Археологи знайшли гребінець зі слонової кістки з першим повним реченням ханаанською мовою
Перше — і єдине — ранньоханаанське речення нещодавно було розшифровано на гребінці від вошей зі слонової кістки середньої бронзової доби, знайденому під час розкопок у Лахіші в центрі Ізраїлю. Напис датується приблизно XVII століттям до нашої ери. Вчені вважають, що відповідний напис із 7 слів є першим записаним повним протоханаанським реченням Землі Ізраїлю.
Про це розповідає просвітницький проект Біблійна археологія з посиланням на Південний адвентистський університет та The Times of Israel.
Історія знахідки
Група археологів — студентів і співробітників Південного адвентистського університету та Єврейського університету в Єрусалимі — виявила гребінець для волосся з важливим лінгвістичним значенням. Артефакт, знайдений у Тель-Лахіші в Ізраїлі під час розкопок у 2016 році, містить перше повне алфавітне речення, яке коли-небудь було знайдено. Воно було написане ханаанським письмом, яке є прототипом всіх сучасних алфавітів.
Алфавітне письмо було винайдене приблизно в 1800 році до нашої ери і використовувалося хананеями. Згодом це письмо почали використовувати інші мови Близького Сходу тощо. Донедавна не було виявлено жодних значущих ханаанських написів, за винятком лише двох-трьох слів. Тепер дивовижне відкриття представляє ціле речення алфавітною ханаанською мовою, яке датується приблизно 1700 роком до нашої ери. Напис вирізьблений на маленькому гребінці зі слонової кістки та містить побажання про позбавлення від вошей.
“Знахідку неможливо переоцінити. Винахід абетки став найважливішим внеском у комунікацію за останні чотири тисячоліття, — зазначають Майкл Дж. Хазел, доктор філософії, професор археології в Південному адвентистському університеті та співкерівник розкопок у Лахіші, разом із професором Мартіном Г. Кілінгбейлом, доктором літератури, а також професором Єврейського університету Єрусалиму Йосефом Гарфінкелем, доктором філософії. — До цього часу складні системи письма в Єгипті та Месопотамії обмежували доступ до освіти. Сьогодні більшість країн світу будують речення за допомогою алфавітного письма, знайденого на цьому гребінці віком 3700 років. Тут ми маємо перше речення, яке коли-небудь було знайдено, що складається зі слів з використанням алфавіту”.
Гребінець зі слонової кістки невеликий, розміром приблизно 3,5 на 2,5 см, із зубцями з обох боків. Самі зубці були зламані в давнину, хоча їх основи все ще видно. Центральна частина гребінця дещо стерта, можливо, через дотики пальців, які тримали гребінець під час догляду за волоссям або вичісування вошей. Сторона гребінця з шістьма товстими зубцями використовувалася для розплутування волосся, тоді як інша сторона з 14 тонкими зубцями використовувалася для видалення вошей та їхніх яєць, подібно до сучасних двосторонніх гребінців від вошей, які продаються в магазинах.
Коли археологи знайшли гребінець у перший день розкопок у 2016 році, напис не було видно через бруд. Про це розповідає Кетрін Хелсер, випускниця Південного адвентистського університету. Саме на ділянці, за розкопки якої відповідали дослідники цього університету, і була зроблена знахідка.
Стародавні гребінці виготовляли з дерева, кісток тварин або слонової кістки. Остання була дуже дорогим матеріалом та імпортним предметом розкоші. Оскільки в той період у Ханаані не було слонів, гребінець, ймовірно, прибув із сусіднього Єгипту. Знахідка свідчить і про те, що навіть люди високого соціального статусу страждали від вошей.
Фахівці з Єврейського університету в Єрусалимі проаналізували під мікроскопом гребінець на наявність вошей і зробили фотографії з обох сторін. На одному зубці виявлено залишки головної воші, однак кліматичні умови Лахіша не дозволили зберегтися цілій комасі, а лише її зовнішній хітиновій оболонці.
Досі актуальне побажання 3700-річної давнини
Напис на гребінці був виявлений лише у 2022 році, коли доктор Мадлен Мумчуоглу фотографувала артефакт. Епіграфіст-семітолог, доктор Даніель Вайнстуб з Університету Бен-Гуріона зміг розшифрувати напис. Результати спільної експедиції Єврейського університету та Південного адвентистського університету були опубліковані в Jerusalem Journal of Archaeology (https://jjar.huji.ac.il/…/jjar2_art4_lachish_p76-119…).
