Про важливість сімейних відносин, їх вплив на підростаюче покоління розповідає керівник сімейного відділу на Буковині Григорій Петрейко
Звідки ви родом? Яка у вас родина? Як ви навернулися до Бога?
Родом я з села Банилів, Вижницького району, Чернівецької області.
Першою в нашій родині пізнала правду бабуся Марія, мамина мати, вона не вміла читати, але їй так хотілося самій знати, що написано в Святому Письмі, що вона почала вчитися читати по Біблії. Бабуся Марія закінчила чотири класи румунської школи, читати по-російськи чи українськи не вміла. По сусідству жили адвентисти, вона почала їх відвідувати, слухала, як вони читали Біблію, і її зацікавило, що там написано. Вона почала вчити алфавіт, їй було дуже важко, але кожного року бабуся перечитувала усю Біблію. Читала по три розділи кожного дня, у суботу п’ять розділів, так за рік вона перечитувала усю Біблію. Я був ще малим, але пам’ятаю, як вона приходила, тихенько розказувала, щось я розумів, а щось і не сприймав. Але поступово почали навертатися батьки, потім і я, її молитви за нас були почуті. Бабуся завжди нам співала пісні, ми дуже їх любили:
«Ти, Боже, знаєш моє бажання, молитву чуєш Ти мою»,
«Двері раю відкрились широко, бачу – грішні приходять до них. І розкаялось серце глибоко, і бажання відкинути гріх»,
«Вірний Спасителю мій». Наша бабуся своїм життям відкривала Бога,у ній жила доброта, любов до Бога та людей.
У нашому селі спочатку не було церкви, ми йшли пішки у сусіднє село. А ще раніше, коли не було зібрання у сусідньому селі, ходили в церкву пішки за тридцять кілометрів, вставали дуже рано, збиралися і йшли разом. Коли у сусідньому селі за десять кілометрів організувалася церква, стало ходити ближче. Члени громади почали відвідувати жителів нашого села, бабуся просила моїх батьків піти до церкви, і вони почали ходити. На той час пресвітером був Георгій Головач, він організовував місіонерські зустрічі, члени церкви гарно співали, проповідували, батькам сподобалося, прийшли до церкви і залишилися в ній, навіть в один день прийняли хрещення.
Того часу не всі сприймали добре віруючих, один чоловік навіть висловився, що «готовий цих суботників вкласти в одну шеренгу і однією кулею прострілити», але чим більше лякали, тим більше люди хотіли навертатися до Господа. Мої батьки почали відвідувати церкву, пізніше прийняли хрещення.
Коли я повернувся з лав Радянської армії, мої батьки почали мені пояснювати, що сказано в Біблії. Зрозумівши те, що написано в Слові Божому є важливим – я уклав завіт з Богом через водне хрещення. Перед армією я закінчив медичне училище і отримав диплом фельдшера-акушера, у нас на той час головою селищної ради була жінка, яка дуже хотіла, щоб я працював в амбулаторії. Вона казала: «Ти ще молодий, не спіши, подумай, в тебе все життя попереду, я проти твого хрещення». Та Бог допоміг мені і 23 червня 1989 року на річці Сирет я охрестився.
Я свідомо прийшов до Господа. Коли мені подарували Біблію, я перший раз читав і виписував у товстий зошит все, що мене цікавило. Підкреслював у Біблії різнокольоровими олівцями вислови на різні теми: дружба, їжа, святковий день – все хотів відразу зрозуміти.
У мене був вибір: працювати у Вижницькій районній лікарні, або дотримуватися 10 Божих Заповідей. Мені подобалася моя робота, але я обрав служіння Богу. Мені говорили, що я нерозумний, бо залишив медицину і пішов працювати на будову. Та Господь дав мені можливість розвиватися в іншому напрямку. Мене запросили навчатися на заочних біблійних курсах, які організували брати Іван Якубчак та Іван Черничко. Пізніше закінчив ЧНУ ім. Федьковича на факультеті релігієзнавство, це давало змогу проводити уроки в школі. Також мав можливість навчатися у адвентистському закладі у Бучі.
Які сімейні відносини були у вашій батьківській родині?
Мені подобалося, як батьки зустрічали суботу: у п’ятницю батько прибирав подвір’я, мама готувала святкову їжу, була особлива підготовка. Коли я ще не ходив до церкви, вони просили мене нічого не робити у суботу, а самі після служіння переказували мені те, що чули на проповіді, це мене зацікавлювало. Для мене те, що тато став віруючим, було найціннішим подарунком – я отримав тверезого тата. Якщо раніше батько з роботи приходив напідпитку, то в нас не могло бути ніякої бесіди, а тверезий тато міг щось мені порадити, наставити, ми разом вже щось робили. Відношення у батьків були завжди добрі, але після навернення вони у вільний час разом читали Біблію, обговорювали одне з одним те, що прочитали. Вечорами мама співала, а тато грав на гармошці.
