Розповідає Андрій Бабєнцов, директор Центру оздоровлення та відпочинку «Барвінок».
Що ваш Центр робить під час війни?
З першого дня війни, 24 лютого, нам почали надходити дзвінки від осіб, які просили надати їм притулок у нашому центрі. На другий день до нас вже почали прибувати люди. Спочатку це були люди з таких міст як Київ, Буча, Ірпінь, Дніпро. Згодом почали прибувати з Харкова, Харківської області, Краматорську, Сєвєродонецьку. За весь період війни через наш центр пройшло приблизно 200 осіб, але постійно мешкало близько 120. Ми приймали та приймаємо не лише членів Церкви адвентистів сьомого дня, але всіх, хто звертався і кому підходили умови. Люди приїжджали та ми їх приймали. Харків’яни, які проживали протягом тижня у метро, казали, що щойно вони переступили поріг нашого оздоровчого центру, то відчули себе як в раю. Ми забезпечували наших біженців безоплатним харчуванням, проживанням, мийними та гігієнічними засобами, деякими медикаментами. Забезпечували доставлення нашим транспортом до соціального центру, поліклініки, центру отримання гуманітарної допомоги. Коли у Львові почали формуватися колони для перевезення жінок та дітей за кордон, ми також запропонували нашим біженцям допомогу. І тих жінок, ті родини, які мали бажання виїхати, ми доставили нашим транспортом до Львова, і вони успішно поїхали за кордон, у безпечніше місце.
Перші місяці адміністрація міста Новий Розділ просила допомогти у доброустрої міста і наші біженці-чоловіки брали у цій допомозі активну участь. Серед переселенців були бізнесмени, юристи, електрики – фахівці у різних галузях. Вони зробили великий внесок у розвиток нашого центру. Я пам’ятаю, як до мене підійшли двоє чоловіків і сказали: «Ви так багато зробили для нас. Ми б хотіли вам допомогти». Я запитав що вони вміють робити. Один із них був бізнесменом, це Володимир Шаповал, інший – Денис Сваревський, мав юридичну освіту. Вони запитали, які ми маємо проблеми, та запропонували свою допомогу. Коли я їм розповів, які ми маємо незавершені справи, своїми порадами та діями вони допомогли нам завершити ті питання, які ми своїми силами ніяк не могли вирішити. Вони допомогли нам з оформленням земельної документації та навіть з ремонтом кімнат. Велика їм за це подяка. Також, члени нашої церкви, які співпрацювали з ADRA (Adventist Development and Relief Agency, Адвентистське агентство допомоги та розвитку), це Костянтин Герасімов та Сергій Нікіфоров, розробили проєкт для нашого центру, добилися фінансування від ADRA. Костянтин Герасімов сформував бригаду, завдяки роботі та діям якої було переобладнано кухню, були підготовлені кімнати для більшої кількості переселенців, була зроблена нова пральня, що дозволило нам забезпечувати таку велику кількість людей.
Ми не нав’язували свої релігійні переконання, але багато хто відвідував наші богослужіння, а деякі навіть почали вивчати уроки «Так каже Біблія». У травні ми провели євангельську програму, під час якої хрестилась одна людина.
Наприкінці травня – на початку червня, коли у Києві та Київській області стало спокійніше, люди почали повертатись до своїх осель. Вони дякували Богу та нам за той час, який вони провели у безпечному місці. І ми побачили та відчули що стали з ними справжніми друзями. У нас звільнилися місця і почали надходити запити, чи проводимо ми оздоровчі заїзди. Наприкінці червня, підготувавши перший корпус, ми почали приймати людей на оздоровлення. Люди, які приїжджали до нас з великих міст де були обстріли, отримали у нас зцілення на рівні духу, душі та тіла. Пригадую розповідь однієї жінки, яка приїхала з Маріуполя. Вона перебувала у центрі протягом місяця і наприкінці другого заїзду ділилась своїм досвідом. У Маріуполі нескінченні повітряні тривоги дисциплінували її настільки, що за хвилину від початку сигналу тривоги вона встигала вдягнутись, зібрати необхідні речі та вийти з будинку. За місяць її перебування у центрі у нас відбулося чотири повітряні тривоги. Так от наприкінці свого перебування у нас ця жінка розповідала, що почувши вперше вночі сигнал повітряної тривоги вона за хвилину вдягнулась, зібрала речі, вийшла в коридор та здивувалась, що більше ніхто не виходить. Зачекавши хвилин 20 вона повернулась до кімнати, роздягнулась і з часом заснула. Почувши сигнал тривоги вдруге, вона також піднялася, вдягнулась, зібралась і знову була здивована тим, що ніхто нікуди не виходить. Почувши сигнал тривоги втретє, вона піднялася з ліжка, подивилась у вікно та вернулася до ліжка. Коли ж вона почула сигнал тривоги вчетверте, то, подивившись у вікно, вона вже спокійно лягла спати. Ця жінка сказала, що за час перебування у центрі її психічне здоров’я та емоційний стан повністю відновились.
За цей час ми виростили та зібрали сім тонн огірків. Це допомогло нам у розвитку. Кошти, отримані від продажу цих овочів, були використані для того, щоб побудувати ще дві теплиці та зараз ми вже вирощуємо як огірки, так і помідори. Сподіваємося що це допоможе нам в забезпеченні наших переселенців та в подальшому розвитку.
На завершення хотів би додати – за все дякуємо Богу, який, в такий складний для нашої країни час, допоміг нам прийняти людей, забезпечувати їх, а також завдяки цим людям допоміг нам у розвитку. За все слава Йому!
Запитання – Максим Балаклицький
#опитування2022
