У книгах Ісуса Навина та Суддів описано поселення ізраїльтян в Обітованій землі. Деякі припускають, що археологічні дані не підтверджують біблійний опис завоювання Ханаану в XV столітті до нашої ери та може базуватися на неправильному трактуванні біблійного тексту.
Джерело: biblearchaeologyreport.com
Багато вчених відзначають, що ізраїльтяни не відразу захопили всю землю, руйнували кожне місто, відбудовували власні міста та заснували свою окрему культуру матеріальних цінностей.
Кеннет Кітчен, наприклад, стверджує, що книга Ісуса Навина насправді просто фіксує в’їзд євреїв у Ханаан, їх основне поселення у Ґілґалі біля Йордану та перші набіги (без окупації!) на місцевих правителів і їхніх підданих у південному та північному Ханаані. Надалі вони окуповували землі в різних місцях на північ від Ґілґалу та аж до Сихема й Тірца, а також на південь до Хеврону/Девіру та далі. Отже, це було не те масштабне, миттєве завоювання з окупацією, яке деякі вчені прив’язували до книги Ісуса Навина без будь-якого фактичного обґрунтування.
Потрібно розуміти, що Біблія описує певний часовий відрізок завоювання Ханаану ізраїльтянами, коли вони жили серед місцевого населення, яке їм не вдалося повністю перемогти. Простіше кажучи, існує зовсім небагато чітких археологічних записів, але це не означає, що немає жодних доказів завоювання Ханаану ізраїльтянами під керівництвом Ісуса Навина.
Ось десять найкращих відкриттів, які демонструють історичну надійність біблійного опису завоювання Ханаану Ісусом Навином:
Сліди спалених міст Єрихону, Аїру та Хацору
Бог пообіцяв ізраїльтянам, що вони будуть жити в більшості ханаанських міст, які захоплять: «Дав Я вам землю, над якою ви не трудились, і міста, яких ви не будували, а одначе ви в них осілись і їсте плоди виноградників та оливних гаїв, яких ви не садили» (Нав.24:13).
Шар попелу від вогняного руйнування Хацору датується часом знищення міста Ісусом Навином. Насправді в книзі Ісуса Навина згадано, що вогнем було знищено лише три міста:
• Єрихон: Нав.6:24 — «А місто та все, що в ньому, спалили огнем. Тільки срібло та золото, і речі мідяні та залізні дали до скарбниці Господнього дому»;
• Ай: Нав.8:28 — «І спалив Ісус Ай, і поклав його вічною руїною, пусткою, і так є аж до цього дня» та
• Хацор: Нав.11:11 — «І вони повбивали вістрям меча кожну особу, що в ньому, зробили їх закляттям, не позосталася жодна душа, а Хацора спалив огнем».
Цікаво, що у всіх трьох містах є шари руйнувань датовані XV століттям до нашої ери.
• У той час, як руйнування Єрихону (місто IV) є суперечливим, деякі вчені датують вогненне руйнування XV століттям. Численні глеки зі спаленим зерном були знайдені в ханаанських будинках, які залишилися, а це підтверджує біблійний опис битви навесні того року (Нав.3:15), невелику тривалість облоги (Нав.6:4) та те, що пограбування було від Господа для знищення міста (Нав.6:17—24).
• У фортеці міста Ай було виявлено шар руйнувань датованих XV століттям. Під час розкопок в Хірбет-ель-Макатір (місто Ай в книзі Ісуса Навина) було виявлено велику кількість кераміки, що датується пізною бронзовою добою. Більша її частина була повторно спалена під час місцевої пожежі.
• Ханаанське місто Хацор має два значних шари руйнувань, які датуються XV століттям до нашої ери та приписуються Ісусу Навину, й XIII століттям до нашої ери та відповідають часу знищення міста ізраїльтянами під керівництвом Барака та Девори відповідно книги Суддів (Суддів 4:23—24).
Археолог Дуглас Петрович зазначає, що Хацор часів Ісуса Навина, очевидно, був знищений масовою пожежею. Різні ділянки лінії випалювання та залишкових обгорілих ділянок, які в деяких місцях досягають пів метра, є лінією горіння та ознакою великої пожежі.
Стіни Єрихону
Першим містом, яке ізраїльтяни завоювали в Ханаані, був Єрихон. Біблія описує той момент, коли місто було взято: «І сказав Господь Ісусові: “Ось даю тобі в руки Єрихон і його царя та його сильних войовників». (Нав.6:2)
Розкопки в Телль-ес-Султан (Старозавітний Єрихон) виявили дві міські стіни: внутрішню та зовнішню. Кожна зі стін складалася з кам’яного облицювання, поверх якого була глиняна цегла.
За допомогою екскаваторів Зеллін і Ватцінгер (у 1907—1909 і 1911 роках) було виявлено, що облицювальна стіна була 12—15 футів заввишки, а стіна з глинобитної цегли була товщиною шість футів і висотою 20—26 футів. Облицювальна стіна була побудована в середню бронзову епоху та використана знову як основа для стін пізньої бронзової доби. Вони впали, коли Єрихон був завойований Ісусом Навином та ізраїльтянами в 1406 р. до н.е.. Насправді розкопки показали, що глинобитна цегла зі зруйнованих стін впала, утворюючи форму пандусу біля підпірної стіни, щоб ізраїльтяни могли піднятися до міста, як було описано в Біблії.
