Про те, в яких умовах перебуває радіо “Голос надії” в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, розповіла Анжеліка Кармазенюк – виконуюча обов’язки виконавчого продюсера на радіо «Голос надії»
Як відреагувала команда радіо «Голос надії» на повномасштабне вторгнення?
Звичайно, що всі були в шоці, паніка охопила всю Україну і наш колектив не став винятком. Студії в Києві та Бучі не знали що робити: чи виїжджати, чи залишатися. Слава Богу, що всі змогли виїхати до окупації, а згодом, завдяки підтримці колег і спонсорів, працівники могли працювати віддалено. Наскільки мені відомо – всі перебували в безпеці і робота радіо здебільшого продовжилася з мінімальними технічними втратами.
Чи змінилося щось в роботі для радіо з початком повномасштабної війни: мовлення, режим роботи?
Звісно, для радіо змін було багато. По-перше, потрібно було відновлювати все виробництво в нових умовах. Від самого початку лише львівська студія не припинила роботу. Вони прийняли на себе цей «удар» і на них була більша частина усього мовлення. Деякі працівники в перші дні повномасштабної війни вже були в етері. Ті, хто не мав такої можливості, ділилися пропозиціями та ідеями про те, як можна їх задіяти. Ми записували їх на диктофон телефону, потім надавали їм обладнання, яке було в наявності, щоб працівники могли мати хорошу якість запису.
Зараз у нас більш “лінійне” виробництво. 11 годин майже безперервного етеру із однієї студії, яка працює з 8:00 до 22:00. Ведучі працюють, вони постійно на зв’язку. Суть у тому, що ми разом із слухачами снідаємо, обідаємо і вечеряємо, у нас постійний зв’язок з аудиторією. Стараємось підбирати цікаві й актуальні теми, але такі, щоб з’являлися позитивні емоції.
Чи були території, на яких здійснювалось мовлення, окупованими? Як там зараз?
У нас була станція в місті, яке було окуповане. Це Великий Бурлук Харківської області. Зараз ця територія звільнена. Ми щиро сподіваємось, що навіть зі всіма перебоями, викликаними російською агресією, у людей була можливість чути наші етери. Ми віримо, що якщо там була станція – Бог працював і її наявність там не була даремною. Це моя особиста думка. Я вірю, що Господь дійсно використовував станцію під час окупації і в людей була можливість чути вістку надії рідною мовою.
Як радіо “Голос надії” допомагало людям, що постраждали через російське вторгнення?
Ми брали участь у проєкті “Hope for Ukraine”, також записували тематичні програми, намагалися всіляко допомогти людям впоратися з тим, що відбувається, надати психологічну допомогу, інформаційну, і, звісно, духовну. Ми молилися та розповідали в етерах досвіди Божих дій в житті людей. Якщо в когось була потреба – намагалися реагувати згідно з нашими можливостями. Наш фронт – інформаційний. Ми доносимо українською мовою до людей вістку надії та стараємось простою мовою відкрити істини із Біблії. Також завжди на зв’язку через гарячі лінії. У будь-який час доби можна зателефонувати і почути слова підтримки. Якщо є змога – то не лише слова.
Чи проводились якісь дослідження аудиторії після початку війни?
На жаль ні, оскільки це займає дуже багато часу і ресурсів. У нас просто не було нагоди проводити метрики по всій Україні. До деяких станції немає доступу. Також не секрет, що з війною все йде шкереберть і така об’ємна праця не є пріоритетною.
Яким для радіо був день 24 лютого?
У прямий ефір вийшла лише львівська студія. Тоді всі намагалися діяти відповідно до ситуації, а наша етерна сітка була заповнена повторами, оскільки вже в другій половині дня студія в Бучі не могла працювати. Ми чули вибухи і бачили дим, що здіймався від збитого гелікоптера у сусідньому Гостомелі. Це було на відстані декількох кілометрів від студії. Було моторошно і в такій ситуації етери та мовлення – не перше, про що хочеться думати.
Чи змінився штат працівників?
Так, змінився, але нашою ціллю було зберегти якомога більше робочих місць. Щоб кожен працівник мав роботу і не втратив її. Але хтось виїхав, хтось знайшов інші можливості, люди “відсіялися” – хтось пішов, хтось прийшов, а хтось залишився.
Чи можуть працівники трудитися дистанційно та за кордоном?
Наразі у нас є один працівник, що виїхав за кордон і це стало нашим благословенням. Тепер із відключеннями електроенергії він – наша страховка. Коли немає світла й інтернету, відповідно, доступу до етерної сітки, цей працівник може врятувати мовлення. І навіть коли ніхто з нас не «на зв’язку» – етер не пустий. Більшість працівників працюють зі студій, 100% тих, хто виходять в прямий ефір. Деякі працюють на запис віддалено з будинків, використовуючи наше обладнання, яке ми надали.
Стараємося зробити так, щоб кожен був задоволений і по можливості допомагаємо покращити якість роботи. Це дуже велике благословення, що за таких умов ми продовжуємо працювати.
Взагалі зараз радіовиробництво в Україні – це величезний досвід із Богом.
Чи став активнішим зворотній відгук слухачів?
Сто відсотків! Коли все почалося – не складно здогадатися, які емоції переживали наші слухачі і для багатьох гаряча лінія стала джерелом підтримки. Також є месенджери, в яких слухачі можуть нам написати. Там теж збільшилась активність. Люди потребують, щоб їх вислухали, виразили співчуття і розуміння. Звісно, ми щодня молимось за наших слухачів, і вони знають про це. Господь підтримує, а ми стараємось бути інструментами в Його руках.
Чи стали люди більш сприятливі до вістки Євангелії?
Багато людей шукають надію, дати її – наша основна мета. Це прослідковується навіть в нашій назві – радіо “Голос надії”. Слово Господнє дає надію, а ми її транслюємо в етер. В інтернеті через коментарі під трансляцією або в месенджерах люди ведуть релігійні дискусії з нами і ми бачимо, що людей цікавить Боже Слово.
Наше завдання – якомога більшу кількість людей познайомити з Богом і Його істиною. Віримо що все, що робимо – не даремно в контексті цієї мети.
Питання – Олександр Дар’єнко