На гребінці вирізані 17 маленьких піктографічних літер розміром від 1 до 3 мм, вони архаїчні за формою і належать до раннього етапу винайдення алфавіту. Літери утворюють сім слів ханаанською мовою: “Нехай цей бивень викоренить воші з волосся та бороди”.
За словами Даніеля Вайнстуба, це благання найприземленіше й вічно актуальне. Зрештою, каже він, воші — це третя з десяти єгипетських кар.
За словами Вайнстуба, “напис на гребінці виконаний у стилі, який характеризував найдавніший етап розвитку алфавітного письма”. Тому, оскільки найдавніші ханаанські написи на Синаї датуються ХІХ століттям до н. е., Вайнстуб датує гребінець найдавнішим поселенням у Лахіші — XVII століттям до н. e.
Майстер вирізував літери перевернутими рядами, крутячи гребінець у руці та шукаючи порожнє місце. За словами Вайнстуба, результат начебто професійний: літери поступово стають меншими та нижчими до кінця першого рядка. А в кінці другого рядка майстру, мабуть, не вистачило місця, перш ніж закінчити слово, тому він вирізав літеру під рядком.
Не дивлячись на якість його виготовлення, як зазначено в статті, слова на гребінці “вперше дають нам повне надійне речення ханаанським діалектом, написане ханаанським письмом”.
Це повне — і цілком пов’язане — речення спричинить ефект хвилі у вивченні протоханаанської мови. Це може вплинути на сучасне розуміння вчених її граматики, синтаксису і словникового запасу. Можливо, це єдиний збережений приклад нині зниклої єврейської літери “сін”. Це також, ймовірно, найдавніший запис слова “бивень” до його використання в мішнаїтському івриті дві тисячі років потому.
Ще більш інтригуючим є те, що це вказує на набагато більш поширену грамотність у Ханаані добіблійного XVII століття, ніж вважалося раніше.
Незважаючи на свій невеликий розмір, напис на гребінці з Лахіша має дуже особливі риси, деякі з яких є унікальними та заповнюють прогалини у вивченні багатьох аспектів культури Ханаану бронзової доби. Вперше дослідники мають ціле речення, складене зі слів із використанням алфавіту, написане на діалекті ханаанських мешканців Лахішу. Це дозволяє дослідникам порівняти цю мову в усіх її аспектах з іншими її джерелами.
По-друге, напис проливає світло на деякі раніше мало задокументовані аспекти тогочасного побуту, догляду за волоссям і боротьби з вошами.
По-третє, це перше в цьому регіоні відкриття напису про призначення предмета, на відміну від написів, які свідчили про посвячення предмета або позначали його власника.
Нарешті, майстерність митця в успішному виконанні таких крихітних літер (1–3 мм завширшки) відтепер слід брати до уваги при будь-якій спробі узагальнити та зробити висновки щодо писемності в Ханаані у бронзовому віці.
Ханаанський алфавіт — це той самий алфавіт, який використовувався в письмовій єврейській мові перших книг Біблії. Напис на гребінці дозволяє датувати цей алфавіт періодом, який передував періоду написання Біблії, і підтверджує, що алфавітне письмо використовувалося щодня в містах, які пізніше були захоплені ізраїльтянами. Лахіш був великим ханаанським містом-державою у другому тисячолітті до нашої ери та другим за значенням містом у біблійному Юдейському царстві.
“Мені сниться чи ви бачите букви?”
Гребінець був знайдений у Лахіші у сміттєвій ямі з залишками культурних шарів різних періодів. Там були також кілька цілих посудин, що датуються VII-VI століттями до нашої ери, та артефакти більш ранньої доби.
“Напис на гребінці є прямим доказом використання алфавіту в повсякденній діяльності приблизно 3700 років тому. Це знакова віха в історії людської здатності писати”, — зазначив керівник розкопок Йосеф Гарфінкель.
Але хоча на гребінці помітні подряпини — як і слід було очікувати через перебування гребінця тисячі років під землею — його напис спочатку не помітили, і гребінець відклали для подальшого вивчення разом з трьома іншими гребінцями від вошей, виявленими у Лахіші.
