Розповідає Олена Шульга, засновниця благодійного фонду «Дотик серця».
Наш фонд розпочав діяльність у 2018 році, тоді основним напрямом була допомога дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, що знаходяться в інтернатах. Разом із громадською організацією «Світанок мрій», яка, як і «Дотик серця» заснована членами Адвентистської церкві, ми провели оцінку роботи інтернатів щоб з’ясовувати, які діти там перебувають. Виявилося, що круглих сиріт не так багато, більшість дітей мають батьків, але через скрутні обставини мають знаходитися в інтернаті. Тому, крім допомоги дітям-сиротам, створили мобільні бригади по роботі з батьками, чиї діти опинилися під патронатом держави. Проводили роз’яснювальні бесіди, допомагали з відновленням документів, коли це було потрібно, влаштуванням на роботу, пошуком чи ремонтом житла, куди могли б повернутися діти, допомагали з меблями. Пояснювали, що дітям краще бути з батьками, ніж в інтернаті, що будь-які проблеми можна вирішити, особливо коли є досвідчені помічники. Така робота із сім’ями дала свої позитивні результати, частину дітей вдалося повернути до батьків.
З початком повномасштабного російського вторгнення діяльність фонду значно розширилася. У перші місяці була велика потреба в евакуації із зони воєнних дій. Тоді в нашій команді було 104 водії, вивозили з різних областей, насамперед із Миколаївської, Чернігівської, Запорізької, Харківської, Донецької та Луганської. Вивозили як окремі сім’ї, так і дитячі будинки. Під час піка евакуації вивезли вихованців 11 дитячих будинків та будинку малюка. Той виїзд був особливим, вихователів не вистачало, деякі вже поїхали зі своїми сім’ями, а дітки були зовсім маленькі. Підійшов автобус на 50 місць та ми почали на крісла ставити люльки з малятами, які фіксували ременями, бо людей, які б їх могли тримати на руках було замало. Під час евакуації над будинком розірвалося декілька ракет, але, дякувати Богу, усі залишилися живі та щасливо дісталися Вінниці. Там у приміщенні Церкви адвентистів сьомого дня нас чекав притулок для відпочинку. Жінки з громади чергували всю ніч, допомагаючи нам із малюками: переодягнути, погодувати, погратися. Після перепочинку вирушили далі до Львова, де дітей уже чекало облаштоване місце. Як ми потім дізналися, через два дні після від’їзду будинок розбомбили. За весь період евакуації вдалося вивезти 35 тисяч осіб.
Після зниження піка евакуації змінили напрям роботи на доставлення продуктів та забезпечення питною водою. Під свою опіку взяли 22 населених пункти Миколаївської й Херсонської області, а також деякі села Харківської та Запорізької областей. Продуктові набори завозили як у сірі, прифронтові зони, так і у звільнені села. Через те, що у різних місцевостях є колаборанти, таку видачу проводимо без попередніх оголошень та дуже швидко, бо часто бувало так, що обстріли починалися, коли люди збиралися за продуктами. Під час одного розвезення гуманітарної допомоги заїхали в село, де наче нікого не було, тільки на зупинці сиділа жіночка з невеликою сумкою. З’ясувалося, що 40 людей уже давно живе у великому підвалі, ховаючись від обстрілів. А вона виходить, і чекає волонтерів, може хтось буде проїжджати та зможе забрати тих, хто хоче евакуюватися. Так ми дізналися про підвал, у якому було багато літніх людей, які самі не можуть пересуватися, ними опікувався старенький дідусь фельдшер. Вивезти їх у нас не було можливості, був потрібен спеціальний транспорт, тому евакуювали лише тих, хто хотів та міг виїхати, а дідусю залишили продукти. Через деякий час вирішили ще раз привезти туди продукти, бо насувався фронт, і ми не знали, коли ще зможемо туди дістатися. Це було, мабуть, Божим провидінням, тому що скоро село було окуповане.
Деякі села досі не мають ані електрики, ані зв’язку. В одному з них для важливих подій використовують пусту залізну бочку. Якщо потрібно про щось повідомити – хтось у неї стукає, та всі швидко збігаються в це місце, забрати гуманітарку, воду, чи ще щось, і одразу розійтися, бо може початися обстріл.
Ще один наш проєкт — питна вода. Села Миколаївської області досі не мають якісної питної води, з моменту пошкодження водяного трубопроводу Херсон – Миколаїв, а після підриву Каховської ГЕС усе стало ще гірше. Після звільнення Миколаївської області місцеві мешканці. Оскільки першочерговою нашою опікою, як і раніше, є діти, а в селах їх багато, проблема з водою стає першочерговою. У селах нашого впливу, Прибузькому та Кобзарці, вдалося облаштувати станції очищення води, ще в одному плануємо найближчим часом. Це допоможе розширити розповсюдження води для сусідніх сел, бо возити транспортом, навіть бочками, це все одно мало та дорожче.
Наступна проблемою є відновлення житла. Родини повертаються в домівки зовсім не пристосовані до житла, після бомбардувань ніде немає дахів, десь тільки дві стіни, а десь тільки каркас будинку. Тому закуповуємо на Закарпатті деревину для накриття дахів шифером, який надає сільрада. Уже в роботі 20 будинків, готових до покрівельних робіт. Насамперед допомагаємо багатодітним сім’ям та літнім людям. Але буває, що окрім матеріалів потрібні ще й люди, які можуть виконати цю роботу. В одному селі, де плануємо відновлення житла, зовсім немає чоловіків, тільки жінки та пару дідусів, а в іншому тільки літні люди, тому організували дві бригади для роботи в цих селах.
