно, не надто змінилася за останні декілька століть.
Життя продовжує рухатися в повільному темпі, але в наш час економічний і релігійний тиск на пари, аби вони залишалися разом, зменшився.
«Причиною залишитися разом, ймовірно, була не любов. Причина полягала в тому, щоб працювати і вижити », — сказав Ульф Циглер. «Якщо пара була замкнена в будинку на шість тижнів, їм було дуже важко отримати достатньо їжі в наступному році, тому існував тиск, щоб вийти і продовжити працювати разом».
У наш час при деяких ЗАГСах також створюються «кімнати примирення», для подружніх пар, котрі зважилися на розлучення. Люди часто не чують одне одного, не хочуть розуміти, йти на компроміси. Іноді парам досить просто виговоритися, аби відмовитися від необачного рішення.
Ми також можемо в кожному нашому домі створити свою «кімнату примирення». Для цього не потрібна окрема, закрита на замок, спеціальна кімната, яку ми будемо відкривати лише тоді, коли виникне конфліктна ситуація у нашій родині.
«Кімнатою примирення» може стати звичайний диван, кухонний куточок, лава в парку, плед, постелений на зеленій галявині або все те, що для вас буде прийнятним і зручним.
«Кімната примирення» працює подібно до «кімнати для переговорів». Ось невелика інструкція для відвідування «кімнати примирення»:
Підготовка:
Підготуйтеся до зустрічі, сформуйте свої пропозиції і бажання. Можливо, на етапі підготовки до переговорів виникнуть ідеї, які можуть всіх влаштувати.
Прояснення і висування пропозицій:
Поділіться своїми пропозиціями та думками, проясніть, у чому існують збіги, а де є розбіжності. Тут важливе активне слухання, уточнюючі запитання, аби переконатися, що ви правильно зрозуміли одне одного. Не критикуйте і не заперечуйте, просто спокійно вислухайте.
Збирання пропозицій:
На даному етапі треба буде домовлятися, пропонувати різні альтернативні варіанти.
Ухвалення рішень:
На даній стадії буде озвучений варіант, який підходить обом, який допоможе вирішити конфліктну ситуацію.
Закріплення домовленостей:
Досягнутих у переговорах рішень рекомендується дотримуватися протягом якогось певного часу. Якщо щось пішло не так, знову починаємо з Підготовки.
Приємне завершення:
Завжди завершуйте переговори молитвою, поцілунком і обіймами!
Приємних відвідин цієї дивовижної кімнати!
Джерело – Ірина Ісакова, Facebook, посилання на першоджерело – Stephen McGrath, BBC.
