У першій з двох частин своєї доповіді адвентистський вчений обговорює втому від пандемії та її наслідки.
Перший раз я вийшов з дому під час пандемії, мабуть, в квітні 2020 року. У мене було щось на кшталт «острівної лихоманки». Хоча я міг працювати з комфортом в своєму будинку, я мав потребу у свіжому повітрі. Ми з дружиною вирішили взяти вихідний у п’ятницю і поїхали в Санта-Барбару в Каліфорнії, це в декількох годинах їзди від нашого дому. Ми подумали: «Ну, це будній день, ми все ще перебуваємо під дією правила про перебування вдома, рух має бути невеликим і навколо повинно бути мало людей».
Як і очікувалося, не так багато людей гуляли біля океанського причалу або уздовж узбережжя, але далеко не всі з них були в масках! «Щось не так з цими людьми!»
Там було досить місця, щоб підтримувати соціальну дистанцію, що набагато перевищує необхідні шість футів, але ми не могли повірити, як багатьох з них не збентежила ця сучасна чума. Минуло майже вісім місяців і все стало набагато гірше. Натовп, відсутність соціального дистанціювання і ще менша кількість масок вказують на те, що багато хто називає “пандемічною втомою”.
На мою скромну думку, одне з найбільш обговорюваних і найменш зрозумілих явищ під час пандемії пов’язане з поведінкою. Вчені проробили неймовірну роботу з розшифрування генетичної послідовності COVID-19, що прискорило розробку вакцини і покращило терапевтичні заходи. Однак такі прості речі, як «соціальне дистанціювання», миття рук перед дотиком до обличчя і носіння маски, залишаються проблемою для громадської охорони здоров’я. Фактично, багато експертів вважають, що, якщо не дотримуватися цих пом’якшувальних заходів, COVID-19 передбачувано збільшиться до критичної частки, що спостерігається зараз у багатьох частинах світу. Я кажу «передбачувано», тому що вони не тільки очікували цього в цілому, але і сказали, що після святкування Дня подяки (в США), Різдва та Нового року буде експоненціальне зростання інфекцій, госпіталізацій і смертей.
Місце, де я живу, деякі описують як «зону бойових дій», «пекло» або «катастрофу». Кількість смертей вимірюють за годину і наші медичні працівники знемагають – і все ж люди продовжують збиратися без масок, як ніби несприйнятливі не тільки до самого вірусу, а й до того, як така поведінка сприяє поширенню вірусу. Ми всі чуємо про причини такої поведінки як про «пандемічну втому».
Пандемічна втома
Після всіх цих місяців ізоляції, вимог перебування вдома, обмежень на поїздки або їх заборону, без зібрань у церкві або з сім’єю і друзями, ми всі відчуваємо неминучу втому і виснаження.
Всесвітня Організація Охорони Здоров’я (ВООЗ) визначає пандемічну втому «як демотивацію до дотримання рекомендованої захисної поведінки, що виникає поступово з плином часу і знаходиться під впливом ряду емоцій, переживань і уявлень. Пандемічна втома – це очікувана і природна реакція на затяжну кризу суспільної охорони здоров’я – не в останню чергу тому, що серйозність і масштаби пандемії COVID-19 зажадали прийняття інвазивних заходів з безпрецедентним впливом на повсякденне життя кожної людини, включаючи тих, хто не був безпосередньо вражений вірусом»1.
Зокрема, ВООЗ вважає, що втома від співчуття виражається в збільшенні числа людей, які недостатньо дотримуються рекомендацій та обмежень. Все більше людей скорочують свої зусилля, щоб бути в режимі пандемії.
Втрата мотивації природна і очікувана на даному етапі кризи. На початку кризи більшість людей можуть задіяти свої «резервні можливості», оскільки люди використовують короткострокові стратегії виживання, коли їм доводиться стикатися з гострими стресовими ситуаціями. «Однак, коли важкі обставини затягуються, їм доводиться приймати інший стиль боротьби, що може призвести до втоми і демотивації»2.
Наприклад, відчуття загрози з боку вірусу може зменшитися в міру того, як людина звикає жити з ним як з «новою нормою», навіть якщо ризик дійсно може зростати. З іншого боку, різні втрати (свобода пересування, економічні втрати і втрати у відносинах) сприймаються як більш дорожчі, ніж ризики зараження. Крім того, більшості з нас важко змиритися зі зниженим почуттям контролю над своїм життям. В результаті, за висновком ВООЗ, «люди можуть звикнути до пандемії і загрози, яку вона представляє, і це може призвести до самозаспокоєння»3.
