Цього року громаді №1 Церкви адвентистів сьомого дня м. Хмельницький виповнюється понад 100 років з моменту заснування. Багато родин, пастирів та служителів об’єднує ця прекрасна подія. Саме тому було вирішено згадати, з чого ж все почалося, як зростала і розвивалася ця громада.
Зародження церкви та репресивні роки
Історія зародження громади похована під плином часу і подій, але спираючись на розповіді старожилів, дізнаємося, що у середині 20 років минулого століття Йосип Кальмуцький і його дружина, жителі села Олешин, яке розташовано за 11 км від Хмельницького, поїхали в Америку на заробітки, а коли повернулися назад в село, то попросили місцевого голову села зібрати людей і розповіли, як живуть люди в Америці. Все село зібралося послухати розповіді односельчан, адже тоді ні радіо, ні телебачення не було, і всім було цікаво дізнатися, що ж відбувається у світі. Йосип розповідав про їхнє перебування за океаном, про свій побут і так далі, але найголовнішим було те, що ця сім’я змогла поділитися вісткою, яку вони прийняли, будучи далеко за кордоном. Це була вістка про Ісуса Христа, як Він любить кожного із нас і про те, що Бог відкрив у Своєму Слові заповідь про святкування суботи. Не всім сподобалася така вістка, але дехто повірив і захотів дізнатися більше. Є відомості, що зацікавлених було близько 20 чоловік і вони почали збиратися разом для дослідження Слова Божого. Це не сподобалося владі і тому за цими людьми почали спостерігати і записувати всі їхні дії. У архівних даних із КДБ знаходимо інформацію про те, що у 1923 році вже діяла організована група Адвентистів сьомого дня.
На жаль, інформації про перші роки існування громади майже не збереглося, але є відомості, що в довоєнні часи адвентистів у цих краях нараховувалося більше 100 чоловік. Вони проживали в селах Олешин, Доброгорща, Летичеві, Немиченці.
Приблизно у 1929 році закінчується спокійне життя віруючих у тодішній Радянській державі і настають важкі часи репресій і голоду. З кожним роком на Церкву посилювалися гоніння: звинувачували віруючих за зв’язки із закордонними агентами, приписуючи їм шпіонаж і зраду держави. Забирали у в’язницю, не даючи змоги працювати і заробляти кошти на прожиття, висміювали, фабрикували справи, які заплямовували імена чесних християн, забирали Біблії, книги, навіть забирали дітей у батьків. Але Господь не давав Своєму народові загинути і навіть коли був голод на Україні, коли ні в одній хаті не було зернинки, щоб поїсти і люди цілими сім’ями помирали — брати і сестри з-за кордону, особливо із Європи, як могли, допомагали своїм братам та сестрам в Україні, щоб вони не помирали з голоду. Час був важкий для всього народу, а для адвентистів — ще важче було відстоювати свою віру. Тому багато людей, які належали вже на той час до церкви, перестали ходити на зібрання, побоюючись за своє життя і життя своїх рідних. Нелегке було життя віруючої людини, а ще важче було служителям Церкви, які присвячували своє життя на служіння ближнім.
Післявоєнні часи
Після всіх гонінь і репресій, зокрема й після війни 1939-1945 років — настав відносний спокій, і в 70-ті роки на території Хмельниччини налічувалося декілька громад постійного зібрання, проте вони вимушені були час від часу емігрувати з одного місця на інше, через це кількість членів громади була невеликою та нестабільною. Тому було прийнято рішення про об’єднання двох громад в одну на вулиці Верхньобереговій. З часом кількість членів церкви зростала, змінювалося місце зібрання, мінялися пастори, Церква була, так би мовити, на етапі пошуку себе, на етапі реконструкції. А в 1986 році громада придбала будинок за адресою Пілотська 44. Це було перше офіційне приміщення, яке належало громаді.
Пастори відвідували членів церкви, проводили бесіди з їхніми родинами. Проводили одноденні зустрічі з людьми у Будинках культури, на яких виступав церковний хор і духовий оркестр. І навіть похоронне служіння використовували для того, щоб донести людям вістку спасіння.
Період Незалежності і до наших днів
З часом кількість членів громади зростала, тому в церковному приміщенні постійно здійснювалися перебудови, розширюючи її межі. Відбуваються зміни у державі, Україна здобуває незалежність і Церква тепер має можливість вільно проповідувати людям Слово Боже, яке вони хочуть і прагнуть знати. Кількість членів стрімко зростає. В церковній книзі є запис, що станом на 1 січня 1992 року громада нараховувала 110 членів. 30 серпня 1992 року проводиться перше відкрите водне хрещення на річці Південний Буг, де заключають заповіт з Господом 118 чоловік. З часом біля церкви облагороджується подвір’я, проводиться багато євангельських програм. Молоді люди згуртувалися і з’явилася музична група з числа молодих братів та сестер громади. Проте карантин в 2020 році та війна з Росією перешкоджають повноцінному служінню громади. Та не дивлячись на ці обставини, громада почала звершувати служіння соціального гардеробу на подвір’ї громади раз на місяць для малозабезпечених, а з початком війни — щотижня для переселенців. Канікулярні табори, заходи для дітей та їхніх батьків, «Церква для всіх», бібліотека — заходи, які звершує громада на даний час.
Таким чином, Перша громада стала праматір’ю наступних адвентистських громад у Хмельницькому. Майже столітній шлях, який пройшла ця церква, був сповнений багатьма емоціями, не завжди позитивними, але Господь впродовж всіх цих років підтримував людей та громаду, незважаючи на обставини, і продовжує це робити по сьогоднішній день, благословляє багатьма служителями і об’єднує людей Своїм Святим Духом та любов’ю.
Підготував Іван Палій