Як ви собі уявляли, якою повинна бути сім’я, майбутня дружина?
Коли я почав читати Біблію, роздумувати над нею, то зрозумів, що хочу мати дружину адвентистку, щоб вона розділяла мої погляди, мені хотілося, щоб ми разом йшли і служили Господу. Батьки моєї дружини прості люди, але на місійні заходи вони до нас їздили, допомагали, гарно співали, з ними була й моя майбутня дружина. Коли у нас вже були серйозні стосунки, ми обговорювали наше майбутнє, плани, відносини. Коли ми одружилися, мене запросили бути пресвітером, я почав навчатися, щоб бути сильним у духовному становленні.
Я виховувався у світській родині, а моя дружина у сім’ї адвентистів, то я на неї дивився як на святу жінку, не міг їй сказати чи зробити щось погане. Не можу сказати що не було непорозумінь, коли якісь непорозуміння і виникали, ми сідали і вирішували.
Живемо з дружиною Тамарою 31 рік, маємо двох синів Миколу та Григорія, дочку Олену, зятя Олександра та двох онуків.
Служили на Сокирянщині, Вижниччині Чернівецької області, у Коломиї на Івано-Франківщині, очолював пасторський відділ у конференції, потім служив у Путильському районі в Карпатах, після з’їзду обрали керівником сімейного відділу.
Коли ви почали пасторське служіння?
Мене запрошували декілька разів, але я відмовлявся, казав, що не готовий.
Одного разу запросили в Челябінськ у Росію допомогти з будівництвом біля церкви. Місцевий пастор запропонував залишатися там на служінні. Мене запросили на співбесіду у Свердловськ і запропонували там залишитися. Але я поїхав додому, розповів дружині, а вона сказала, що готова йти зі мною куди завгодно, але в Україні. На той час ми чекали третю дитину, і їхати за три тисячі кілометрів їй було важко. Тоді ми вирішили, якщо знову мене запросять, відмовлятися не будемо, і за тиждень до нас звернулися з пропозицією і направили на служіння пастором на Сокирянщину в місто Новодністровськ, де й народився наш менший син Григорій.
Зараз у церкві є дошлюбне консультування, а раніше було таке?
Ще двадцять п’ять років назад міг сказати, що в нашій церкві немає розлучень, народ був богобійним. Коли ми хотіли одружуватися, нас відвезли до обласного проповідника, він нас консультував дві години, і я ту консультацію ще й сьогодні пам’ятаю. Він пояснив, що кожний повинен робити, ми все зрозуміли і прийняли, більше нас ніхто не консультував. Сьогодні проводять консультації по п’ять-вісім разів, усе розказують, та на жаль, розлучення бувають усе частіше.
Коли вас обрали керівником сімейного відділу? Чому ви згодилися?
Я люблю сім’ю, дітей, молодь і готовий для них служити. Кожного літа працював у відпочинкових таборах. Проводили сімейні вечори, збирали одиноких, виходили з молоддю на природу. Мені завжди допомагала дружина, використовували книги Ірини Ісакової «За чашкой чая», самі придумували, нам це подобається,
Коли мені запропонували на з’їзді конференції у 2017 році, не відмовив, бо це було Боже повеління.
Ми маємо сімейні клуби, то дружина готує теми зустрічей, а я ще відповідальний за церкви в районі.
З чого ви почали своє служіння?
З дружиною ми поставили собі за мету, щоб наша земна сім’я стала взірцем небесної сім’ї. Для цього ми хотіли у земні сім’ї привнести небесну атмосферу, а для цього треба пробудити у батьках відповідальність за дітей, прищепити їм моральні цінності, біблійні принципи, заохочувати батьків бути наставниками у сім’ї, зміцнювати сімейні цінності. Виникало питання «Яким чином це зробити?». Ми маємо інформаційний лист, де кожного місяця ми писали: «ми запрошуємо відновити сімейні ранкові та вечірні молитви», «запрошуємо сім’ї читати Святе Письмо». Пропонували вечори на різну тематику – доброта, подяка, повага, чесність; «Вечір досвідів», «Вечір старих пісень», їздили по районах, проводили семінари, спілкувалися з різними людьми, збирали керівників сімейного відділу. Маємо вайбер-групу, де спілкуємося, ділимося досвідами. Звичайно, розуміємо, що сьогодні найбільш руйнівні та негативні сили направлені на дві постанови – це сім’я і субота, те, що було взято з раю. Ми розуміємо чому в нашому суспільстві все більше і більше одиноких людей, розгніваних підлітків, бездомних дітей.
