Як ми повідомляли раніше, 30 вересня 2019 року Львівська обласна рада вітала запрошених педагогів області з Днем працівників освіти. Освіту приватного сектору міста Львова представила директорка навчально-виховного комплексу «Живе Слово» Анжела Поліщук, яка була нагороджена грошовою премією та грамотою Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації як лауреат ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2019» у номінації «Географія». З нагоди цієї події, наша кореспондентка Вікторія Березка поспілкувалася з лауреаткою.
Пані Анжело, місяць тому Ви отримали нагороду Львівської обласної державної адміністрації за звання лауреата другого туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року — 2019» у номінація «Географія». Для Вас це було несподіванкою чи очікуваною подією?
Все разом. Безпосередньо конкурс проходив очікувано, хоча тестові випробовування, методичні практикуми, географічні дослідження потребували високої самоорганізації. Львівщину представляли сорок педагогів. Зважилася на участь, маючи на меті спонукати моїх колег приймати професійні виклики подібного плану і тим самим підтвердити якісний рівень освіти у приватній християнській школі «Живе Слово». Вже цьогоріч заохотила двох учителів школи податися на міську програму-конкурс у Львові «Успішний педагог».
Швидше несподіванкою для мене було бажання членів журі, викладачів Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, провести обласний семінар географії на базі нашої школи. 23 жовтня 2019 року ми гідно прийняли поважних 38 гостей з усієї Львівщини. Більшість з них вперше знайомились не лише із освітнім закладом приватної власності, а також з її засновником — Церквою адвентистів сьомого дня. Приємно було чути їх схвалення, наголошували на позитивній атмосфері, зауважували риси спокою і гармонійного розвитку наших учнів. До речі, п’ятикласники мали нагоду дебютувати гостям з ляльковою виставою «Перлинка».
Розкажіть про саму школу: як вона виникла, скільки їй років, чим особлива?
Школа «Живе Слово» має 11 класів, навчаючи з 1-го по 11-й. Налічує сто десять дітей, для Львова це небагато. Перші кроки робилися десять років тому, ліцензований заклад з 2014-го.
На чолі з першим директором Олександром Коберником була укладена місія установи: виховання дітей у християнському дусі та інтеграція християнського світогляду в освітньому процесі.
Разом з тим, викладання загальноосвітніх предметів, як — математика, фізика, хімія тощо, орієнтоване на сучасне розуміння духовних речей. Усе разом має сформувати поведінку, еталоном якої є Біблія. Не завжди це досягається ідеально, але таким є наше прагнення.
В самій назві школи «Живе Слово» є пряме звернення до Біблії, адже Словом називає себе Ісус Христос. Хочеться, аби Його Слово стало для дітей близьким.
Переглядаючи на сайті школи «Живе Слово» Ваше портфоліо, звернула увагу, що викладання предметів зорієнтовано на сім типів мислення дітей. Інтернет подає їх як мислення лінгвістичне, математичне, об’єктно-просторове, кінестетичне, музичне, міжособистісно-інтерактивне, та психологічне. Як же вчителеві задовольнити потреби в знаннях цілого класу, якщо в ньому — діти з різними типами мислення?
Все-таки, в кожної дитини домінує один тип мислення, а решта можуть розвинутися аж до часу повноліття чи по тому, як вона почне здобувати вищу освіту. Виходячи з цієї концепції, вчитель має налаштовуватися на різноплановий урок, котрий охопить всі типи мислення.
У нашій приватній школі це не так складно, оскільки класи невеликі: максимально — сімнадцять учнів, а в старших класах — до десяти. Тому адаптуватися можна, а відтак — вибудувати свій урок, знаючи, що в класі є діти-аудіали чи кінестетики, орієнтовані на об’єктно-просторове або інтерактивне мислення. Отже, можна продумати завдання з малюнками, відео, рухливі ігри, роботу з термінами, обрахунками на будь-якому предметі.
Моя викладацька позиція: підбирати саме ті методи, які будуть найзручнішими для дітей. Не мої улюблені, а — їхні активні, щоб захопити увагу, пробудити цікавість.
