Розповідає Петро Бойчук, у минулому викладач духовної семінарії, чернець, єпископ. Cлужить старшим дияконом адвентистської громади.
Народився я на Івано-Франківщині, Коломийському районі. Родина моя була не надто віруючою. Батька я не пам’ятаю, виховувала мене мати. Закінчив школу. З дитинства хворів на епілепсію. Останній приступ був, коли я вчився у 7 класі, і тривав десь 2,5 години, і прийшовши до тями, питав Бога: «Чому? Мені так добре було, чому я повернувся сюди?». Молячись, пообіцяв Богові, якщо Він мене звільнить, то я буду Йому служити все своє життя.
По закінченні школи вступив до районної школи механізації. Приїхав туди за декілька днів до початку навчального року, отримав місце у гуртожитку, і взявши з дому речі, оселився. Мав учитися на тракториста. І мені сниться сон, в якому нагадують про обітницю, яку я дав Богові. Тоді я вирішив вступати до семінарії та приїхав в Одесу. Тому що тоді була тільки Одеська семінарія, Санкт-Петербурзька та Московська академії та Загорська семінарія.
У Почаєві тоді ще не було?
Ні, в Почаєві цей заклад відкрився пізніше. Коли я приїхав в Одеську семінарію, побачили мою рекомендацію, яку дав мені митрополит Філарет (Денисенко). Прослухали мене і сказали: “Нам шкода, але місць немає. Дуже багато охочих”. І порекомендували поїхати в Загорськ. А туди треба чимало коштів. Сусіди, хто чим міг, допомагали мені. А я був трохи занепокоєний. І на той час ректором Одеської семінарії був митрополит Агафангел (Олексій Саввін). Він каже: «Не переживай, на все воля Божа».
Яким чином Вас рекомендував Філарет?
Він тоді був митрополитом Київським і Галицьким, я підійшов до нього і попросив рекомендацію. Кажу, що хочу навчатися, а він мене запитує: «Ви хочете біле [одружене – ред.] священство чи чернецтво?» Я кажу: «Ні, я хочу чернецтво, тому що я обіцяв Богу служити». І він дав тоді рекомендацію.
Приїхавши в Загорськ, я вступив на навчання. На першому курсі семінарії прийняв чернецький чин.
Чи можна пізніше звернути з цього шляху і перейти на біле священство?
Справа в тому, що тут нема такого, коли людина приходить стати ченцем – це не рік, не два. Це зречення, посвячення. Це все! На все життя, а не так, що сьогодні хочу, а завтра ні. Біле священство має якийсь період часу, щоб знайти дружину.
Які вимоги до кандидата у ченці?
Коли людина приходить у монастир, з нею бесідують, до неї придивляються. Найперше — людина має бути слухняна. Вона має виконувати накази без нарікань і заперечень. А якщо бачать, що людина не змінюється, і недисциплінована – допомагають людині в послусі. Це я згадав, як один молодий чоловік каже, що терпіння не має. Я кажу: «Знаєш як у монастирі терпіння виробляють? Дають великий шмат заплутаних ниток, і ти повинен кожну ниточку розв’язати».
Чим піст є для священників? Що вони вкладають, коли вони обмежують себе в їжі?
Справа в тому, що для ченця, який дає обітниці, приймає чернецтво – піст є строгий. Був період часу, що не можна їсти хліб, пити воду. Одного дня я впав од слабкості.
Часто запитують відносно їжі. Що можна їсти, чого не можна, що скоромне, не скоромне. У чернецтві є дві категорії. Це ченці, які не їдять не те, що в піст, а взагалі не їдять м’ясо. Їх називають сироїдами, бо вони здебільшого вживають сиру їжу. А є ті ченці, яким дозволяється олія, куряче м’ясо, але дуже рідко. Відносно білого священства, то можна сказати, що вони намагаються дотримуватися, але не настільки ретельно.
Я, наприклад, порівнюю та аналізую, коли я був у чернецтві, то було набагато строгіше, ніж зараз. Тобто, якесь харчування не дозволялося взагалі, навіть якщо ти хворий. А тут – “мені погано, я не можу”. Уже буває пом’якшення уставу.
Скільки часу ви навчалися?
У семінарії вчаться шість років, і два роки в академії – разом вісім.
Можливо Ви гарно вчилися, що стали викладачем у семінарії? У Вас були якісь заслуги, написали якусь біблійну працю, чи достатньо любити читати?
