Про благословення і виклики в служінні розповідає Людмила Дяченко, керівник відділу дитячого служіння адвентистської церкви в Південному регіоні, дружина пастора і мати двох дітей.
Розкажіть про себе та свою сім’ю.
Я народилася в м. Первомайськ Миколаївської області. У мене є старша сестра. Коли мені було шість років, батьки переїхали на проживання в шахтарське селище міського типу Смоліне на Кіровоградщині. Батько отримав квартиру, роботу, а я пішла в садочок і через рік в школу. В Смоліно пройшло моє дитинство і перші досвіди з Богом.
Кожна дитина міркує над тим, ким вона буде працювати в майбутньому. Ким ви бачили себе в дитинстві?
Мої батьки працювали керівниками, тому в дитинстві я мріяла бути керівником. У свій час ця мрія допомогла мені в служінні керівника відділу дитячого служіння адвентистської церкви у Південному регіоні.
Люди приходять до Бога різними шляхами. Як відбувалось ваше становлення як духовної особистості.
Наша сім’я була православною. Першою адвентистскою стала бабуся Таня з Первомайська. В похилому віці вона почала досліджувати Біблію, молитися і прийняла хрещення в церкві Адвентистів сьомого дня у 1995 році. Вона дуже хотіла донести біблійні істини до своїх дітей, онуків, та це виявилось не так легко. Я пам’ятаю її розповіді про те, як Господь відповів на її молитви зцілення, та ніхто з рідних не прислухався до неї. Одного разу, на літніх канікулах, я з сестрою прийшла в церкву, щоб взяти у бабусі ключі від будинку. Там ми познайомились з молодими людьми, які запросили нас на відпочинок на природі. Мені було 15 років і ці молоді люди мені здалися дуже приємними. Після відпочинку з молоддю мені стало цікаво з ними спілкуватись. Коли вони запропонували мені пройти біблійні курси, я погодилась. Після літніх канікул, проведених в Первомайську, пішла в 11 клас. Але це вже було зовсім по-іншому. Старі друзі мене вже не цікавили, змінились мої смаки, я відмовилась від коротких спідниць, використання косметики та біжутерії. Не було бажання ходити на дискотеки і вживати алкоголь. Все це мені стало просто неприємним. Однокласники думали, що я пішла в секту, але не перестали мене поважати. Я стала іншою і вони приймали мене такою, яка я є. Дуже вдячна Богу, що моє життя змінилося. Моя найкраща подруга померла від передозування наркотиків. У інших не склалось особисте життя: розлучення, виховання дітей без батька.
Дівчина з Первомайської церкви висилала мені біблійні уроки поштою. Я їх читала, писала відповіді та надсилала на перевірку. Бабуся дала мені дуже зручну велику Біблію,. Так, завдяки самостійному вивченню уроків і Біблії, я відкрила для себе істину. Читаючи Біблію, я ніби чула голос Бога до себе. В дослідженні Слова і молитвах відбулось моє народження згори. А в 1996 році – водне хрещення. У Смоліно не було Церкви адвентистів сьомого дня. Та я точно знала, що субота – це святий день, який Господь відділив і благословив і нічого не робила в цей день. Батьки мене не підтримували і не розуміли, чому я відмовляюся їм допомагати в суботу. Але я залишалась твердою в своїх переконаннях . Мені дуже хотілося відвідувати служіння в цей день, тому почала молитися, щоб у Смоліно була адвентистська церква. Також я ходила до людей з християнською літературою, біблійними уроками. Через кілька років, коли в Смоліно проходила перша Євангельська программа, деякі з тих людей пришли на программу і прийняли хрещення. Так в моєму селищі з’явилася Церква адвентистів сьомого дня.
З чого почалось ваше служіння Богу?
Мені завжди подобалось служіння Богу. Здається, що мені навіть не доводилось шукати чи вибирати якесь служіння. При будь-якій можливості, я робила те, що могла. Коли їхала в потязі на навчання, то розказувала про Бога і дарувала буклети. На молодіжних таборах була наставницею. Перше моє офіційне служіння – секретар громади Кіровоград-2. Також обирали мене керівником відділу Жіночого, Сімейного, Інформаційного, Дитячого служінь. Якщо людина знає Господа і має безліч благословінь, вона не може нічого не робити. Вона хоче дітитись з усім світом тим, що сама отримала, перш за все, Божою любов’ю. Господь Свою любов показує нам не тільки в Своєму слові, а й в нашому житті, задовольняючи наші потреби найкращим чином. Незважаючи на всі випробування і обмеження християнського життя, ми отримуємо разом з тим багато доказів ніжної Божої турботи.
