Переглянути відеоКожні 40 секунд у світі стається чергове самогубство. Згідно з даними ВООЗ, щороку у світі відбувається близько 800 тис. самогубств. Суїцид – це друга найбільша причина смертності у віковій групі від 15 до 29 років. Що є причиною такої страшної статистики? Як помітити, що дитина збирається піти з життя власноруч та не допустити страшної трагедії для сім’ї? Далі у сюжеті.
За даними Держстату України у 2018 році сталося більше шести тисячі самогубств. У свідомості людей суїцид зазвичай асоціюються з молодими людьми. Справді, у віці від 20 до 35 років самогубства забирають більше життів, ніж ДТП або інші зовнішні причини. 19% смертей українців віком від 20 до 24 років спричинені суїцидом. Дві з половиною тисячі спроб вчинити самогубство на рік припадає на дітей та підлітків.
Альона Кривуляк, координаторка Національної дитячої «гарячої лінії»: “Ми маємо Національну дитячу гарячу лінію – це такий певний ресурс допомоги для дітей, та підлітків, які перебувають в складних, життєвих ситуаціях і в тому числі для тих, хто має намір вчинити суїцид. В минулому році ми отримали майже 20 тисяч звернень від дітей та підлітків, а також від дорослих чиї запити стосуються дітей, кожен п’ятий дзвінок який надходить на дитячу гарячу лінію – це був саме дзвінок який стосувався бажання дитини вчинити суїцид.”
Суїцидальна поведінка не є характерною лише для підліткового віку (з 12 до 21 року), просто у цьому віковому періоді діти є найбільш вразливими. За статистикою, кожен 19 підліток віком від 15 до 19 років думає про самогубство. Зазвичай підставою суїциду є затяжні конфлікти з батьками, особливо, якщо їхнє ставлення підліток вважає жорстоким. Гостро впливають на дитину і стосунки з однолітками та любовні невдачі. Психіатр пояснює – із труднощів, з якими діти стикаються, просто нерідко не бачать виходу, не вміють про них розповісти тим, хто може допомогти.
Євген Царук, лікар-психіатр: “Неумение коммуницировать, то есть выражать свои эмоции, это неспособность найти общий язык со своими близкими, родными, как правило, это родители, что приводит к тому, что накапливается такой эмоциональный, груз, багаж, который некуда сбросить. И когда ребенок не знает, как выплеснуть свои эмоции, куда, как решить свои проблемы, то это для него единственный выход из ситуации. Способность ребенка понимать и выражать свои эмоции, это то, о чем должны позаботится родители. Поэтому, если ребенок этому не обучен, то сначала нужно поработать над собой.”
Саме через те, що не могла довіряти батькам, у скрутній ситуації опинилася Анастасія.
Анастасія Манько, киянка: “Помню мне было 11 лет и я увидела, как отец пришел в нетрезвом состоянии, и ударил маму, и мне было тяжело заснуть, я не могла даже с мамой про это поговорить. И девочка посоветовала, ты порежь себе руку, вот у меня даже шрамы остались, – и это переключит тебя на физическую боль. Когда это увидел отец, он меня не понял, он поднял на меня руку, и с того момента я закрылась.”
Про свої образи дівчина так і не наважилася розповісти навіть мамі. Мама багато працювала, а крім Насті, в сім’ї є ще двоє доньок. У маминих очах дівчина завжди хотіла бути хорошою дівчинкою та її не засмучувати. Анастасія вважала, що крім себе самої, їй нема на кого покластися. У 14 років вона пішла працювати офіціанткою – про це батьки навіть не здогадувалися, а у 18 покинула рідний дім.
Анастасія Манько, киянка: “Становилась старше, поняла, что мне проще справляться с этим стрессом наносить себе какие-то вот царапинки на ногах, а потом это уже пошел адреналин – это поездки на мотоцикле, очень быстрые. Я боялась раньше высоты, и я специально залазила на высокоэтажки и лазила по ним – чувствовала адреналин. Вот так вот я справлялась со стрессом.”
На цьому дівчина не зупинилася. У пошуках гострих пригод натрапила на наркотики, які вживала п’ять років. І ледь не померла, але не від них.
