У першій частині Ів.1: 18 сказано про те, що в усі часи, Бог залишався прихованим від людського погляду. Безумовно, це лише на перший погляд суперечить раннім твердженням зі Старого Завіту, які повідомляють про людей, які стали учасниками богоявлення і споглядали Всевишнього (Бут.32: 30; Вих.24:9-11; Іс.6:1-5; Єз.1:26-28 і т.д.). Хоча форми і деталі богоявлень часто збігаються, але іноді вони відрізняються один від одного. Важливо не забувати, що для максимально об’єктивного тлумачення виразу: «Бога не бачив ніхто ніколи», необхідно враховувати не тільки зміст всього прологу (1-18), а й особливості відносин між особистостями Божества представлені в Євангеліє від Іоанна. Виходячи з цього, саме в другій частині цього тексту вони ясно позначені і передбачаючи: «Єдинородний Бог Сущий в лоні Отця, Він розтлумачив / пояснив(дієсл. ἐξηγέομαι; экзегеомай)». Ця незвичайна заява пом’якшує гадану богословську категоричність в першій частині цього тексту: «… ніхто ніколи». Варто підкреслити, що ідею невидимості Бога помилково вважають строго негативним елементом у відносинах між людиною і Господом. Швидше за все, мова йде про позитивну концепцію з негативним нюансом, яка мотивує людину осмислити своє становище перед Богом. Отже, який же сенс Ів.1:18?
Існує два підходи в інтерпретації цього тексту. Перший, і найпоширеніший, доводить, що під Богом, мається на увазі особистість Отця. Андрі Баєрс, відомий представник даного підходу коментує цей момент наступним чином: «Ісус і Отець в цьому тексті представлені як ті, хто розділяє божественну ідентичність(термін θεός підхреслює їх єдність), і в той же час вони нерозривно пов’язані один з одним, зберігаючи при цьому розрізнення між собою (μονογενής, показник множинності). Подібне, динамічне поєднання подвійності – єдності і множинності, укладено в складеному вираженні μονογενής θεός » (Andrew Byers, Ecclesiology and Theosis in the Gospel of John, 2017:34). Йому вторить і Маріан Томпсон у своєму коментарі на єв. від Іоанна: «Ясно, що тільки Син, безпосередньо споглядав Бога, тому що Син був з Отцем спочатку» (Marianne Thompson, John: A Commentary, New Testament Library, 2015,36). Сукупну позицію вчених можна зафіксувати парафразою тексту: «Бога Отця ніхто ніколи не бачив; Єдинородний Бог Син в лоні Отця, Він розтлумачив». При побіжному погляді на таке трактування складається враження, що в Старому Завіті люди удостоювалися візуального контакту тільки з Богом Сином. І все-таки, як заперечення представленому парафразу, як, втім, і з висновками дослідників, хотілося б вказати на деякі тексти, ігнорування яких, означало б пошуки свого в цій полеміці, а не Божого. Наприклад, в Дан. 7:13 говориться про те, що пророк удостоївся честі споглядати Бога Отця, представленого в образі Старого днями. На додаток до цього в Апок. Іоанна, Бог Отець, що сидить на престолі слави, доступний огляду всім створеним істотам, включаючи самого провидця (Откр.4-5; 6:16). В такому випадку заява про те, що досяжним для ока смертного, був і залишається тільки Бог Син, необхідно сприймати з оглядкою на ці випадки. З огляду на ці дані, Ів.1:18 вимагає розширеного, уточнюючого варіанту тлумачення. Адже якщо термін «Бог» в першій частині тексту співвідноситься тільки з Богом Отцем, тоді не тільки Він, але і Дух Святий, витісняються з історії взаємодії з занепалим людством на задній план. По суті справи, роль Бога Сина подається більш опукло і богословськи «рельєфніше» закарбовується. Очевидно, що акценти несправедливо зміщені. Це не інтуїтивний висновок, але узагальнення, в основі якого лежать уявлення прихильників даного підходу. Як ми побачимо далі, застосування терміна «Бог» не зводиться до однієї з трьох осіб Божества.
До речі помітити, в рамках цього підходу існує ще один варіант прочитання обговорюваної нами фрази: «Бога не бачив ніхто ніколи», який полягає в наступному: з онтологічної точки зору (мова йде про буття Бога, про Його сутність, поза зв’язком з творінням), Бога таким, яким Він є, ніхто з людей не бачив. І лише тотожний Йому – Єдинородний Бог Син побачив тотожного Самому Собі – Бога Отця. В цьому випадку наголос ставиться на винятковій природі взаємодії між ними. Можна лише частково погодитися з подібним прочитанням, так як він не відображає всієї богословської інформації про Божество в Євангелії. Як наслідок, ідеологічна складова в Ів.1:18, тлумачиться неправильно.