Чи відразу ви погодились на пропозицію бути керівником відділу дитячого служіння? Які сумніви були і як ви боролися з ними?
Коли мені подзвонили і запропонували служіння керівника відділу Дитячого служіння конференції, я розуміла, що це велика відповідальність і разом з тим можливість. Мені ніколи не доводилось відмовляти в служінні, але цього разу я боялася, чи зможу я з цим справитись, чи підходить моя освіта і досвід. Я сказала, про всі свої сумніви та мене переконали, що у мене все вийде. Хоча я не розуміла до кінця що мене чекає, я знала, що є Господь, Який мене підтримає і допоможе.
Труднощі і благословення виникають завжди в роботі з дітьми. Поділіться одним з своїх досвідів у служінні.
Робота з дітьми – це в першу чергу відповідальність за їх життя і здоров’я. Ми з командою проводили як великі, так і малі заходи для дітей. Серед них – біблійні канікулярні школи, табори для дівчат, літні табори на морі та зимові в місті. Перш за все, я вдячна Богу за людей в моїй команді. Це найбільший скарб. Ми всі доповнюємо один одного своїми талантами і отримуємо задоволення від співпраці. Особливе значення в моєму служінні займає проведення таборів. Завдяки підтримці команди, ми організували літній табір на Чорному морі через два місяці після мого обрання. Табір був недовгий, всього п’ять днів. За день до від’їзду ми проводили загальну гру з дітьми. Вони були поділені на дві команди, кожна з яких зробила собі знаки, атрибути, які їх відрізняють. Треба було потрапити на сторону іншої команди і взяти їх прапор. Діти багато бігали, кричали, бо кожний хотів перемогти. На дворі був літній спекотний день, тому діти бігали до крана з водою напитися. Під вечір у деяких піднялася висока температура, боліло горло. Я одразу зрозуміла, що треба негайно щось робити, щоб діти були здорові і могли наступного дня поїхати додому. Ми з пастором помолилися за зцілення дітей і викликали “Швидку допомогу”. Лікар, який приїхав, ставився до нас з розумінням. Оглянувши дітей, дав призначення, рекомендації і не створював нам додаткових проблем. Зробивши все, що сказав лікар, почали лікування. На ранок у дітей внормувалася температура і вони поїхали додому. Це був мій перший досвід, який допоміг мені надалі бути більш передбачуваною.
Слава Богу, що на жодному таборі не було нещасних випадків. У нас було по 120 дітей від 6 до 15 років на морі. Вода є найбільш ризикованим чинником в таборі. Наставники проходили інструктаж, діти були ознайомлені з правилами табору. За порушення правил дітей мали відправляти додому. Нам так і не довелось цього робити. З кожним роком ми виходили на більш професійний рівень. У 2019 році збулась наша мрія розділити дітей за віком на дві зміни. Проповіді, біблійні уроки, ігри були розроблені на кожну вікову групу, дитячу і підліткову. Це спрацювало. Дітям було цікаво, вони уважно слухали проповіді, були активними учасниками табірної програми. На підлітковій зміні 11 дітей прийняли водне хрещення. Для нашої команди це була найвища винагорода.
На скільки складно вам поєднувати сім’ю та служіння?
Дитяче служіння для мене – це як ще одна дитина. Треба піклуватись, іноді не спати, молитись, жертвувати, допомагати, наставляти, любити. Звичайно, що мої діти займають особливе місце в моєму серці. Я завжди намагалась приділяти достатньо часу і уваги своїй сім’ї. Іноді у мене було більше вільного часу, іноді – менше, по-різному. Перед кожним табором або конференційним заходом наша квартира перетворювалась на склад, офіс. Треба було все підготувати, закупити, роздрукувати, розкласти. Постійні телефонні розмови, поїздки стали частиною нашого сімейного життя. Я вдячна своїй сім’ї за їх терпіння та підтримку в найважчі періоди мого служіння.
Що ви порадите молодим жінкам, які обрали шлях служіння Богу?
Всі, хто обирають служіння Богу, мають певні досвіди в співпраці і стосунках з Господом. Такий досвід безцінний. Проте на цьому шляху може бути багато хвилювань, розчарувань, бо ворог людських душ пильнує та намагається зруйнувати Божу роботу. Тримайте міцний зв’язок з Господом. Нехай навіть служіння не завадить вам в особистому духовному зростанні. Вірте в себе, цінуйте себе та бережіть свій людський ресурс. Нехай ваше служіння дарує вам радість і мир.
Запитання – Анастасія Дяченко
