Чому Ви обрали професію лікаря? Як стали адвентистом?
Живу в Мукачево, 38 років працюю лікарем у виїзній бригаді.
Мій батько мав серцево-судинні захворювання і помер, коли йому був п’ятдесят один рік. Я тоді навчався в одинадцятому класі. Мені захотілося стати лікарем, щоб допомагати іншим людям − це була основна причина вибору професії. Навчався в університеті за сорок кілометрів від Мукачево. Вже мав власну сім’ю, працював, але завжди шукав Бога – мені було мало того, що розповідали мої батьки. В моєму місті є представники різних конфесій. Знайомився з їхнім ученням, але розумів, що вони не вивчають глибоко Біблію, мені не сподобалося.
Одного разу познайомився з адвентистами. Побачив, що вони добрі, хороші люди. Почав ретельно вивчати Біблію, прийняв хрещення. Я знайшов своє й залишився в адвентистській церкві, бо тут можна отримати найбільше знань про Бога і тут виконують Його Закон. Розказував також своїй дружині, трьом синам про Господа, і вони теж охрестилися. Я не наполягав, вони самі обрали цей шлях.
За час роботи у Вас були різні випадки, чи був такий жах, як за цієї пандемії?
Ми бачили багато смертей, були на жахливий аваріях. Було таке, що реанімували, а через п’ять хвилин людина помирала. Все це важко переживати. Але подібного не можу згадати за всі тридцять вісім років праці. Ніколи не було такої масової захворюваності, ніколи не бачив такий відчай і жах в очах, такий гнітючий стан у людей. Тоді я зрозумів, що треба відповідально ставитися до цього вірусу. Багато бачили у новинах колони машин в Італії, біля моргів у США. Це було страшно, кожній людині треба замислитися над цим.
Як люди реагували на пандемію?
Одні повірили, почали виконувати всі рекомендації. Інші поставилися зневажливо, особливо молодь, яка не розуміла, що життя може закінчитися раптово через те, що вони не дотримуються вимог.
А були у членів церкви думки, що вони моляться, а отже їм нічого не загрожує?
Я сам так думав, був дуже самовпевненим, вважав, що молюсь, тому маю захист від захворювання. Мабуть ті, які також були дуже самовпевненими, теж постраждали. Треба довіряти Богові і виконувати рекомендації – це перевірено. Ми ходили в масках, захисних костюмах, в яких більш ніж півгодини витримати неможливо. Я дотримувався всіх рекомендацій, та все одно захворів.
Ваші відчуття, коли зрозуміли, що захворіли.
Був дуже великий страх. Я бачив відділення, ті бокси, як лікарі ходять по півдоби в тих страшних костюмах, як вони надають допомогу. Розумів, якщо туди потраплю, то можу звідти не вийти, адже знаю можливості нашої медичної галузі.
Як Ви лікувалися? Перебували в лікарні?
Ні, я був удома – хворів легкою формою, кашлю не було. Спочатку мав слабкість, думав, що це перевтома після нічних змін. Із восьми бригад працювала чотири – цілодобово через день. Коли отримав позитивний тест, то сильно злякався. Звичайно самоізолювався, але розумів, що вже заразив своїх рідних. Дружина дуже важко перенесла хворобу, у синів був легкий нежить, кашель, ломота в тілі. Мені не треба було спеціальних ліків, через декілька днів хвороба пішла на спад, контролював температуру декілька разів на добу. Дружина дві доби була “зелена”, ходити не могла, мала сильну діарею. На щастя, потроху вилікувалася.
Ця хвороба дала мені такі ускладнення, що й не подумав би. Італійські лікарі дійшли висновку, що вірус порушує систему згортання крові. Так і у мене було. Через десять днів відчув біль у правій нозі, зробив УЗД, де у мене виявили тромбоз глибоких вен. Це смертельне захворювання, якщо своєчасно не лікувати. Почав приймати препарати, щоб тромбоз не розповсюдився. Треба ще через тиждень пройти контрольне УЗД і приймати ліки.
Ви розказували у громаді наскільки небезпечний цей вірус? Як поставились одновірці?
Коли я захворів, то якраз був суворий карантин. У церкві ми не зустрічалися. Пастор подзвонив і попросив написати, щоб члени громади зрозуміли, що вірус небезпечний. Коли про мою хворобу дізналися, то дзвонили з церкви, хвилювалися.
Ви вже пройшли цей шлях. Знаючи всі наслідки, залишилися б працювати із самого початку епідемії?
Я залишився працювати, не звільнився, як інші лікарі. Вже повернувся й продовжую їздити на виклики. Я повинен залишитися на роботі, якою важкою вона не була б. Бувало викликають лікаря, кажуть, що дуже високий тиск, а насправді у людини вірус, температура майже сорок. Можливо, тому і захворів, хоча дотримувався всіх рекомендацій. Якось дали нам антисептик, від якого шкіра вкривалася плямами, набрякала, тріскалася, кровоточили руки. Під струмінь холодної води підставляли руки, щоб прибрати біль від антисептика. Дякую Богу, що Він дав нам можливість жити й допомагати іншим.
Питання – Алла Шумило