Анжела Поліщук
Що, на Вашу думку, має передувати освітньому процесу? Скажімо: любов до дітей, суворість, авторитет вчителя, його віра в Бога або ж — нейтральне ставлення до всього, що відбувається навколо? Я питаю про ту головну складову, яка сприяє встановленню контакту «вчитель-учень».
Звісно ж, це — любов до дітей і віра в те, що зможеш подолати перепони до порозуміння з учнем. Вчитель кидає виклик собі і, як доросла людина, має шукати ті точки дотику, де отримає позитивний відгук. Таким чином вибудовується довіра дитини і авторитет вчителя. А вже за таких умов дитина буде готова прийняти знання.
Чи може вчитель любити абсолютно всіх учнів в класі? Чи не може бути ревнощів між дітьми?
Вчитель повинен бути добрий, але — не «добренький». Любов має проявлятися радше не емоційно, а дистанційно. Діти є інтуїтивно-справедливими. Вимогливість сприймають відповідно, коли розуміють — чому. Пригадується Ніцше: «Якщо знаєш “чому”, то знайдеш відповіді на будь-яке “як”».
Насамперед, треба поважати учня і вірити в нього? Чи вчитель несе свій авторитет і в нього мають вірити вже тому, що він — вчитель?
Нині ми навчаємо дітей покоління «Z». У них немає авторитетів, бо є вільний доступ до інформації. Вони від народження мультизадачні, а відтак — багато що можуть робити значно краще за своїх батьків, бабусь і дідусів. Ці діти досить впевнені в собі, тож, на сьогодні, вчителю просто необхідно завойовувати авторитет.
Від початку уроку учні затримують свою увагу на викладачеві рівно на три хвилини, а далі — якщо не буде робочого ритму освітнього процесу, відповідного ритму голосу, ритму керування класом, тоді інтелектуальну битву програно. Сьогодні змусити дітей вчитися важко, а мотивувати — можна. Для цього треба постаратися.
Що є найкращою мотивацією для сучасних дітей? Адже зараз в молодших класах навіть оцінки не ставлять.
Найкраща сила впливу — Слово. Ніхто не відміняв слова підтримки і похвалу. На цей вербальний бонус у наш час є високий попит. Коли ми даємо покрокові інструкції до виконання якогось завдання і хвалимо за проміжні успіхи, тим самим мотивуємо дитину до подальшого руху вперед. Треба порівнювати дитину не з іншими дітьми, а її «сьогоднішню» з нею ж «вчорашньою». Таким чином, учень сам бачить свої успіхи, вірить у себе і прагне більшого.
Загалом, нинішніх дітей мотивувати до навчання нелегко. Постала нова проблема: якщо раніше котрась дитина добре вчилася, то це було з усіх предметів. Нині ми спостерігаємо спеціалізацію. Наприклад, представники гаджетного покоління можуть блискуче знати англійську та історію, але мати величезні труднощі з математикою.
Анжела Поліщук
Тобто, мати 10-12 балів з гуманітарних предметів і 4-5 балів з точних наук. Такий стан речей їх влаштовує, бо вони наперед себе бачать в якійсь певній спеціалізації. Напевно, це світова тенденція, а діти є більш чутливими до того процесу.
Аби діти гарно вчилися, їх треба орієнтувати на успіх у майбутньому (так би мовити, на великий «суперприз») чи — просто прищеплювати любов до самого процесу навчання?
І те, й інше. Далека ціль є стратегією. Діти розуміють для чого їм мета і що вони матимуть, коли її досягнуть. А правильна тактика формує любов до процесу навчання. Батьки мають співпрацювати з учителями, домовлятися з дітьми. Не ставити в умови «або — або»: будеш лікарем чи інженером? Хай дитина спробує себе в різних галузях. Відкривати світ її можливостей треба поступово, через її ж досягнення, через мотивуюче спілкування. Маленькі кроки, це — основне. У школі ми цю тактику реалізуємо через зустрічі з цікавими людьми. Підлітки спілкуються з реальними професіоналами, котрі досягли успіху в своїй справі.
Розкажіть детальніше про мету цих зустрічей.
