Дві школярки в Боярці отруїлися лікарськими препаратами, вживши їх у надмірній кількості у відповідь на заклик, що пролунав у відеозверненні, розміщеному у соцмережі ТікТок. Як наслідок, одна з дівчат померла, друга — перебуває в реанімації.
Поліція Київської області повідомила на своїй офіційній сторінці в Facebook про те, що встановлено особу провізора, який продав неповнолітнім препарат, яким вони отруїлися.
Незважаючи на те, що про цю подію не лише повідомила поліція, а й декілька телеканалів відзняли сюжети про «новий смертельний челендж», деякі електронні ЗМІ запідозрили, що інформація фейкова. Висновок зробили на тій підставі, що не знайшли в жодних соцмережах закликів до вищезазначеного челенджа, а також не отримали свідчень підлітків з різних регіонів України, в тому числі й з ліцею в Боярці, де трапилася ця історія. Розслідувачі стверджують, що ніхто з них не знає про такий челендж і відео не бачив.
Також повідомляють про отруєння двох школярок таблетками в Умані Черкаської області.
Незалежно від того, наскільки є достовірними деталі цих історій, ці випадки заслуговують пильного розгляду: не перший раз діти стають об’єктом смертельних маніпуляцій з боку невідомих осіб. Спробуємо розібратися в тому, що відбувається разом із психологом Катериною Волковою.
Наскільки, на Ваш погляд, є небезпечною ситуація зі «смертельними челенджами» і як реагувати на неї батькам?
На жаль, на сьогоднішній день кількість загроз у світі для наших дітей неухильно зростає. І потрібно також враховувати загрози, які приходять з віртуального світу, котрий для батьків часто є недоступним. Батьки не знають, з якого боку в цьому віртуальному світі прийде біда. Тому до наших посадових обов’язків як батьків, до нашої відповідальності належить необхідність шукати інформацію. Зараз багато інформації про те, як захистити своїх дітей — як в реальному світі, так і онлайн.
Яких же заходів можуть вжити батьки?
По-перше — контролювати, як діти користуються телефоном. Це дуже непопулярний захід, але оскільки ми для них — батьки, а не друзі, це наш посадовий обов’язок — вдаватися до непопулярних заходів. Хто ще це зробить? Хто дбатиме про нашу дитину настільки, щоб йти врозріз з її бажаннями, зберігаючи їй здоров’я та життя? Більше ніхто.
Я не кажу про те, що не можна зі своїми дітьми пустувати, проводити з ними час. Але друзі не будуть ухвалювати непопулярні рішення, а ми — будемо. І друзів у дітей буде багато, а батьків — лише двоє.
Тому я вважаю, що потрібно жорстко обмежувати використання смартфона: домовитися про тривалість і часові проміжки, в які дитина буде мати до нього доступ. Окрім того, потрібно знати, які саме програми стоять на телефоні вашої дитини. У вас обов’язково має бути пароль від її телефону. Нехай телефон перебуває у вас у той час, коли дитині він не потрібен.
Чи не є це порушенням особистісних кордонів дитини?
Слід пам’ятати про те, що якщо навіть телефон дитині подарований — він не є її власністю. Юридично дитина не може володіти власністю. Все, що у неї є — належить вам. Межі, в яких ви даєте їй чим-небудь розпоряджатися, мають встановлюватися вами. Якщо не ви їх встановите, то їх встановить дитина, і ці межі вам точно не сподобаються.
Як Ви пропонуєте контролювати «електронне життя» дитини?
Існують програми, які дозволяють віртуально з’єднати ваш телефон і телефон дитини таким чином, щоб ви бачили, які програми встановлюють ваші діти. В iPhone є ця функція — батьки можуть віддалено дозволити або не дозволити дитині встановити програму на її телефон.
Програми батьківського контролю дозволяють побачити, скільки часу дитина провела в інтернеті або в іграх; деякі з них дозволяють віддалено відключати в телефоні дитини всі функції, окрім дзвінків і смс.
Все, що Ви зараз радите, дуже схоже на каральні заходи.
Тому всі ці заходи мають вживатися в другу чергу, а не першочергово.
Першочерговим є налагодження стосунків: просіть у Бога сил, часу, любові, щоб любити свою дитину і вибудовувати з нею стосунки на основі довіри, турботи, тепла. Я думаю, є сенс ставитися до дитини як до особистості, яка заслуговує знати, що відбувається. З певного віку — років з 5-6 — діти вже дуже багато розуміють.
Часто нам, як батькам, простіше заборонити, наказати замовкнути, наказати виконати наші вказівки. Але якщо ми будемо інвестувати свій час у те, щоб доступною дитині мовою пояснювати, які небезпеки можуть на неї чигати, чому ми вживаємо тих чи інших заходів, домовлятися з дитиною — в прямому сенсі цього слова, тоді це може спрацювати.
