Ольга Рибак — відповідальний за проведення служінь для українців в Ірландії, розповідає про свій досвід життя в евакуації та потребах українців у служіннях рідною мовою.
З початком широкомасштабного вторгнення я друзями адвентистами покинула Україну. Наприкінці березня 2022 року ми дісталися до Ірландії. Житло надали в місті Ніна (Nenagh), де нас зібралося 10 людей, переважно це були мамочки з дітьми різного віку. Приїхали на місце перебування в п’ятницю, а в суботу вирушили до адвентистської церкви в місті Лімерик.
Це було інтернаціональне зібрання, там були африканці, латиноамериканці, українці та декілька ірландців. Я добре знаю англійську, бо навчалася на філологічному факультеті в Українському гуманітарному інституті, тому перекладала все служіння. Декому було незручно так сприймати проповідь та я не завжди встигала за пастором. Суботню школу проводили своєю групою.
Іноді їздили в церкви, що розташовані у великих ірландських містах до Корку та Дубліну. Там познайомилися з Наталією Дідківською, яка вже 20 років працює в Ірландській адвентистський місії. Місто нашого проживання досить віддалене від великих центрів, а білети коштують недешево, тому періодично залишалися щосуботи вдома та дивилися служіння через інтернет.
Це було добре, тому що все зрозуміло, але дома, то не в церкві, дуже хотілося частіше бувати на служіннях. Із часом, наша група збільшилася до 50 людей та почали наполегливо благати місію про служіння для нас рідною мовою. На материку є багато наших пастирів, які могли б приїздити до нас.
Місяць по тому вдалося розв’язувати це питання. Ми так скучили за служіннями, які були в Україні. Проводити зібрання можемо тільки в тих громадах, де є своє приміщення, тому завчасно погоджуємо дату. Потім зв’язуємося з пасторами, проїзд та проживання ми їм оплачуємо, бо в нас дуже жертовні люди, вирішили, що так буде правильно.
Приїжджаємо в громаду о другій половині дня та починаємо служіння: багато співаємо, як сольно, так і всі разом, діти читають вірші, є дитяча історія та заняття для молодших, проповідь. Потім накриваємо стіл, вечеряємо та спілкуємося, часом у приміщенні ми не обмежені, але потрібно дбати, щоб встигнути на останній автобус до дому.
Також місія вирішила профінансувати для українців чотириденний табір у червні цього року, з проживанням, проїздом і харчуванням, а ми готуємо програму. Це буде добра нагода для дітей, бо їм дуже важко: переїзд в іншу країну, залишили своїх друзів, нове середовище, незнайома мова. Місцеві служби намагаються зробити максимально комфортні для них умови.
В Ірландії розповсюджені дві церкви католицька та англіканська, тому забагато шкіл суто католицькі. Коли йшла мова за школи для наших дітей ми просили, щоб це були протестантські навчальні заклади й нам пішли назустріч.
Водночас ми не забуваємо свідчити про Ісуса навколишнім. Коли почалися україномовні служіння, то почали розміщувати оголошення в різних групах для земляків не адвентистів. Люди відгукуються, декілька вже були на служінні.
Також, до нас приєдналася сім’я літературних євангелістів із Херсона — Ольга та Миколай Груша, мріють подарувати християнську літературу кожному українцю в їхньому містечку. За допомогою Наталі Дядьківської розв’язуємо питання фінансування надходження в Ірландію християнської літератури українською мовою.
А поки чекаємо, розповсюджуємо книжки англійською. Був дуже цікавий досвід, коли їхали перший раз до церкви в Лімерик, водій автобуса чогось звернув на нас увагу. Потім ми деякий час нікуди не їздили, але згодом було потрібно в справах і ми знов зустрілися із цим водієм. Він запитав: «Де ви поділися, я вже котру суботу вас виглядаю. Адже сьогодні не субота, куди зараз їдете?» Було дуже приємно, що за нас хтось турбувався. Ми розповіли йому хто ми, звідки, яка в нас церква та подарували літературу, чоловік був дуже вдячний.
Спілкувалася Олена Ільчук