Власне, життя дитини в школі доволі мозаїчне. Ми не можемо наперед стовідсотково передбачити, як саме котрась із зустрічей вплине на розвиток тієї чи іншої особистості.
Наприклад, успішний адвокат розповідає про складні справи які вів, а потім згадує своє шкільне минуле і як йому було нелегко вчитися на юридичному факультеті. Слухачі знаходять зв’язок із сьогоднішнім днем, доходять думки, що коли стикаєшся із нестандартними життєвими обставинами, то треба звертатися до професіонала. А професіоналом людина стає докладаючи зусиль, працюючи над собою.
Такі зустрічі відбуваються постійно. Ось хоча б — із альпіністом, батьком однієї з наших учениць, який підкорив Ельбрус та Казбек. Що він пригадував під час сходження? Які цінності допомогли повернутися живим? Ця людина — успішний підприємець, але не це додавало сил у скрутній ситуації. Уявіть: чоловік заблукав у горах, навколо — темрява, мороз. Він знаходить тіла загиблих, котрі навіки залишаться там. Що дозволило не здатися, не занепасти духом? Гроші не мотивували. Альпініст згадував свою родину — дружину й дітей. Ці думки додавали сил, змушували рухатися і врятували життя. Діти зрозуміли, що основною цінністю, котра додає снаги, є теплі людські стосунки.
Ще одна яскрава подія — зустріч із християнським місіонером у африканських країнах. Дітям було цікаво «провести місточок» між українською школою та кенійською. Йшлося про те, що вважати справді важливим. Місіонер привіз маленьким кенійцям надувні кульки, а вони були розчаровані. Там вважають цінністю звичайний зошит. Із тої розповіді наші учні зробили висновок про рівень забезпеченості в Україні. Їхні батьки прагнуть подарувати найкращу іграшку або модний гаджет, а в Африці ровесникам бракує елементарних засобів до навчання та води. Такий діалог спонукав школярів та педагогів до благодійного челенджу.
Отже, учні школи «Живе Слово» долучаються до благодійності?
Так, це відбувається на постійній основі. Ми щороку проводимо благодійні вистави та ярмарки, збираємо кошти для лікування тяжкохворих діток. Наші вихованці вже від вересня готуються до новорічних благодійних заходів. Діти разом з дорослими виготовляють різноманітні декоративні вироби та сувеніри, печуть солодощі. Почасти виручених коштів набагато більше, ніж очікуємо. Ми розуміємо: в такий спосіб Бог хоче потурбуватися про діток, котрим потрібне лікування і заступницькі молитви наших учнів.
Говорячи про допомогу людям, котрі через стан здоров’я опинилися в скрутних життєвих обставинах, варто звернути увагу на ще один бік цієї проблеми. Тривалий час в Україні взагалі не згадувалися люди з особливими потребами: аутисти, діти з синдромом Дауна, хворі на ДЦП тощо. І лише протягом останніх п’яти років про їхні проблеми заговорили, стали приділяти увагу. Зокрема, розпочалися процеси інтегрування в суспільство дітей з особливими потребами. Будь ласка, поділіться досвідом інклюзивної практики у школі «Живе Слово».
Кожна особлива дитина є викликом для педагога. Діти з однаковим діагнозом дуже різняться між собою. До кожної з них треба застосовувати особливий підхід. Нам не впоратися без співпраці з батьками. Вони мають розуміти свою відповідальність і бути максимально залучені в школі.
Анжела Поліщук
У школі «Живе Слово» наразі відкрито два інклюзивні класи — перший і дев’ятий. «Інклюзія» в перекладі означає «включення». Програма навчання в таких класах передбачає залучення особливих дітей у загальноосвітній процес. Особлива дитина тягнеться за групою, наслідує своїх товаришів. Завдяки цьому ніби «прокидається» якась частина її мозку для подальшого росту і розвитку. Коли з дитиною, окрім вчителя, на уроці працює асистент вчителя, а також батьки докладають значних зусиль вдома, то особливі діти досягають хороших результатів. Водночас, якщо діти мало підготовлені до соціуму, їхні результати значно скромніші.