Анастасія Манько, киянка: “Потом я уже познакомилась с наркотиками, и этого оказалось мало. У меня есть аллергия на горчицу, и я ее специально съела. И если бы врачи не приехали бы на 10 минут раньше, вот всё, летальный исход. И я потом поняла, что это уже, уже дальше некуда, мне нужна помощь, я заигралась.”
І вже коли Настя опинилась у лікарні, їй стало страшно. Зараз вона проходить лікування у реабілітаційному центрі «Ренесанс». Про допомогу попросила сама. Анастасія нарешті розповіла про все, що накопилося з дитинства. Позбутися образи на батьків ще не вдалося. З рідними спілкується по телефону, інколи приїжджає додому, але татового «пробач» їй дуже не вистачає.
Євген Царук, лікар-психіатр: “Нанесения самоповреждений, это называется селфхарм, скажем так, это не совсем настоящее суицидальное поведение, это опять же таки крик о помощи. То есть это не способ уйти из жизни. Мне нужна помощь, мне плохо, потому что… Подобное поведение способствует вбрасыванию в организм тех веществ, которые являются природными антидепрессантами: эндорфины, норадреналин.”
Завдяки адреналіну діти компенсують внутрішню тривогу. Євген розповідає, аби вирішити проблему – потрібна сімейна терапія, працювати не лише з дитиною, але і з батьками. Адже якщо їхнє ставлення до дитини не зміниться, то проблема може зм’якшитися лише тимчасово.
Євген Царук, лікар-психіатр: “Если родители не поменяют своего отношения, оно опять будет нарастать снежным комом, опять же, это перейдет к новым проблемам, возможно, еще к более тяжелым ситуациям. Не все суициды попадают в категорию суициды. Часть из них, например, падение с высоты, где-то с многоэтажки, или попадание под транспорт, под поезда – попадают в разряд несчастных случаев. А поди знай, это и вправду несчастный случай или ребенок и правда пытался как-то, где-то компенсировать свое состояние, с помощью достижения какого-то адреналина.”
Дітям важко звернутися за допомогою через те, що рівень їхньої довіри до батьків, однолітків, родичів, учителів низький. Страх комусь довіряти, невіра у те, що можна знайти вихід з проблеми часто і спричиняють мовчання. Допомагають покроково розібратися у ситуації, яка склалася у дитини, показують вихід, надають експертну психологічну підтримку – на національній дитячій «гарячій лінії». Анонімно за безкоштовним номером 0800 500 225 або з будь-якого мобільного оператора за номером 116 111. Звернутися можна також написавши в інстаграм за посиланням – CHILDHOTLINE_UA.
Альона Кривуляк, координаторка Національної дитячої «гарячої лінії»: “Ми надаємо психологічну підтримку, ми надаємо правові консультації у разі потреби, ну і звичайно інформацію про те, куди дитина може звернутися на місці для отримання безкоштовної, анонімної, фахової допомоги. Але наш основний акцент полягає в тому, що це сама психологічна підтримка, тобто ми показуємо дітям і підліткам той аспект – заради чого варто жити. Тобто, ми говоримо про мрії, ми говоримо про те, як налагодити стосунки з батьками, як зробити ці перші кроки для довірливої розмови, як налагодити стосунки в школі, якщо раптом ти страждаєш від булінгу в школі.
Якщо ви помітили в поведінці вашої дитини невластиві їй ознаки і розумієте, що з нею коїться щось незрозуміле, спробуйте довірливо з нею поговорити, м’яко розпитати, що вона переживає, дати зрозуміти, що всі люди час від часу відчувають такі почуття, і розповісти, що ви робили, коли потрапляли в подібні ситуації. Дитині важливо знати, що в центрі уваги батьків – її особистість, її переживання, а оцінки, соціальні успіхи, зовнішній вигляд, смаки наразі є другорядними. Якщо у словах дитини зринає тема смерті – терміново скористайтеся спеціалізованими телефонами довіри. Прагнення до і проти суїциду є врівноваженими, і що якщо близькі прагнуть зрозуміти душевний стан підлітка, шукають з ним контакту, його стан схиляється в сторону життя.
Яна Ємченко, Євгеній Луговець, Київ, Вісті надії.