У будь-якому випадку, окрім відносин, не рятує ніщо. Всі програми та заборони можна обійти. Тому всі заходи, пов’язані з онлайнбезпекою, спрацюють лише за умови наявності хороших стосунків між батьками й дитиною.
Поговоримо про цю конкретну ситуацію, про відео в соцмережі, подивившись яке двоє дівчат-підлітків випили по 40 пігулок. У чому полягав челлендж? Підлітки змагалися між собою в кількості чи потрібно було вживати саме цей препарат?
Я не цікавилася, в чому саме полягав челендж. Сам челендж не головне в цій ситуації. Зрозумійте, причина ситуації в тому, що у дитини є доступ до телефону і вільний час, який вона проводить без нагляду батьків і в цей час може робити, що схоче.
В даному випадку був втрачений контакт батьків з дітьми. Дорослі не попередили про таку потенційну загрозу, не було проведено лікнепу з небезпеки вдома: що можна чіпати, а чого чіпати не можна. Моя дитина не лазить в аптечку без мене взагалі. А дитина моєї подруги випила ліки, які їй якось давали раніше — ми, звичайно, дуже хвилювалися, коли дізналися про таке.
12-річна учениця померла. Школярки придбали ліки в аптеці. Чи може це бути проблемою, якщо діти придбали їх у такому обсязі без санкції повнолітніх осіб?
Чесно: мене взагалі дивує, що дітям продають ліки.
Цей момент теж потребує правового врегулювання, чи не так?
Мені здається, так. Ну, як дитині можна продавати ліки? Ви знаєте, що в англійській мові слова «ліки» і «наркотик» позначаються тим самим словом — drug.
Дівчаток в непритомному стані знайшли однокласниці, які забили на сполох. Незрозуміло, де вони були, якщо їх знайшли навіть не дорослі, а однокласниці. Виходить, що справа не в цих моментах, а в контакті з батьками?
Я не бачу сенсу в тому, щоб зосереджуватися тільки на якійсь одній з причин. Не думаю, що варто починати цькування батьків, чиї діти полишені на самоті: це велика частка України. За сучасних обставин, коли люди насилу виживають, гарують, швидше за все, обоє батьків — сім’я не має можливості дозволити комусь із них не працювати і бути поруч з дитиною. Так живе переважна більшість родин не лише в Україні, але й по всьому світі.
Дівчатка, з яких ми почали розмову, були удвох. Навіть якщо припустити, що їхні мами були вдома, невже вони не повинні були відпустити їх погуляти разом? Це теж абсурд.
Для мене відносини між батьками і дітьми — база, на якій можна вибудувати все інше. Якщо є ставлення любові й довіри, батьківські прохання — навіть не накази — сприймаються не як спроба обмежити, а як прохання зробити щось з любові до батьків.
Божі заповіді сприймаються людиною саме в контексті її стосунків із Богом: як ти до Бога ставишся — так ти і чуєш контекст цих заповідей. Я чула, що спосіб вживання єврейських слів в 10 заповідях, написаних Богом, не є жорсткими наказами, а проханням: «Будь ласка, не роби так, як тобі буде гірше».
Отже, ми повинні готувати дітей до того, як їм поводитися, коли вони залишаються самі. Це — наша відповідальність.
Тобто, всупереч поширеній думці про гіперзайнятість дітей і їхнє дистанціювання від важкої роботи, на початку 21-го століття слід визнати, що у підлітків буде велика кількість вільного часу.
Так і є. Я, як мама хлопчика, вже замислююся про те, аби в підлітковому віці надати йому можливість працювати, заробляти власні гроші. Мені видається, те, що у нас офіційно така можливість відсутня, хоча б на якихось підсобних роботах, це — складність. Можливість зайняти дитину тим, що її мотивує, дорогого коштує.
Підозрюю, мусить існувати якась система персональних домовленостей зі знайомими, котрі максимально перебували би в контакті з батьками, даючи дітям якісь символічні доручення. Потрібніше, щоб дитина була зайнятою, аніж щоб кваліфіковано працювала, адже, швидше за все, вона й не готова до цього?
Найчастіше, не готова. Але ж якщо вона не буде намагатися, то ніколи не буде готова. Ви ж знаєте ці історії про людей, які заробили великі гроші, а потім змусили своїх дітей пройти через всі щаблі своєї компанії — починаючи з найнижчої, щоб потім передати їм кермо влади. Вони розуміли: якщо відразу передати їм компанію, вони її розвалять. Таких батьків дуже мало, але вони є.
Запитання — Максим Балаклицький