Під час однієї з поїздок познайомилися з приємною жінкою Раїсою, дуже світлою та життєрадісною людиною поважного віку. Її будинок розбомбили, залишився тільки каркас, тож вони разом з чоловіком ходили по різних інстанціях із проханням допомогти відновити житло, але всі говорили, що там немає чого відновлювати. Зрозумівши, що більше не можна чекати, літні люди за свої кошти почали потрохи купувати матеріали та самостійно закладати стіни, штукатурити. Під час таких робіт Раїса впала з драбини та забилася, її забрали в лікарню. Окрім синців була вода в легенях, стан був важкий, але бабуся одужала і знов повернулася до роботи. Ми з нею зустрілися коли вже більшість робіт була виконана. Вона закінчувала клеїти шпалери та запрошувала в гості. І хоча вірянкою себе не вважає, але визнає, що це Бог їй допоміг одужати та відбудувати хату. Ми підтримуємо цю родину продуктовими наборами.
Ще одна потреба в селах — опалення домівок. Багато лісосмуг заміновані, самому брати дрова немає де, з грошами в людей теж зараз скрутно, тому завдяки спонсорській допомозі закуповували дрова в Одеській та Миколаївської областях, Вінниці та розподіляли чотири куби кожній родині. Окрім цього, роздаємо насіння, щоб люди змогли себе забезпечити – надаємо картоплю під висадку, насіння огірків, помідорів, також даємо інвентар: лопати, граблі, тачки. Звісно, що земля дуже зіпсована порохом та паливом, але ніхто не очікує багатих врожаїв, хоча б щось вродило.
Наша турбота про дітей продовжується, бо сиріт побільшало. На весняних канікулах у селі Торунь Закарпатської області проводили 12-денну дитячу пізнавальну програму «Щасливий час», яку відвідало 60 дітей, багато з яких із трьох найближчих селищ привозив наш автобус. Кожного дня відвідувачі знайомилися з інформацією про самі незвичні та дивовижні місця на планеті, незвичні рослини, птахів, риб та інше, що нас оточує. Метою заходу було відвернути увагу дітей від подій війни та показати, який гарний світ було створено Господом. Діткам захід дуже сподобався, тому зараз відкриваємо клуб слідопитів на базі адвентистської громади в селі Торунь, а для молоді також буде своє об’єднання. Наразі заняття відвідують 25 дітей. Кожної суботи проводимо з дітками біблійні заняття, а в неділю — слідопитське, де всі разом готуємо їжу на кострі, співаємо, граємось, виготовляємо різні поробки, а також розмірковуємо над біблійними історіями.
Зараз дуже скрутне становище з організацією дозвілля дітей, гуртки здебільше зачинені. Тому ми влаштували в Миколаївському центрі підтримки дитячі курси англійської мови, де проводимо різні екскурсії за темами, які діти вивчають. Наприклад, коли вивчали слова з назвами звірів — їздили в зоопарк, коли про їжу — ходили в кафе, морська тематика — на море. Батьки та діти дуже задоволені такою формою викладання, до того ж діти зайняті корисною справою.
Тепер наша команда стала трохи меншою, 50 співробітників кожного дня приділяють час нашим проєктам. Завдяки їм можемо їздити по селах та проводити дитячі програми.
Як і раніше, проводимо роботу з влаштування дітей у сім’ї. Допомагаємо із супроводом тих, хто хоче оформити опіку, пояснюємо, чим відрізняється опіка від усиновлення, та оформленням необхідних документів. У цій сфері є багато різних хибних уявлень. Наприклад, що все це дуже важко та довго, не кожна людина із цим впорається, в інтернатах усі діти жахливі та злочинці. Такі упередження не дають дітям шансу на нормальне життя. У дітей з інтернатів також свої упередження, що люди, які беруть їх до себе, будуть їх використовувати, зневажати та інше. Потрібно розбивати ці бар’єри, так у нас народилася програма «Дива на вихідних». Це свята, на які запрошуються потенційні батьки та вихованці інтернатів, де вони у невимушеній атмосфері один з одним можуть познайомитися, та й просто відпочити. Потім проводимо серед учасників анкетування, якщо виявляються зацікавлені пари батьків та дітей, влаштовуємо вже закриті заходи, де спілкування вже буде особистим та ближчим. Через цю програму вдалося влаштувати до сімей 54 дитини. Також популяризуємо створення дитячих будинків сімейного типу. У миколаївський п’ятидесятницький громаді через такі будинки кількість дітей збільшилася до 40 за один рік.
Поки що найбільша зацікавленість у прийманні сиріт до сімей серед військових капеланів. Але ми хочемо, щоб ця обізнаність стала більшою, тому будуємо навчальний центр із підготовки потенційних батьків у Закарпатті. У ньому будемо навчати охочих, як спілкуватися з дітьми, який порядок оформлення документів, які можуть виникати труднощі та як їх долати. Розповідати про це ми будемо не теоретично, а з власного досвіду, бо в нашій родині семеро дітей, яких ми прийняли й один біологічний. Потрібно, щоб людина, яка вирішить зробити такий крок, розуміла свою відповідальність, що діти це не речі, які можна повернути, якщо не сподобалося.
Роботи дуже багато, й кожного разу стикаєшся з новими викликами, але Господь веде та допомагає робити цей світ для кожної людини кращим, незважаючи на те, що коїться навколо.
Спілкувалась Олена Ільчук
