Вадим Єфіменко, адвентист з Кривого Рогу, проїжджає спеціальні маршрути на велосипеді довжиною до 600 кілометрів. У дощ або спеку, незважаючи на вітер чи інші складні погодні умови, він їде мальовничими місцями, деколи зовсім без сну. Як удається витримувати тривалий час на велосипеді та яка мотивація таких поїздок?
Для початку, розберімося у поняттях.
Рандоннер — це велосипедист, який бере участь у бреветах, спеціалізованих велозаїздах на тривалі дистанції з часовими лімітами. Ці змагання мають коріння у Франції.
Розкажіть про цей вид спорту. Як він розпочався?
Рандонне – це заїзди на довгі дистанції від 200 кілометрів. Організували його французи. Один з перших рандонерських маршрутів був Париж – Брест – Париж, він складає 1200 кілометрів. Поступово організатори почали допускати туди, крім професійних велогонщиків, і звичайних велолюбителів. Перший заїзд з велолюбителями пройшов не досить вдало: більшість зареєстрованих аматорів не змогли доїхати до фінішу і зійшли з дистанції. Але те що здавалося поразкою, обернулося у плюс, адже ті звичайні велосипедисти, як змогли доїхати до фінішу на своїх простих велосипедах, ділилися своїм успіхом із друзями і надихали їх теж спробувати. З часом спортсменам бревети набридли, їм було цікавіше проїхати маршрут турніру і перемогти там. Бо ж переможцями рандоннерської дистанції ставали усі, хто подолали її за відведений ліміт часу. Так поступово велоспортсмени відійшли, а велолюбителі, навпаки, підтримували цей рух далі.
Зараз майже по всьому світу є рандоннерські клуби, в тому числі і в Україні.
Як ви прийшли у цей спорт?
Два роки тому я, маючи надмірну вагу (важив 112 кілограм), вирішив її скинути, у тому числі за допомогою велосипеда. До цього їздив часто по роботі на велосипеді, інколи виїжджав у вихідні, й зазвичай дистанції, які я долав, були приблизно 30-40 кілометрів. Інколи міг виїхати і на дистанцію до 100 кілометрів.
А у минулому році почав щоденно їздити на 30 кілометрів і більше. Так мені вдалося скинути вагу до 88 кілограм, і окрім цього я почав більше входити у криворізьку велоспільноту. Там вперше почув про бревети. Хлопці із цієї спільноти сказали, що я маю непогану силу, і треба спробувати себе в рандонне. На той момент у мене був дешевий МТБ, по-народному його називають гірським велосипедом, і рандонне на ньому не дуже зручно їхати, але все ж таки я вирішив спробувати.
Найближчий бревет був у серпні 2023 року, і тоді обіцяли екстремальні температурні умови, близько 38 градусів по Цельсію. Перш ніж зареєструватися, я вирішив спробувати проїхати 150 кілометрів за маршрутом Кривий Ріг – Софіївка – Апостолове. Я подолав цю відстань за умови сильного зустрічного вітру, а в обід почалася спека, що було доволі важко. Тоді я вирішив, що бревети не для мене. Але розмірковуючи, вирішив перенести свій перший бревет на більш кращі погодні умови, й у вересні мені це вдалося.
Перший бревет я подолав за 10 годин 57 хвилин, такий чином уклавшися в ліміт. На врученні медалі взимку організатори запитали про плани на 2024 рік, відповів, що хочу купити кращий для дальніх подорожей велосипед, а саме гравійний, і спробувати проїхати 400 км. Для мене це було чимось нереальним, тому що на 400 кілометрів дається 27 годин, і як би не старався, все одно потрапляєш на період, коли немає світла, і їхати треба буде вночі. На що мені порадили одразу пробувати дистанції у 600 кілометрів, щоб не відкладати надалі звання суперрандоннера. І так вийшло, що весною і літом мені вдалося подолати всі ці відстані, й зараз я став суперрандоннером.
Як підготуватися до поїздки на такі великі дистанції? Як можна витримати таке навантаження?
Під час рандонне навантаження дійсно великі, але не такі, скажімо, як під час велоперегонів. Тому що рандоннерська дистанція – це перш за все не змагання. Тут неважливо, хто яке місце посяде. І дається доволі гуманний ліміт часу. 200 кілометрів – за 13 годин 30 хвилин, 400 кілометрів – 27 годин, 600 кілометрів – 40 годин. У середньому, якщо без зупинок рахувати, то достатньо їхати зі швидкістю 15 км на годину. А на сучасних велосипедах їдуть приблизно з середньою швидкістю більше 20 км на годину, то у вас ще є купа часу на перепочинок, поповнення води, щоб навіть поспати, якщо це є необхідністю. Усе залежить також від погодних умов: якщо ви боретесь із зустрічним вітром, то, звичайно, це гальмує і втомлює, якщо дощ трапляється або спека, то темп теж тримати важко.
