На Закарпатті сталася біда: вітчим, який виховував 10-річну падчерку шляхом побоїв, укоротив дитині віку. Дівчинка неодноразово ставала жертвою жорстокості маминого співмешканця. Про це знали односельчани, вчителі у школі, а також батьки. Утім, ніхто не зміг стати на її захист. Соціальні служби не вжили належних заходів, рідний тато не зміг домогтися справедливості. Де межа між вихованням та домашнім насиллям, чи можна карати дітей фізично та хто має рятувати їх від жорстокості дорослих – йдеться у сюжеті “Вістей Надії”.
10-річна Майя з села Паладь-Комарівці стала жертвою насилля та людської байдужості. Односельчани знали, що вітчим, який відбув тюремний термін, жорстоко б’є дівчинку. До того ж, систематично. Дитина із синцями ходила до школи, боялася повертатися додому, виглядала заляканою. Мати з вітчимом змушували її прибирати, няньчити молодших сестер і брата, доглядати за кролями.
Через масу обов’язків, Майя часто пропускала школу. Утім, ніхто не заступився за дитину. Подейкують, боялися гніву вітчима. Одна з сусідок усе-таки повідомила про ситуацію рідному батькові Майї. Коли він прийшов до ексдружини, новий обранець вигнав його, надававши стусанів. Після цього Майін тато звертався до Сюртівської соціальної служби, поліції та до обласної соціальної служби в Ужгороді. Дівчинку так і не врятували. Вона померла після чергового “сеансу виховання”, під час якого вітчим ударив її стільцем по голові. За це чоловіку загрожує від 10 років позбавлення волі до довічного ув’язнення. Матір збираються позбавити батьківських прав, а працівники соціальних служб, згідно із експертами, можуть понести лише дисциплінарну відповідальність.
Володимир Лис, начальник Служби у справах дітей Львівської облдержадміністрації пояснює: “Якщо людям стає відомо про факти насилля щодо дитини, треба терміново викликати поліцейський патруль. Дзвонити у поліцію, а ті вже повідомлять відповідні служби. Якщо немає можливості до поліції, а є контакти соціальної служби або служби у справах дітей, треба просто повідомити. Ми перевіряємо навіть анонімні дзвінки, бо за кожним дзвінком може стояти доля. Дякувати Богові, з дзвінків, які до нас попадають, велика частина не знаходить свого підтвердження. Але ми відповідально до них ставимося. Якщо люди бояться – просто можуть дати нам координати, адресу, щоб ми знали, куди вирушати, куди відправляти працівників. Коли нам стає відомо про факт насилля щодо дитини, протягом доби ми зобов’язані його перевірити. Якщо там є загроза життю та здоров’ю дитини, ми залучаємо ще поліцейських, працівників соціальних служб, працівників охорони здоров’я для того, щоб визначити рівень безпеки дитини, щоб ми розуміли є загроза чи немає. Відповідно, щоб ми могли прийняти законне рішення щодо вилучення або невилучення дитини”.
Часто люди воліють залишатися осторонь проблем чужої сім’ї. До того ж, не всі усвідомлюють, що насилля буває не лише фізичним. Нерідко діти змушені терпіти психологічні знущання, економічне насилля, коли батьки не купують їм необхідні речі, позбавляють кишенькових грошей або просто ігнорують, не дбаючи про малечу. Побачити, що дитина потерпає, нескладно. Особливо, якщо вона відвідує школу або дошкільний заклад. Освітяни зобов’язані зауважити ознаки неблагополуччя. Якщо дитина систематично невиспана, має на тілі синці, неакуратно одягнена, недоглянута – це перші дзвіночки проблеми, ігнорувати яку не можна. Варто розібратися у ситуації та повідомити відповідні служби. За малятами спостерігає патронажний медик, який повинен звернути увагу, якщо розвиток немовляти не відповідає віковим нормам, дитя не отримує відповідного харчування, має синці на тілі. Про такі випадки теж необхідно повідомляти у соціальні служби, які визначать, чи є безпечним середовище,у якому перебуває дитина. У сільській місцевості відповідальний за громадян голова або староста села, оскільки не у кожній територіальній громаді є служба у справах дітей.
Ольга Ковальчуця, керівниця ювенальної превенції говорить: “Домашнє насильство – це не тільки фізичне побиття, нанесення тілесних ушкоджень. Воно ще так само проявляється у психологічному аспекті. Це є певні моральні приниження, образи, лайливі слова, обмеження свободи пересування. Воно може проявлятися у тому, що дитину можуть неналежно доглядати, неналежно одягати, годувати. Усі ці факти можна віднести і до домашнього насилля обов’язково. Зараз збільшилася статистика звернень дітей як на лінію як 102, так і інші лінії, куди можна звернутися й повідомити про те, що відбувається домашнє насильство. Як по відношенню до дитини, чи у присутності дитини”.
Не варто гадати, що насилля це прямі дії. Якщо дитина стає свідком сварок, образливих слів, бачить, як хтось комусь завдає тілесних ушкоджень – це також домашнє насилля, і дитину слід вважати потерпілою. Нерідко батьки не бачать межі виховання і насилля. Деколи те, що звикли вважати методом покаранням, виявляється протизаконними діями.
Анастасія Задоріжна, психологиня пояснює: “Батьки не говорять з дітьми. У наш час дуже мало спілкуються з дітьми. І просто відбуваються якимось покаранням, а в деяких сім’ях – навіть насильством. Але будь-яке покарання це вже насильство. Кожна дитина народжується ідеальною. А з часом стає такою, якою її виховують. Покарання взагалі не має бути. Кожна людина має пильнувати свої межі. І батьки у тому числі – пильнувати свої межі, межі своєї дитини”.
Експерти наголошують: щоб зупинити насилля над дітьми, важливо не залишатися осторонь. Не жити за принципом: “Моя хата з краю”. Громада несе відповідальність за усіх своїх членів, у тому числі за їхніх дітей. Якщо боїтеся повідомити про тривожний факт, зателефонуйте у поліцію або службу у справах дітей анонімно. Таким чином, ви можете врятувати дитячу долю або навіть життя.
Лариса Попроцька, Микола Івахненко, “Вісті надії”