Другий підхід заснований на розумінні значення дієсл. ἐξηγέομαι (экзегеомай), перекладеного в синод. версії як дієсл. «явив» (Ів.1:18). Подібний переклад з грецької, до сих пір призводить читачів Євангелія в деяке замішання: адже з приходом Христа в цей світ, Бог так і залишився невидимим для людини (Иоан.5:37; 6:46). Як і за часів Старого завіту, умови споглядання Всевишнього залишилися без зміни: в форматі безпечному для обраного, і найчастіше в стані бачення. Потрібно відзначити, що дієсл. «явив», етімологічно пов’язане з ідеєю візуалізації, демонстрації чогось (показати, явити, показатися, з’явитися; в чеській, болгарській, сербохорватській, польській), що в корені відрізняється від базових значень грецького дієсл. ἐξηγέομαι (виясняти, тлумачити, пояснювати). Варто вказати на той факт, що в Септуагінті (Лев.14:56; Суд.7:13; 4Цар.8:5; Прип.28:13; Іов.12:8; 28:27), в неканонічній літературі (1Maкк .3:26; 2Maкк.2:13), а також в Новому Завіті (Лук.24:35; Ів.1:18; Деян.10:8; 15:12,14; 21:19), вживання цього терміна виявляється в строго комунікаційній сфері. Він не має ніякого відношення до опису особливостей фізичних проявів надприродних істот в нашому світі. Єдиним винятком з цього списку вважається Іов 28:27, де говориться про блискавки («тоді Він побачив її і явив її»). Складно сказати, чому єврейське дієсл. sfr (сафар – перерахувати, рахувати), яке використовується в математичній площині, переданий нееквівалентному йому дієсл. ἐξηγέομαι (экзегеомай). Ймовірно, блискавка як природне явище, виступає в якості інтерпретатора творчої активності Яхве. Отже, в чому полягає принципова відмінність між тлумаченням Ів.1:18 зіждімим на розумінні ролі і функції дієсл. ἐξηγέομαι (экзегеомай), і тим, що пропонують прихильники першого підходу?
Втілений Бог Син представлений тлумачником, який не мав на меті візуалізувати Бога, але лише забезпечити нас вірним розумінням Божества: «Бога не бачив ніхто, ніхто не бачив … Він розтлумачив». Об’єктом Його трактування виступав Бог або ж Божество в Його тринітарних відносинах: Отець, Син, Дух Святий. Невидиме Божество стало доступно через інтерпретацію втіленого Сина: Його слова і вчинки «візуалізували», тобто пояснили не тільки відносини між трьома особистостями Божества, а й зміст їх взаємозв’язку з занепалим світом. Як точно помітив французький дослідник Жан Грожан: «Саме Він прийшов в цей світ як екзегета. Тільки Він міг бути для нас екзегезою Бога. Він, і ніхто інший, перевів в людський досвід те, що Бог говорив про Себе …» (Jean Grosjean, L’Ironie christique: Commentaire de l’Évangile selon Jean, 12). З ним погоджується і німецький вчений Зігфред Шульц: «Одкровення для Іоанна існує тільки в слові, в екзегезі Отця через Сина, який є істинним тлумачем» (Siegfried Schulz, Das Evangelium nach Johannes, 34). В продовження роздумів, логічно підкреслити, що якщо мета місії Ісуса обмежувалася проясненням ролі Бога Отця, необхідність в настільки детальному роз’ясненні не тільки Своєї участі в плані спокутування (Іоан.3:13-17; 36; 5:19-28; 6:27, 40,43,53; 8:28), але і в проясненні нюансів сприяння та співучасті Духа Святого (3:5,6,8; 6:63; 7:39; 14:17, 26; 15:26; 16:13), відпала б. Отже, витлумачена реальність прирівнюється до побаченої.