Тому, перш за все, перед тим як реєструватися на бревет, потрібно уважно прочитати інструкцію, яку надають організатори. Одна з умов, наприклад, це щоденні тренування зі збільшенням кілометражу. Так, я починав тренування з 30 кілометрів, зараз у мене тренування приблизно 50 кілометрів на день. Це рекомендація для тих, хто бажає спробувати себе у такій дисципліні, як рандонне. Тому що дійсно непідготовленим доволі важко. І взагалі, я рекомендую перед тим, як стати на дистанцію, проїхати хоча б 75% відстані. Тобто якщо бревет 200 км, спробувати себе перед цим на 100-150 км.
Як складається маршрут для бревету? Що потрібно взяти з собою у поїздку? Ви ж не можете взяти дуже багато всього, як наприклад, коли їдете автомобілем. Потрібно і воду взяти, і їжу, і ліки. А якщо дощ і холодно, а конче треба поспати, як бути?
Маршрут для бревету не складається самостійно, його надають організатори. І потрібно проїхати ключові точки. Стартувати можна довільно, можна з кимось, а можна їхати самому всю дистанцію. Перш за все, потрібно подивитися на прогноз погоди. Це потрібно для того, щоб врахувати, який з собою одяг взяти, тому що вдень може бути спека, а вночі може бути холодно, і треба взяти з собою додаткові штани, кофту. Також обов’язково потрібно взяти з собою ремонткомплект, адже в дорозі може трапитись поломка, і треба буде зупинитись, полагодити велосипед.
Обов’язково взяти з собою гроші на випадок сходу з дистанції. Тому що все може відбутися, може бути така поломка, яку не можна буде відремонтувати, або погіршиться самопочуття, і треба буде якось добратися додому із велосипедом. Це або автостопом їхати, або поїздом, чи автівкою, тому потрібні гроші.
Стосовно води, то я беру з собою трохи менше двох літрів, але постійно поповнюю запас у придорожніх кафе, заправках або магазинах. Стосовно їжі, так само треба враховувати індивідуальні потреби. Хтось їсть більше, хтось менше. Можна придбати спортивне харчування, щоб навіть не зупиняючись з’їсти батончик чи випити спеціальний коктейль.
Мій бревет на 300 кілометрів дався мені нелегко через те, що після міста Верхньодніпровськ йде затяжний підйом, і хлопці взяли дуже високий темп для мене, через що почалися судоми. На привалі друг дав мені ізотоніки у пігулках, які розчиняють у воді, для поновлення організму мікроелементами, щоб не було судом. На поїздки у 400-600 кілометрів я вже мав з собою такі пігулки, які просто змішував з водою, і ці бревети проїхав без проблем з м’язами. Обов’язково треба взяти велоаптечку, тому що можуть бути падіння, може просто щось трапитись у дорозі, тому треба, щоб під рукою були ліки. А особливо, якщо людина страждає від хронічних хвороб.
Звісно, якщо раптом під час бревету стає дуже погано, то краще зійти з дистанції й не силувати себе, щоб не стало гірше.
Розкажіть детальніше про ваш найбільш екстремальний маршрут – 600 кілометрів. Ви його проїхали за 39 годин. Як вам це вдался? Я так розумію, ви не спали зовсім за цей час?
Не спав. Хоча ми планували десь на декілька годин зупинитися, але був зустрічний вітер, який мене вимучив. Я не міг тримати високий темп, і сталися проблеми зі здоров’ям, не міг швидко їхати. Напарник за мною наглядав, потім ввечері я випив мінеральної води, шлунок запрацював, організму стало набагато легше, тож я міг тримати високий темп, але мій друг уже не міг їхати швидко.
Отже, через те що ми по черзі “виходили з ладу” і наглядали один за одним, у високому темпі ми їхати не могли, тому у нас не було запасу часу, щоб десь поспати. Тож ми вирішили їхати далі. Особливо важким був для мене відрізок між містами Кропивницький і Кривий Ріг, коли вже була спека. За такої температури тримати високий темп було неможливо. На цій частині дороги ми зупинялися у кожному населеному пункті по дорозі й пили квас, який дає і воду, і глюкозу, ось такий універсальний напій для велосипедиста.