Для дітей з особливими освітніми потребами сьогодні є чимало можливостей, але потрібна системна робота.
Як вважаєте, які найбільші системні перешкоди існують для інклюзивного процесу в освіті?
Насамперед, фінансові. Для державних шкіл виділяються бюджетні кошти на зарплату асистентів інклюзивних класів, тому освіта у приватній школі потребує додаткових ресурсів. Водночас, мало хто хоче йти працювати в переповнені класи школи державної або комунальної власності. Друге: брак конкретних педагогічних навичок. Свого часу я закінчила Національний педагогічний університет імені Драгоманова. Мушу зазначити, нам не викладали, навіть факультативно, спецкурсів ані з дефектології, ані з корекційної педагогіки. Брак навичок та знань для роботи з особливими дітьми є. Ми ходимо на спеціальні навчання, відвідуємо майстер-класи, але окрім роботи з дітьми, треба знаходити методи роботи з батьками.
Батьки особливих дітей є дуже вразливі і так само, як і їхні діти, вимагають уваги до вирішення своєї проблеми. Вони, справді, мають потребу в більшій підтримці, аніж решта. Це питання і до практичних психологів, і до педагогів.
Практика нашої школи показує: якщо батьки боролися за розвиток своєї особливої дитини ще до моменту вступу до школи, тобто — задовго до шести років, тоді вчителі можуть досягти значних успіхів у навчанні такої дитини.
Анжела Поліщук
У чому може полягати така боротьба? Це — і самонавчання, і корекційна робота із спеціалістами, і (можливо) лікувальне втручання в розвиток.
Іноді ми спостерігаємо в початковій школі затримки в розвитку дитини, звертаємося до батьків з цією проблемою. Вони пригадують, що лікарі ще в ясельний період рекомендували робити стимулювання процесів мислення, проте самі батьки відмовилися. Сподівалися: маля, ще «переросте». Сьогодні таку дитину не можна визнати особливою, але вона має нижчий рівень інтелекту.
Навчання батьків того, як поводитися з дітьми в дошкільному віці дуже важливе. Надзвичайно.
Чи правильно я розумію, що якщо дитина має певні затримки розвитку, але з перших місяців життя вдаватися до відповідної корекції, то можна якимось чином нівелювати прояви діагнозу?
Річ у тім, що в кожного діагнозу є, так би мовити, своя «стеля». Важливим також є ступінь прояву цього діагнозу. Діти-аутисти не всі однакові. Так само, як і діти з синдромом Дауна теж дуже різні.
Коли мають місце інтелектуальні, психологічні чи емоційні порушення, результат корекції буде кращим, якщо в ранньому віці вдатися до допомоги спеціалістів.
Батьківська любов здатна творити дива. Ми маємо приклад другокласника, чия мама переїхала жити до Львова спеціально для того, щоб забезпечити синові системне лікування та стимулювання.
Фактично, на сьогодні він абсолютно не відрізняється від інших, типових для його віку однокласників. Мама доклала так багато зусиль, що тепер інклюзивне навчання не потрібне. Лише — менший колектив та комфортніші умови в приватній школі.
На жаль, не в кожній школі, навіть приватній, є такі комфортні умови. Для мене було несподіванкою, що у школі «Живе Слово», виявляється, щоранку проходять тематичні п’ятнадцятихвилинні лінійки. Пригадалися власні шкільні роки, коли нас збирали в коридорах на подібні заходи, щось розказували, а ми, нишком, говорили про своє, аби швидше минув час. Чекали, коли вже нас звільнять від того «промивання мізків». То як саме відбуваються лінійки у школі «Живе Слово»? В чому їхній сенс і як до них ставляться учні?
Наші лінійки — це мотиваційні зустрічі двох різновидів. Вони поділяються на ранкові зустрічі в початковій школі та середній. Зі старшими дітьми вони тривають не п’ятнадцять хвилин, а п’ять. Лише збір на них починається за п’ятнадцять, щоб мінімалізувати запізнення.
На зустріч дітей збирає християнська пісня-караоке, котра голосно звучить у коридорах. Бадьора або молитовна, залежно від віку. Для молодшої школи одні пісні, для середньої — інші.