Неглибокий напис було виявлено лише роками пізніше, у 2021 році, коли археолог, доктор Мадлен Мумчуоглу дістала айфон, щоб сфотографувати гребінець, завершуючи своє дослідження. Коли вона посилила освітлення, щоб отримати гарний знімок, то помітила ніби навмисне різьблення літер.
Вчена негайно надіслала зображення своєму другові та колезі, епіграфісту Даніелю Вайнстубу та запитала: “Мені сниться чи ви бачите букви?”
Доктор Вайнстуб розповів, що він швидко визначив кілька чітких протоханаанських букв і попросив колегу надати гребінець для дослідження. Він розповів, що досить швидко вивчив напис після результатів рефлективної трансформаційної візуалізації (це фотографічний метод, який фіксує форму та колір об’єкта, щоб виявити поверхневу інформацію, невидиму під час звичайного огляду) в єрусалимських лабораторіях Управління старожитностей Ізраїлю, оскільки на фотографіях, зроблених цим методом, було видно невидимі борозенки, зроблені майстром.
Найбільш складним для вченого було підкріпити свої висновки паралельними прикладами з тогочасних написів. Хоча в Лахіші було виявлено кілька десятків написів, лише один (чотири слова, вирізані на кинджалі епохи середньої бронзи, знайденому в гробниці), ймовірно, є сучасником гребінця. Написи, найбільш придатні для порівняння, походять із Серабіт ель-Хадіма на півдні Синаю та суперечливо датуються різними вченими від ХІХ до ХІІІ століття до н.е.
У цьому ханаанському написі вперше зроблені лінгвістичні відкриття, сказав Вайнстуб. “Я знайшов букву “сін” — у хананеїв для цього використовувалася спеціальна буква. Ось вона у нас”. (У сучасному івриті вона позначається крапкою ліворуч від літери, שׂ, “сін”, а не праворуч, як у букві “шін” — שׁ).
Початковий алфавіт хананеїв складався з 29 літер і з часом скоротився до 22. Але в південноаравійських мовах повний алфавіт із 29 літер зберігся до VII століття нашої ери. За словами вченого, буква “сін” збереглася на півдні Аравійського півострова, на території сучасного Ємену, завдяки стародавньому південноаравійському алфавіту, який походить від ханаанського.
Однак спроба пов’язати “втрачену” літеру XVII століття до нашої ери з написами південноаравійським алфавітом є проблематичною. Найдавніші з цих написів датовані ХІ століттям до нашої ери, сказав Вайнстуб, і їх дуже мало. За його словами, там знайдено багато інших написів, починаючи з VIIІ століття до нашої ери.
Дилема датування
Щоби визначити вік гребінця, дослідницька група звернулася до вуглецевого датування слонової кістки. Відібрані зразки не вдалося датувати за допомогою цього методу, тому епіграфіка залишилася єдиною основою для датування за формою літер.
Три всесвітньо відомих епіграфісти одностайно підтримали методологію та науковий підхід Вейнстуба.
“Я впевнений, що є місце для обговорення точної дати цього напису на гребінці з Лахішу, водночас я хотів би підкреслити, що цей напис, безсумнівно, виконаний ханаанським письмом (тобто раннім алфавітним письмом), і що він датується більш давнім періодом цього письма. Іншими словами, це дуже ранній алфавітний напис”, — сказав професор Крістофер Е. Роллстон з Університету Джорджа Вашингтона, який також був рецензентом статті.
Він додав: “Цей гребінець бронзового віку можна додати до низки важливих написів із цього важливого стародавнього місця, котрі відносяться до бронзового та залізного віків… і ці написи бронзового та залізного періодів написані різними мовами та шрифтами. Це досить гарне місце в буквальному сенсі!”
Французький незалежний епіграфіст та історик доктор Мішель Ланглуа назвав цей напис “відсутньою ланкою в історії алфавіту”. Але вченого дуже засмучує, що його неможливо точно датувати.
Ланглуа зазначив: “Напис не використовує давньоєврейське письмо (також зване палеоєврейським), яке було стандартним письмом у Юдейському царстві, хоча це суперечить тому, що ми очікували від археологічного контексту, в якому його було знайдено. Проте гребінець був знайдений у стратиграфічному контексті, який відповідає Юдейському царству. Існує певний анахронізм: наскільки нам відомо, письмо, зображене на гребінці, на той час більше не використовувалося”.
