В оповіданні «Південне шосе» аргентинський письменник Хуліо Кортасар описує наслідки пробки на автодорозі південніше Парижу, якій, здавалося, не буде кінця. Напевно, сталася страшна аварія, через яку десять тисяч чоловік, які поверталися з вихідних серпневого недільного дня, перетворила на величезну автомобільну лавину на розпеченому асфальті. Проходили години – ні, дні, тижні, місяці.
Мимоволі бездіяльність усього суспільства. Тижневик «Zeit» назвав цю розповідь «пророчою літературою нашого часу» (20/2020, с. 44). У ній, подібно притчі, представлений світ, який змушений був зупинитися через пандемію коронавірусу COVID-19. Скільки доведеться стояти в цій пробці, і як відреагують люди, що потрапили в неї, на таку незвичайну проблему?
На південному шосе люди дивно швидко освоїлися в нових умовах. Вони сплять у своїх автомобілях, відправляються на пошуки продуктів харчування, ведуть справи, об’єднуються один з одним і один проти одного. Будують відносини, заводять дітей, ховають померлих. Звикають до реальності, в якій опинилися і продовжують жити з урахуванням обмежень. Час від часу далеко лунає шум: «Невже це, нарешті, закінчилося?» Всі заводять двигуни, але потім знову «повзуче місто» зупиняється – фальшива тривога. Спостереження за пробкою стає сенсом життя. Не можна втрачати пильність, оскільки пробка може розсмоктатися в будь-який момент.
Люди втратили відчуття часу. Адже тільки-но було літо, а зараз вже випав сніг, і вони все ще не дісталися до Парижу. Ніхто вже й не сподівається коли-небудь до нього доїхати. На зміну бажанню скоріше вибратися з пробки прийшла смиренна покірність перед долею – нова нормальність.
Пандемія як символ
Вигадана Хуліо Кортасаром розповідь, як відгомін пробки, викликаної коронавірусом, в якій опинилися практично всі сфери життя у багатьох країнах: економіка і суспільство, освіта і культура, транспорт і туризм. Пандемія, в свою чергу, також сприймається як відлуння ще більш давнього оповідання, тема якого охоплює історію всього людства. Кожен з них відображає дійсність і заснований на реальних подіях. Вони дивним чином схожі один на одного, і викладені як єдина історія, в якій переплітаються два рівня оповіді – нинішня реальність на передньому плані і та, що знаходиться на задньому плані мета-розповідь, яка побудована в такий спосіб:
Уже ніхто не може реконструювати те, з чого почалося це нещастя. Яким чином і звідки раптом з’явився цей жах. Але всі знають, що все почалося із звіра. Тоді ніхто не підозрював, що ця подія призведе до глобальної пандемії і весь світ буде страждати. Ті, хто опинився безпосередньо в цій ситуації, сподівалися, що проблему можна буде локалізувати і швидко визволити від неї світ. Однак у підсумку не залишилося жодної людини, яку б не зачепив цей вірус. Тому спочатку намагалися приховати біду. Але гра в хованки не вдалася. Про те, що трапилося, швидко стало відомо, і фіговий лист відмовок не допоміг нічого приховати. Вірус став швидко поширюватися, аж до найвіддаленіших куточків планети. Передаючись від одного до іншого, він охопив увесь світ. Ніхто не залишився в стороні від наслідків.
Короткострокові і довгострокові наслідки пандемії були досить серйозними. Ті, через кого прийшов вірус, заперечували свою провину і перекладали відповідальність на інших. Щоб відвести від себе підозру і не визнавати помилку, були згадані всі можливі винуватці. До того ж, не побоялися звинуватити тих, хто спробував зробити все можливе, щоб стримати катастрофу і відвернути людство від ще більш серйозних наслідків. Знайшлися ті, хто став скаржитися на встановлені закони, що обмежують особисту свободу, які служать для захисту всіх, особливо тих, хто слабкий і знаходиться в зоні ризику, а також стали говорити про плани великих світу цього, які тільки й думають, як би встановити на землі авторитарний режим. Стали закликати до протистояння тим, хто видав ці закони. А через обопільні звинувачення, було порушено і довіру між людьми.
Правда і брехня
Де зникає довіра, істина відходить на другий план. Хто більше не вірить іншим, сприймає їх брехунами і шахраями. Факти стають «фейками», і певні помилкові висловлювання і чисті спекуляції викладаються як «альтернативні факти». Людина живе в свого роду, закритому просторі, і чує лише те, чому довіряє і «знає». Істина перетворюється на обман, брехня – в істину. Коли заперечується реальність, її місце займають здогади і підозрілість. Потім народжуються міфи про змову, яким цілком довіряють, незважаючи на те, що вони не мають нічого спільного з реальним станом справ. Тим самим ті, хто підтримує все це, виявляються не здатними осягнути істину. Адже вони відкидають справжні загрози, приймаючи вигадку за істину. Те, що говорять фахівці, тобто, політики, вчені та богослови, ставиться під сумнів. А те, що говорять ті, які називають себе «фахівцями», з радістю приймається.
Крім усього іншого, ситуація ускладнюється невідомістю. Чи дійсно існує цей смертельний вірус, або ж він є всього лише вигадкою впливових кіл, які через нього хочуть підпорядкувати собі все людство? За своєю природою, оточуюча нас реальність двояка: з одного боку, ми бачимо приголомшливі кадри, чуємо про жахливі випадки і до нас доходять лякаючі числа жертв. З іншого боку, сприймаємо все так, ніби нічого не сталося, по-крайній мірі, до тих пір, поки це не зачіпає нікого з нашого оточення. Всі звикли до нових правил: обмеження поїздок, збільшення дистанції між людьми, зменшення контактів. Надзвичайний стан – нова нормальність, коли незвичне стає повсякденною реальністю. Чи це не так? Чи піддалося зміні найголовніше? Чи знаходимося ми зараз у стані війни з могутнім і невидимим ворогом? Чи йдемо ми до глобальної катастрофи небачених масштабів або все ж таки ситуація не настільки критична?
Що буде далі?
Обидва оповідання дуже яскраво відображають, що саме в критичні моменти людина показує все, що є в ній хорошого і поганого: байдужість, егоїзм, неуважність і зловживання владою з одного боку, і самопожертва, жертовність, любов до ближнього і уважність – з іншого. Відстань між людьми стає все більшою, поляризація в суспільстві збільшується. Що буде далі? Чого ми навчимося у цієї кризи або, можливо, просто повернемося до старих моделей поведінки? Чи відбудеться справжнє, щире навернення – в біблійному розумінні «метанойя» – хоча б у однієї людини, не кажучи вже про людство? Чи залишиться все так і в майбутньому, чи щось зміниться? Чим закінчиться історія?
В оповіданні аргентинського письменника відбувається щось несподіване: як тільки люди перестають вірити в те, що життя коли-небудь повернеться в старе русло, раптом пробка розсмоктується, і автомобілі спрямовуються в бік Парижа. Водії махають один одному, втрачаючи один одного з виду назавжди. Зі швидкістю 80 км/год знову починається рух, хоч ще недавно ніхто не міг зрушити з місця. Але, згідно біблійної розповіді, нас чекає важлива подія. Вона відбудеться не тому, що в якийсь момент відбудеться пробудження людства, але тому, що Бог, Який вірусу гріха приніс Ісуса Христа в жертву, перемігши тим самим невидимого ворога, звільнить від нього весь світ. Тому я радію настанню саме цієї нової старої нормальності.
Рольф Пьолер (пастор, Th.D, професор Систематичного богослов’я університету Фріденсау, Німеччина)
Переклад: Юрій Захватаєв