Для старших лінійка полягає у короткій молитві або привітанні когось із учнів із Днем народження. Може розглядатися якась актуальна подія тощо. Тобто, це — організаційний захід і прохання до Бога в благословенні поточного дня.
Бувають додаткові лінійки, присвячені переможцям якихось конкурсів або тематичним тижням, що проходять у школі. Такі зібрання відбуваються після другого або третього уроку. Діти чудово знають, що коли в коридорах лунає пісня, це означає, що їх збирають на діалог.
Щодо початкової школи, тут лінійки трохи довші, бо менші дітки краще налаштовані слухати. Вони більш виспані, тому ліпше сприймають. Це — духовно-виховні заходи, які в християнському підході називаються «предметними уроками». Вчитель може взяти якусь рослину, або — камінь, яйце і на прикладі провести якусь духовну бесіду.
Наприклад, розповідає про воду як таку, про користь від неї, поливає рослину у вазоні, а потім проводить міні-дослід із «Кока-Колою». По тому діти разом виливають геть «Кока-Колу», спеціально для цього принесену вчителем. Так вони погоджуються, що вона шкідлива.
Лінійки можуть бути приурочені до календарних свят. Наприклад, оголошується «День художника», і діти того дня малюють. Або — гра «Таємний друг». Тоді діти протягом дня таємно роблять один одному подарунки.
Щодо духовного виховання: у школі «Живе слово» проводяться окремі уроки Закону Божого?
Як і в державній загальноосвітній школі, ми маємо уроки християнської етики. Цьогоріч плануємо провести тиждень духовного відродження. Діти будуть протягом тижня зустрічатися з духовним наставником. Це — молода людина, якій можна поставити запитання, поспілкуватися на свої власні «гарячі» теми.
Також ми практикуємо інтеграцію християнського світогляду в загальноосвітній процес. Зокрема, на уроках біології приділяється увага не лише програмовому матеріалу еволюційного підходу, а й науковій мові фактів і прикладів креаціонізму. (Креаціонізм — віра в те, що світ, людина та різні форми життя на Землі створені вищою, надприродною силою.) Діти роблять вибір свідомо.
Можливо, в географії ці підходи легко поєднати, але як це зробити, наприклад, в математиці?
Головне — хотіти цього і розвиватися самому.
Певний час ми, вчителі, читали книги для саморозвитку, щоб знайти відповіді на ці запитання. В Інтернеті таких матеріалів мало, тож намагаємося виробляти підходи, за яких принципи Біблії є вплетеними в науку.
Анжела Поліщук
Наприклад, на математиці у шостому класі, під час викладання теми кутів, вчитель зробив маленьку ремарку: «А чи знаєте ви, що для того, аби в небі з’явилася веселка, промені сонця мають проходити крізь краплинки води саме під кутом шістдесят сім градусів? Таким чином безбарвний промінь перетворюється на сім кольорів. Якщо ж ми з вами будемо правильно пропускати через себе світло вчення Ісуса Христа, наш характер також засяє всіма кольорами веселки». Фактично, такі розмови забирають хвилину-дві, але мають великий виховний ефект.
Інший «математичний» приклад: вивчалися дроби. Що таке — дроби? Це частинки чогось, які важко поєднати чи порівняти. Вони — як люди. Але спільним знаменником для всіх людей та народів є любов: в особистих стосунках, спілкуванні, на роботі.
Ми шукаємо ці образи на педрадах, ділимося один з одним знахідками, допомагаємо віднайти цікаві метафори, влаштовуємо спільні «мозкові штурми».
Ось нещодавно подали ідею для уроку хімії: а що, якби вода не мала трьох агрегатних станів, а завжди перебувала тільки в рідкому? Куди б вона поділася після всесвітнього потопу? Чи було б життя на Землі, якби Господь унеможливив газоподібний та твердий стани? Діти розмірковують на цю тему і доходять висновку, що Господь передбачив необхідність прибрати таким чином зайву воду з поверхні планети, щоб звільнити на ній місце і, тим самим, дати розвиватися життю.
Запитання — Вікторія Березка
