Після трансплантації життя триває! Про це свідчать історії людей, які завдяки їй продовжують жити. З нагоди першої річниці львівської трансплантології у цьому місті відбулася зустріч 16 українців, яких врятували завдяки донорським органам. 27 лютого 2020 року Львівська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги отримала ліцензію на трансплантацію. За рік тут провели найбільшу в Україні кількість посмертних пересадок. 6 сердець, 2 печінки, 23 нирки, а також підшлункову залозу. Як живуть пацієнти, яким пересадили чужі органи, дивіться вже за мить.
Щойно лікарня отримала ліцензію на трансплантацію, Дмитру Капущенку з Кривого Рога пересадили нирку. Донором стала його мама. Саме ниркова недостатність на той час уже забрала життя одного з її синів. Тож жінка вирішила завзято боротися. Дмитро каже, що погодився на операцію заради дружини та двох діточок. Наразі мати та син задоволені, що наважилися на такий крок.
Дмитро Капущенко, отримав нирку від мами: “Кардинально змінилося. Я став набагато себе краще почувати. Став більш вільний. Почав знову працювати. Не так, як раніше, але, все ж таки, робота стала потихеньку повертатися. Став більше приділяти уваги своїм дітям, що теж не маловажливо. Загалом став жити! Не тільки бути у лікарні. Тому що до цього було життя – лікарня”.
Світлані Мартинік з Луцька пересадили нирку лише півроку тому. Каже, її життя розділилося на два етапи – до та після трансплантації. Й саме на другому етапі відчула справжній його смак.
Світлана Мартинік, живе з донорською ниркою: “Змінилось дуже харчування моє. Смаки дуже змінилися. Те, що я любила – не можу на це навіть дивитись, не те що їсти. Самопочуття, звичайно, краще. Так як колись тошнило, обмежувала себе дуже у воді. Бо ж на гемодіаліз ходила – не можна було пити”.
36-річному Сергію Козачку з міста Костянтинівка, що на Донеччині, чотири місяці тому пересадили серце 28-річного чоловіка, який помер внаслідок інсульту. Після його смерті родичі дозволили подарувати серце тому, хто його потребує. Сергій у трирічному віці перехворів грипом, отримав серйозне ускладнення на серце. Коли дев’ять років тому почув, що потребує трансплантації, сприйняв це, як вирок. В Україні таких операцій не робили, а їхати за кордон не було можливості. Про те, що станеться диво, тоді не міг навіть мріяти.
Сергій Козачок, живе з трансплантованим серцем: “Трансплантация в Украине должна быть. Потому что мы, вот они все – живы, здоровы. Живем и существуем. Это единственный шанс на продолжение своей жизни. Те, кто боится, и им выпадает шанс, рекомендую этим шансом воспользоваться и ни о чем не жалеть”.
Під час зустрічі усіх пацієнтів чекав сюрприз – фотопроєкт “Час жити”. Учасників фотографували з годинниками, які символізують час, який у них ледь не відібрали хвороби, але вони його отримали завдяки донорському органу. Ці світлини прикрашатимуть стіни відділень трансплантації та кардіохірургії і трансплантації серця, які у недалекому майбутньому планують відкрити у Львівській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги.
Ірина Заславець, засновниця “Всеукраїнської платформи донорства IDonor”: “За останні півтора року в Україні є фантастичні результати у трансплантації. Тобто зроблено більше, ніж за десятиліття до того. Останнім часом від різних скептиків доходять чутки про те, що ці люди всі помирають. Мовляв, ви показуєте по телевізору, як їм органи пересаджують. А де вони потім? Покажіть цих людей. А як їх показати, як вони живуть у маленьких селах, містечках, у когось навіть телефона немає з камерою та вайбером. Тому ми їх сюди запросили, аби вся Україна побачила людей, які живуть завдяки трансплантації у Львові, аби українці не ставилися насторожено до трансплантації. Аби вони бачили, що це дійсно шанс для порятунку людських життів”.
Громадська діячка вважає, що в Україні необхідно розвивати культуру донорства. Якщо людину неможливо врятувати – її органи можуть продовжити жити і подарувати таку можливість іншим людям.
Максим Овечко, керівник центру трансплантології Львівської клінічної лікарні швидкої меддопомоги: “За останній рік у нашому центрі проведено 10 трансплантацій нирок від посмертного донора, 2 печінки і 6 трансплантацій серця. Останні зміни у законі, які були введені трохи більше року тому, чітко прописали порядок трансплантації, і зараз закон є комфортним, як для лікарів, так і для пацієнтів. Тому це все почало активно розвиватися. Зараз держава повністю фінансує будь-яку трансплантацію – чи то від родинного донора, чи від посмертного”.
Для родичів подарувати органи близької людини – непросте рішення, адже вони до останнього сподіваються на порятунок. Утім, переконані медики, перед смертю врятувати декілька життів – великий плюс. Важливо, що українським пацієнтам тепер не потрібно збирати “непідйомні” суми на трансплантацію та їхати робити її за кордоном. Тепер це стало можливим і в Україні. Для того, щоб донорський орган удало виконував свою функцію, після трансплантації важливо правильно та вчасно приймати спеціальні препарати та вести здоровий спосіб життя.
Лариса Попроцька, Микола Івахненко, Львів, “Вісті надії”.