Я любив читати, тепер воно відгукується. Дуже зір упав. Зараз уже не можу читати так, як раніше. Якщо це дитинство – то звичайна дитяча бібліотека. У мене не було такої книжки, щоб я її не прочитав. Часом вечорами казали лягати спати, а я все сидів за книжкою. Один зі вчителів викладав церковний устав. У нас була розмова. Він каже, що по уставу потрібно служити. А я кажу, що по Типікону не має так бути. Має бути так, так і так. Випадає Різдво у неділю і Благовіщення. Те викидається, те вирізається. А в Типіконі написано, що має поєднуватись одне з одним. От неділя ближче, ніж Благовіщення. Він: «Ні, це не може бути такого». Я кажу: «Може!» Відкриваю, показую, — виходить суперечність. І після того цей викладач відмовився від викладання. Довгий час після цього мене вмовляли, щоб я пішов викладати. І я пішов, але не одразу, а коли закінчив своє навчання.
А у викладацькій діяльності була якась специфіка? Ви були знавцем якихось культур, якогось напрямку чи традицій?
Я захищав магістерську з релігієзнавства. Звертався до різних джерел, описував різні конфесії: обставини заснування, віровчення.
Ви користувались інтернет-довідниками, чи тоді цього ще не було?
Ні, користувався літературою. Більшість були книги, написані латиницею. Я знаю кирилицю і латиницю. У 2001 році став викладачем і в 2021 я вийшов, закінчивши свою викладацьку діяльність.
Вважається, що в церкву йдуть люди, які не знайшли себе в світському житті.
Я розділяю їх на дві категорії – люди, які в дійсності шукають Бога і хочуть жити, служити. А інші – ті, яким батьки сказали…
Що спонукало Вас піти із викладацької діяльності?
Те, що багато студентів запитували про моменти, які суперечать вченню православної церкви. Наприклад, хрещення немовлят. Чому є церкви, які хрестять маленьких дітей, а є такі, які хрестять у дорослому віці. На жаль, ми тоді не звертали уваги на те, що говорить Слово Боже, Біблія. Звертали увагу на те, що говорить церква, догмати, канони і тому подібне. Це було запитанням одного зі студентів. Для мене воно стало поштовхом для поглибленого дослідження Писання. І після того, коли я вже зрозумів, вирішив це зробити те, що я колись обіцяв Богу – служити Йому.
Але викладацька робота забезпечувала вас необхідним для проживання…
Читаючи Слово Боже, я знайшов обітницю, що Господь не залишить Своїх дітей. У мене була впевненість, що Господь виведе мене з будь-яких складних обставин.
Які біблійні обітниці для Вас є близькими?
Коли я вийшов з православ’я і сказав про це матері, вона відповіла: “У мене [відтепер] немає сина”. Для мене це було сильним ударом. Я молився: чому так? І мені на пам’ять приходить місце з Писання: “Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе!” (Ісаї, 49:15). І в дійсності, Бог не залишає мене, підтримує. Я завжди люблю казати, що коли я роблю крок до Бога, то Він робить мені назустріч десять кроків.
Працюючи викладачем, в якому сані були?
До 2001 року я був просто ченцем, з деяких причин. Я не називав їх – не хотів приймати священство. У 2001 році, за умовлянням друзів, прийняв сан священника. Далі ігумен, архімандрит і єпископ.
Коли залишили викладацьку роботу, які були Ваші подальші кроки?
Були питання, на які я не мав відповіді, та я шукав людей, які б відповіли на них. І якийсь час не знаходив ні людей, ні відповідей. Але продовжував пошуки: брав піст, молитви, й Бог давав відповіді на питання, давав можливості. Я міг шукати, досліджувати, читати. Був такий період часу, коли я остаточно вирішив залишити православ’я і розумів, що будуть проблеми з житлом, одягом, роботою та іншим, але мав таку впевненість, що Бог зі мною і Він мене не залишає. Почав шукати церкву — саме Божу церкву. Бо я чимало багато вивчав про різні релігійні течії.
Якою в вашій уяві повинна виглядати Божа церква? Що сповідувати?
Те, що вона дотримується всіх Божих заповідей. Ми розуміємо, що ідеальних людей не буває, якщо б вони були, то Церква не була б тут, на землі. Найголовніше, щоб люди дотримувались заповідей, дотримувалися всього того, що говорить Господь. І я почав шукати. Спочатку не знайшов. Потім через інтернет знайшов номер телефона пресвітера церкви, і ми почали з ним переписуватися.
Як Ви потрапили до адвентистів?
Я відвідав по разу харизматичну церкву, баптистів зареєстрованих і нереєстрованих, п’ятидесятників. Потім прийшов в адвентистську церкву. Знаю, що церква молилася, дуже сильно молилася, щоб Бог послав когось сюди. Вірю, що Бог привів мене.