Немає жодної культури, яку б не зачепила проблема сім’ї. Нам треба все робити, щоб укріпити сім’ї.
Які сім’ї легше зберегти від розпаду?
Легше з тією сім’єю, яка хоче слухати, хоче щось змінити. Мені телефонує пастор і каже, що вже все зробив зі своєї сторони, але проблема ще є, потрібна ще моя допомога, і я їду. Якщо люди готові змінити свої відносини, це дуже добре. Але, коли вони кажуть: «Навіть не треба приїжджати», закриваються, все вирішили і обговорювати не хочуть, доступу немає. Є різні сім’ї, є половинчасті, де одна сторона віруюча, а інша ні, а є повні сім’ї. Тільки головне – коли люди хочуть, щоб їм допомогли. Були випадки, коли сім’ї порозумілися, але було й інакше. Часто подружжя свариться через щось незначне, але потім це незначне переростає у велику проблему, буває, вони не можуть вибачити якийсь вчинок одного з них.
Зараз бачимо велику проблему в тому, коли молода сім’я починає спільне життя, а через невеликий відрізок часу чоловік, як голова сім’ї, залишає дружину і їде на заробітки. Ми переконливо просимо, якщо ви одружуєтесь, то не плануйте їхати на заробітки, бо будуть проблеми в сім’ї, задовольняйтеся тим, що маєте. Такий був конфлікт, коли дружина поїхала на заробітки в іншу країну. Приїхала, все добре, але вона знову зібралася їхати, а чоловік вже не дозволяє, починає ховати телефон, паспорт, починає принижувати. І починається конфлікт, і такі конфлікти не поодинокі.
Які плани і яку роботу проводить сімейний відділ?
Обмінюємось інформацією у вайбер-групі. Готую теми, передаю громадам через пасторів. Проводимо зустрічі по районах, регіональні за участю Петра та Світлани Сироткіних та сімейного консультанта Лідії Нейкурс. Також ми отримуємо «Ежегодник», в якому є прекрасні семінари, три-чотири проповіді, програми на різну тематику. Маємо тиждень сімейного єднання у лютому і вересні, проводимо цілий тиждень сімейної молитви. Мали можливість проводити літній табір, але не знаю, чи буде цього року. Сімейний табір проходив на березі річки Дністер с. Вороновиця Кельменецького району. Біля Дому молитви брат облаштував дерев’яні будиночки, також ставимо намети. Минулого року відпочивали вісімдесят п’ять людей, серед них і не члени церкви. Зранку мали духовне натхнення, на протязі дня – кулінарні класи, масаж, волейбол, футбол, купання, а на вечір – проповідь на сімейну тематику і роздуми по цій темі. В останній вечір табору ми проводили поновлення «Обітниці вірності», це був хвилюючий момент, коли чоловіки і жінки взялися за руки, я читав текст і повторювали чоловіки, жінки повторювали слова обіцянки за моєю дружиною. Всі були вдячні за гарно проведений час, ми були щасливі бачити, як у деяких сім’ях покращилися відносини
Як ви вчите своїх дітей ставитися до сім’ї?
Своїх дітей дуже прошу бути обачними, обережними, розказую, наскільки важлива дружба у церкві, маю переживання, бесіди з ними. Постійна молитва і нагадування, що сім’я – це цінність, яка ніколи не втрачається. Вчу, щоб своїм невіруючим друзям діти показували християнське життя, ділилися, що для них є головним у житті.
Яке бачення подальшого вашого служіння? Що б ви хотіли змінити на краще?
Продовжувати духовно зростати. Запрошувати, щоб у кожній домівці перебував Христос. Нехай батьки і діти об’єднуються, щоб з любов’ю служити Тому, Хто Один може зберегти людську любов чистою і благородною.
Маю велике бажання провести сімейний табір. Прошу Бога, щоб люди серйозно ставилися до сімейних обов’язків, не втрачали сімейні відносини. Завжди прошу: «Будь ласка, цінуйте сімейний затишок, бо це найдорожче». Сім’я- це місце, де тебе найбільше можуть полюбити і найбільше можуть зневажити. Нехай святість Господня наповнить кожну нашу домівку.
Міцна сім’я – це нелегка робота,
І треба її вміти берегти.
Цінуйте те, що маєте сьогодні,
Бо завтра може просто не прийти.
Хай у кожного горить сімейний вогник,
Нехай маленький, але рідний, свій.
Горніться до сім’ї, до свого дому,
Це найтепліше місце на землі.
Питання – Алла Шумило