“Я можу придумати кілька пояснень цьому: (1) всупереч нашій поточній робочій гіпотезі, це письмо все ще використовувалося півтисячоліття пізніше, ніж ми думали раніше, і співіснувало з давньоєврейським письмом; (2) наприкінці існування Юдейського царства хтось з будь-якої причини вирішив відновити або імітувати це старе письмо, хоча воно вже не використовувалося протягом століть; (3) гребінець насправді набагато старший за віком, і зберігався століттями. Це найбільш вірогідна гіпотеза: три інших гребінця були знайдені в Лахіші, і всі вони датуються другим тисячоріччям до н.е., тобто саме тим періодом, коли ви це письмо було у вжитку”, — продовжив Мішель Ланглуа.
Ізраїльський епіграфіст, доктор Хаґґай Місґав, викладач Єврейського університету, сказав, що написи цим письмом важко розшифрувати, оскільки про них існує відносно мало інформації, особливо в такий ранній період, коли існувало так багато варіантів письма.
“Робота Даніеля Вайнстуба є ретельною та гідною похвали, і вона дала цікаве прочитання… Я думаю, знайдуться ті, хто не погоджуватиметься з такою ідентифікацією певних літер (але не самого факту, що вони є). Я не можу запропонувати кращого прочитання”, — зазначив Місґав.
Третя кара єгипетська
Напис являє собою благання, побажання або бажання, щоби маленький гребінець успішно позбавив його власника від дратівливих вошей. Цікаво, що це не молитва, сказав Даніель Вайнстуб, хоча мова напису перегукується зі структурою біблійного “Благословення священиків”.
“Стародавній світ — це світ, в якому присутні релігійні вірування. Атеїзму тоді не існувало, і люди використовували своїх богів, коли це було можливо, але не в даному випадку. Це цілком світський напис. Тут немає [згадки про] бога. Це не молитва”, — зазначив Вайнстуб.
“І тоді, і сьогодні більшу частину нашого життя ми займаємося не ідеологією, а повсякденними справами, людським існуванням. І частиною людського досвіду є боротьба з вошами, які були справжньою карою — третьою карою”, — сміється Вайнстуб.
Мадлен Мумчуоглу стверджує, що гребінець точно належав поважній людині. Вона каже щодо дуже маленького розміру артефакту: “В ті часи люди також соромилися мати вошей, і якщо воша дошкуляла їхній бороді, вони могли потайки дістати [крихітний] гребінець, а потім сховати його в кишені”.
Професор Крістофер Е. Роллстон також поспівчував долі стародавнього власника гребінця. “Особливо захоплює те, що цей напис розповідає про звичайне життя. Протягом всієї історії людства воші були вічною проблемою. І цей напис чудово показує, що навіть “багаті та поважні” в давнину не були позбавлені таких проблем. Ми можемо лише сподіватися, що цей гребінець з написом був корисним для здійснення того, що, як сказано, він мав робити: викорінити деяких із цих настирливих комах”, — написав він.
Мішель Ланглуа згідний зі своїми колегами, але дивиться на це більш філософськи: “Мені дуже смішно, що такий важливий напис… насправді стосується дуже приземленої проблеми, з якою ми стикаємося й сьогодні: позбутися вошей!
Незважаючи на те, що сьогодні це невелика проблема, усі ми, батьки, знаємо, яким кошмаром це може бути. Як історик, я вважаю за честь вивчати повсякденне життя стародавніх людей. Історія допомагає нам знати, ким ми є як люди в часі та просторі. І, знаючи, ким ми є як люди, які наші змінні та константи, ми можемо накреслити свою траєкторію та приймати кращі рішення щодо нашого майбутнього”, — написав Ланглуа.
Олександра Обревко
За матеріалами Південний адвентистський університет
(https://www.southern.edu/…/11-10-22-historical-comb…) та The Times of Israel (https://www.timesofisrael.com/ivory-lice-comb-a-dating…/)
Фото Dafna Gazit, Israel Antiquities Authority; Daniel Vainstub, Zachary Kast, Emil Aladjem, Shmuel Bar-Am
Підписуйтеся на нашу сторінку https://www.facebook.com/bibliinaarkheolohiia та Телеграм-канал https://t.me/archeobible, щоби першими дізнаватися про нові відкриття у царині біблійної археології.