Як Ви прийняли хрещення? Як довго роздумували над тим, що почули?
Коли я відвідав богослужіння, Владислав Зубков проповідував і дав відповідь на мої запитання. Пізніше ми часто спілкувалися з ним, він розповідав, що планував одну тему, “Але Господь мене повертає до іншої”. Я кажу: «Боже, я ж минулого разу вже проповідував про це». Я одразу попросив хрещення, яке прийняв 27 листопада 2021 року.
Чи був такий переломний момент, коли зрікаєшся старої віри і приймаєш нову?
Не було, але сатана робив свою роботу. Перед самим хрещенням, не знаю що це було (до цих пір мені вірянки нагадують), мене колотило. Але коли з хрещальної води виходив, не було холодно.
Ви стали членом адвентистської громади. Ваші досвіди з Господом за цей час.
Я зрозумів, що Бог ніколи не залишає. Бог так улаштував, що я маю роботу. Маю житло, маю для себе, для свого прожиття і ще комусь можу подати. Яскраві досвіди ті, коли молишся, Бог відповідає на молитву (завжди в цьому переконуюся). Коли почав дивитися на поведінку ближніх, Господь дав розуміння, що ми не ідеальні. Що треба менше звертати увагу на людей. Власне, дивитися на них очима Христа.
Матеріал, який Ви викладали про протестантів, адвентистів зокрема – чи співпав з тією реальністю, яку Ви побачили?
Викладав я дистанційовано, критично, із сарказмом. А коли сюди прийшов, то побачив, що і в адвентистів не все ідеально. Але таке відчуття, що повернувся додому. У тутешній громаді була чудова вірянка, яка надавала мені велику підтримку. Зараз її вже нема, вона відійшла на спочинок. Вона була як мама — для всіх, не лише для мене.
Ви залишаєтесь ченцем, навіть в адвентизмі. Чи можна назвати Вас адвентистським ченцем?
Тримаєшся, бо давав обітниці. Мене жаліють, що я один. Відповідаю: «Знаєте, я стільки часу звик бути один, що мені не важко. Нещодавно відпочивав в оздоровчому центрі “Буковинська Черешенька”. Там був один вірянин похилого віку. Він розвідав, що у нього дружина померла. А я кажу, що через таке не проходив. Навіть в одній кімнаті з кимось мені буває важко.
Що б Ви сказали тим, хто сумнівається, що відвідує правильну церкву?
Завжди слухати, що говорить Бог. Приходить момент, що може бути проклятим той, хто надію свою покладає на людину, применшуючи авторитет Бога та Його Слова. Найголовніше — дивитися, що говорить Писання, і чинити згідно з ним.
Як би ви порадили молитися? Як почути голос Божий?
Якийсь час навіть у чернецтві я молився завченими молитвами. Одного разу восени поїхав у відрядження, і ми потрапили у серйозну аварію. І я відчув, як хтось мене позаду ніби обгорнув. Відчув тепло. Однак побачив, що в мене пошкоджені вени, я втратив багато крові. Після став молитися своїми словами. Я розмовляв з Богом, як з другом, про свої переживання, болі, образи. І почав відчувати й бачити, що завчена молитва не діє. Вирішив молитися своїми словами. На літургіях читав заучені тексти, а на самоті молився своїми словами.
Прийшовши до адвентистської церкви, що нового Вам відкрилося?
Одне з відкриттів — стосовно суботи. Я і викладав про статус суботнього спочатку у християнському богослов’ї. Більшість деномінацій твердить, що у Новому завіті нічого не сказано про суботу. Під час підготовки до хрещення мені показали, що, наприклад, Євангеліє від Луки показує, що послідовники Ісуса після Його смерті на Голгофі й далі святили суботу. “Повернувшись, вони приготували пахощі та миро, а в суботу спочивали, згідно із заповіддю” (Луки 23:56).
Чи вірите, що Бог повинен скоро прийти?
Звичайно. Читаючи Слово Боже, дивлячись, що робиться навкруги, розумію, що прихід Христа станеться невдовзі.
Яку останню книгу Ви прочитали, ставши адвентистом, крім Біблії?
Чимало читав книг до того. Прочитав усі праці Еллен Уайт. Щоб вчити та щось розповідати іншим, треба самому знати. «Свідоцтва для церкви», її п’ятитомний коментар на Біблію — усе, що можна було знайти. Зараз у мене проблема з правим оком. Проходив обстеження — рекомендують менше читати. Але Біблію друковану читаю все одно.