Чи приводить пандемічна втома до втоми від співчуття?
Досвідчений аналітик, промовиста жінка недавно сказала мені: «Я знаю кількість; Я порахувала. Смертність 0,8 відсотка; це навіть не 1 відсоток. Чому ми робимо все те, що робимо?»
Я оторопів. Всього кілька днів назад я брав участь у телефонній конференції, присвяченій дуже бідному регіону на півдні Каліфорнії з високим рівнем інфікування і смертності. Це населення в основному складається з сільськогосподарських працівників та робітників харчової промисловості. Вони працюють на полях і на пакувальних підприємствах, які доставляють їжу до наших столів. Оскільки вони живуть у невеликих кварталах, мають відносно обмежений доступ до інформації та медичного обслуговування через свій імміграційний статус, їх цифри по COVID-19 набагато вище. Щоб було ясно, ця жінка не холодна і байдужа людина. Я добре її знаю і знаю, якою вона була жалісливою в ситуаціях, коли багато хто просто йшли. Що тут не так? Ми теж відчуваємо втому від співчуття?
Психолог Пол Словіч передбачає, що відповідь на це питання, швидше за все, «так»4. Він провів велике дослідження людської схильності бути байдужим до страждань інших. Він виділив три психологічних механізму, які сприяють цьому:
1. Психічне заціпеніння відноситься до байдужості, яке люди схильні відчувати, коли стикаються з величезним лихом. Іншими словами, ми схильні емоційно «відключитися», наприклад, від спостереження за людьми у відділеннях інтенсивної терапії або купи трун, готових до поховання. Згідно Словічу, «відключення» відбувається не тільки тому, що те, що ми бачимо, викликає негативні емоції, а й тому, що воно сприймається як загроза, якої немає (вона є в майбутньому). Ми вважаємо, що у цьому низька ймовірність прямого впливу на нас.
2. Коли кількість висока, виникає хибне відчуття неефективності. Приказка «одна смерть – трагедія; мільйон смертей – статистика» відображає тенденцію до висновку, що які б зусилля ми не зробили, вони нічого не змінять; тому навіщо взагалі намагатися?
3. Помітний ефект виникає, коли ми відчуваємо, що подія загрожує нашій безпеці, і ми схильні піклуватися про себе, навіть якщо навколо нас смерть і страждання.
Дослідження показує, що співчуття зникає, коли загроза стосується більш, ніж однієї людини. Словіч називає це «арифметикою співчуття». Коли ви бачите, що кожне життя має однакову цінність, ви бачите збільшення, пропорційне кількості втрачених життів. Коли втрати великі, має бути швидке збільшення турботи про інших людей. Однак це не так. «Психічне оніміння» – плато, коли ми досягаємо точки, де ми відчуваємо «це занадто багато», що призводить до стрімкого падіння нашої здатності зберігати співчуття до тяжкого становища інших.
Почасти це можна побачити, коли групи молодих людей збираються на вечірки, ігноруючи заклики не діяти егоїстично, а замість цього розмірковуючи про те, як їх поведінка може принести шкоду старшим і немічним в їхньому колі (і, як з’ясовується, самим собі).
Це може бути додатково проілюстровано експериментом, проведеним психологами з використанням ідей Словіча. Одній групі випробовуваних показали фотографію маленької африканської дівчинки, яка відчайдушно потребувала їжі і попросили зробити пожертвування. Друга група отримала ту ж інформацію і почула статистику про мільйони африканців, яким загрожує голодна смерть. Вгадайте, яка група пожертвувала більше? Ви матимете рацію, якщо здогадаєтеся, що це перша. Психічне заціпеніння поступилося місцем почуттю неефективності, що призвело до падіння співчуття і, як наслідок, меншої кількості пожертв. Арифметика співчуття може працювати проти всіх нас, зменшуючи вплив пандемії на людські життя.
Карлос Файард, для Новин Інтерамериканського дивізіону
Первісна версія цього коментаря була розміщена на сайті новин Інтерамериканського дивізіону.
1 Всесвітня організація охорони здоров’я, Європейське регіональне бюро, «пандемічна втома: заклик до профілактики COVID-19», онлайн-презентація (Копенгаген: Всесвітня організація охорони здоров’я, 2020 г.), 4.
2 «пандемічна втома», 8.
3 «пандемічна втома», 8.
4 Делія О’Хара, «Пол Словіч спостерігає “психічне заціпеніння” від COVID-19». Американська психологічна асоціація, 30 листопада 2020 р. https://www.apa.org/members/content/covid-19-psychic-numbing.
За матеріалами Adventist Review
Джерело: logosinfo.org