Саме цього акценту в місії Христа, учні так і не вловили. У них була своя, настирлива герменевтика, специфічні контури якої проступали чітко в спілкуванні з Ісусом: «Говорить до Нього Пилип: Господи! покажи нам Отця, і вистачить нам»(Ів.14:8). Очевидно, що їх не влаштовувала ні форма комунікації з Сином Божим, ні безпечно-скептична дистанція по відношенню до Його викладу месіанського плану. Вони по-своєму хотіли керувати межами Божественного одкровення, прагнучи побачити Того, Хто стояв за діями і словами Ісуса. Відповідь Спасителя припиняє прагнення своїх послідовників до подібного роду самообмеження: «Хто бачив Мене, той бачив Отця, … Слова, що Я вам говорю, говорю не від Себе, а Отець, що в Мені перебуває, Той чинить діла … повірте за вчинки самі»(Ів.14:9-10). Справи і слова – це своєрідний провідник в світ Бога Отця. Слід визнати, що це в рівній мірі відноситься і до Духа Святого, про який Спаситель говорив наступне: «А як прийде, Він світові виявить про гріх, і про правду, і про суд … А коли ж прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, казатиме, і що має настати, звістить вам. Він прославить Мене, бо Він візьме з Мого та й вам сповістить»(16:8,13-14). У зв’язку з чим не завадило б вказати на одну, характерну особливість цього Євангелія: незважаючи на те, що пневматологія в достатку представлена як на концептуальному, так і на термінологічному рівнях (термін πνεῦμα [дух], зустрічається 24 рази), учні не просили про те, щоб їх Учитель показав їм Духа Святого. Що ще раз підкреслює їх спотворене уявлення про Божество, і свідчить про відсутність у них глибоких суджень про Нього. Без сумніву, Христос ясно дав зрозуміти питаючим, що слова і справи, що розкривають характер Бога, повинні визнаватися складовими богословського «портрета» не тільки Бога Отця, а й Бога Сина і Бога Духа Святого. Кожен, хто чув слова Христа і спостерігав за Його справами – бачив Бога в Його тринітарних відносинах. Потрібно зауважити, що згадка цих двох релігійних основних елементів Богопізнання, цілком узгоджується з старозавітньою концепцією «слухання». Відомо, що головним релігійним органом в стародавньому Ізраїлі вважалося «вухо» («слухай Ізраїль …», Повт.З.6:4), яке виключало необхідність в спогляданні Вседержителя, як в фундаментальному аспекті в вибудовуванні відносин з Ним. Про те, що для пізнання Бога, людина не має потреби в Його фізичному прояві, сказано і в Повт.З.4:15: «І будете ви сильно стерегти свої душі, бо не бачили ви того дня жодної постаті, коли говорив Господь до вас на Хориві з середини огню». Не можна не помітити, що таких два доданків, як: слова Бога і Його справи (огонь) становили ідеологічний «портрет» Бога. Подібні, превентивні заходи, служили перешкодою до поширення язичницької традиції, що тяжіє до візуалізації своїх уявлень про істот, що населяють потойбічний світ. Ісус в Ів.14:9-10 знову підтвердив значущість цих умов для істинного розуміння Бога. Через служіння Спасителя, участь Отця і прояви Духа не тільки учні, а й усе людство, стикнувся з сутністю Бога.
Заперечення, що міститься в цьому тексті: «Бога ніхто ніколи не бачив», підкреслює, що фундаментальна тема Євангелія – це одкровення про Бога, тобто зміст, а не створення необхідних умов для Його фізичного прояву в цьому світі. Джуан Матеос і Джуан Баррето в своєму коментарі відзначають: «Нам необхідно розучитися всьому тому, що було відомо про Бога, щоб навчитися у Ісуса … Його особистість і Його діяльність є поясненням; Його вчення не теоретичне, а екзистенціальне. Будь-яка ідея про Бога, яка не витримує критики в зіставленні з Ісусом, апріорі людська і позбавлена будь-якої цінності» (J. Mateos, J. Barreto, Il Vangelo di Giovanni. Analisi linguistica e commento esegetico, 73-74).
Підведемо підсумок
Між дослідами споглядання Бога в Старому завіті і негативним твердженням в першій частині Ів.1:18, немає суперечності, оскільки грецька версія другої частини тексту, говорить про те, що Єдинородний Бог Син, прийшов в цей світ не для того, щоб допомогти Богу-Отцю візуально проявитися в ньому. Навпаки, мета Його втілення полягала в роз’ясненні особливостей відносин між трьома особистостями Божества. З чого можна зробити висновок, що під словом «Бог» в першій частині цього тексту, мається на увазі не тільки Бог Отець, але Бог Син і Бог Дух Святий. Якщо ж припустити думку про те, що мова йде тільки про Отця, то в такому випадку Христос і Дух Святий відтісняються на задній план і зміщення акценту в бік Бога Отця, неминуче. Ми вважаємо таке тлумачення помилковим.
Я думаю, що відповідь на питання, яке винесене в назву статті, отримано.
Автор – Володимир Лукін, доктор богослов’я