Які небезпеки чатують на рандоннера?
Спортивне досягнення вимагає серйозних навантажень, тому ризик є завжди. У велоспільноти України є трагічний випадок, коли дівчина-рандоннерка загинула під час проходження бревету. І такі випадки трапляються в усьому світі. І кожен розуміє, що коли він виїжджає, може все трапитись. Як раз тепер, коли ми записуємо інтерв’ю, стало відомо, що на трасі Дніпро – Кривий Ріг загинув велосипедист. Дідусь їхав велосипедом, і його збила автівка. Тобто це був не спортсмен, це просто чоловік їхав з одного населеного пункту в інший, можливо, до себе додому з роботи або ще звідкись. Звичайно, що під час проходження великої відстані небезпека посилюється в рази. Можна заснути і впасти, може серце не витримати спеки, може і ще щось трапитись. Тому перш за все треба звертати увагу на своє самопочуття. Якщо самопочуття погане, то краще зійти з дистанції і не силувати себе, тому що можливостей пройти ще один раз бревет буде безліч.
Дівчата також беруть участь у бреветах? Яка їх кількість у порівнянні з чоловіками?
Дівчат менше. Це часто пов’язують з тим, що у нас погано розвинена велосипедна інфраструктура, і тому дівчата бояться виїжджати на дорогу. Якщо говорити про кількість, то наприклад, на бревет на 400 кілометрів нас їхало чотири чоловіки і одна жінка. На 600 кілометрів – п’ять чоловіків і одна жінка.
Що таке Весняна сотня?
Це велоперегони на 100 кілометрів, де можуть брати участь зареєстровані особи. Перед участю кожен читає правила і підписує згоду, що розуміє, що в дорозі можна трапитися що завгодно, в тому числі смертельний випадок.
У цьому році Весняна сотня проходила з Кривого Рогу через Жовті Води, П’ятихатки, загалом 109 кілометрів. Ми з моїм другом Андрієм Толстобровим поставили за мету проїхати цю відстань за чотири години. І якщо рахувати рівно 100 км, то нам це вдалося, але маршрут був більший. На фініш я приїхав розчарований, бо хоч у мене і вийшов непоганий спринт у кінці, але я приїхав з часом 4 години 1 хвилина. Я був засмучений, що мені дві хвилини не вистачило, щоб проїхати за той час, який планував. Але, як виявилося, у своїй категорії я був третім, а в загальній класифікації шостим, із більше ніж 40 учасників.
Ви, як людина віруюча, ділитеся своєю вірою в Бога з партнерами про бревету?
Дехто з велоспільноти знає, що я людина віруюча, тож деколи мені ставлять різні запитання. Наприклад, коли проїжджаємо повз молитовний будинок, можуть запитати, чим саме ця релігія відрізняється від інших. Або нещодавно запитували, чому мусульмани і євреї не їдять свинину, чим відрізняються халяльна і кошерна їжа, або чому один скандальний пастор купив Феррарі й що я про це думаю. Тобто я для них виступаю як релігійний експерт.
У нашій спільноті є різні люди: агностики, мусульмани, православні, і єдине, що нас об’єднує – це велосипед. Тому “насідати” зі своїми поглядами не можна, а треба почекати, поки хтось поставить запитання.
Що дають вам поїздки на велосипеді у духовному вимірі?
По-перше, подолання такої дистанції показує самому собі, яка ти людина. Від час довгого маршруту починає дратувати все навколо: виявляється, і напарник по бревету може дратувати, і обставини, і хтось підрізав. І починаєш розуміти, що не така ти і гарна людина, як собі уявляв. Виявляється, що є над чим працювати у своєму характері. Дистанція показує, яким є характер в екстремальних умовах.
По-друге, маршрути доволі часто проходять мальовничими, історичними місцями. Вони побудовані вздовж річок, або каналів. Наприклад, на бреветі у 600 кілометрів ми їхали неподалік історичної батьківщини Шевченка, через місця, пов’язані з Богданом Хмельницьким. Це географічний центр України. І коли ти їдеш і бачиш ці краєвиди, то розумієш, наскільки все красиво створив Бог. Коли їдеш машиною вгору, ти цього не відчуваєш, а от при поїздці велосипедом на дуже довгий затяжний підйом маєш зовсім інші відчуття.