Міські ворота в Ай
Фортеця міста Ай, яку зруйнувала армія Ісуса Навина (Ісуса Навина, 7 і 8 розділи), була виявлена в Хірбет-ель-Макатір. Це єдине місто, яке відповідає біблійному опису, включно із головними воротами на північній стороні фортеці (Нав.8:11). Після першої поразки ізраїльська армія завоювала місто Ай, спалила фортецю та вбила царя, кинувши його тіло біля воріт під купою каміння (Нав.8:29).
Фортеця міста Ай була укріплена завдяки стінам шириною 13 футів (4 м). Чотирикамерну браму виявили в північній фортифікаційній стіні; два його камені-розетки були знайдені у проході воріт, а ще чотири — неподалік. Однак рештки короля не були виявлені, оскільки надбрамні камери були розчищені після тих часів і використовувалися для інших цілей, зокрема як сховище для вина в пізню елліністичну/ранньоримську епоху. Ймовірно, це були ті самі ворота, які ізраїльська армія під керівництвом самого Ісуса Навина (Нав.8:2) перемогла.
Табличка Явіна
Коли Явін, цар Хацору, почув про перемоги Ісуса Навина та ізраїльтян, він зібрав усіх царів, щоб воювати проти Божого народу (Нав.11:1—11). Але коаліція ханаанських царів була розгромлена, а Ісус Навин спалив Хацор. Майже 150 років потому, в часи суддів, ізраїльське військо на чолі з Деборою та Бараком знову перемогло царя, на ім’я Явін, який царював у Хацорі (Суддів, 4:1—24). У 1992 році під час розкопок в Хацорі була виявлена клинописна табличка, яка датується XVII—XVIII століттями до нашої ери та адресована Явіну, царю Хацора. Одна з табличок Марії датована XVIII століттям до н.е. також називається «Явін-Адад», тобто якщо поєднати біблійні згадки про Явіна з археологічними відкриттями, то стане зрозумілим, що царі Хацора носили ім’я Явін протягом майже 400 років.
Ймовірно це був династичний титул, а не ім’я; «Явін, цар Хацору» став схожим на «фараон, цар Єгипту» (Вих.6:11).
Ігаль Ядін пояснює: «Науковці припустили, що форма імені царя Хацора, згадана в Біблії — Явін (Ябін — англізована версія) — справді скорочує повну теофорну формулу. Якщо це правда, то Явін, можливо, був королівським династичним ім’ям царів Хацору протягом досить довгого часу. Біблійний опис армії Ісуса Навина, яка перемагає Явіна, царя Хацора, узгоджується з тим, що історично відомо про цей титул».
Вівтар на горі Евал
Після перемог під Єрихоном і Гаєм Ісус Навин та народ Ізраїлю вирушили до Сихему та відновили свій заповіт з Богом. У Ісуса Навина 8:30 ми читаємо: «Того часу Ісус Навин збудував жертовник Господу, Богу Ізраїля, на горі Евал».
У 1980 році археолог Адам Зертал виявив купу каміння на цій горі, а подальші розкопки виявили великий прямокутний, майже квадратний вівтар, побудований з великого нетесаного польового каменю.
Він датований XIII століттям до нашої ери та має сліди попелу та кісток левитських жертовних тварин. Однак під цією спорудою в точному геометричному центрі вівтаря залізного віку було виявлено більш ранній круглий вівтар із попелом і кістками тварин. Біля вівтаря виявлено кераміку пізньої бронзової доби та скарабей з Тутмоса III (близько 1506—1452 рр. до н.е.). Крім того, у цьому шарі пізньої бронзової доби була виявлена пемзова чаша зі стародавнього Серабіт-ель-Хадім, де ханаанські раби добували бірюзу для єгиптян. Археологічні дані вказують на те, що круглий вівтар під прямокутним вівтарем, що був надбудований пізніше, насправді може бути вівтарем Ісуса.
Масаба в Сихемі
Місто Сихем займає чільне місце в текстах книг Ісуса Навина та Суддів. Після того, як Ісус Навин побудував жертовник на горі Евал, вони пізніше знову зібралися в Сихемі, щоб поновити завіт. У Ісуса Навина 24:25—26 ми читаємо: «І склав Ісус заповіта з народом того дня, і дав йому постанови та закони в Сихемі. І написав Ісус ті слова в книзі Божого Закону, і взяв великого каменя, та й поставив його там під тим дубом, що в Господній святині».
А ще: «І були зібрані всі сихемські господарі та ввесь Бет-Мілло, і вони пішли та й настановили Авімелеха за царя при Елон-Муццаві, що в Сихемі» (Суд.9:6).
Під час розкопок на акрополі Сихему археологи розкопали масивний храм-фортецю, вівтар і велику масабу, або «стоячий камінь». Споруда була побудована в XVII столітті до нашої ери та використовувалася до тих пір, аж поки Авімелех не зруйнував місто в XII столітті до нашої ери. Його ідентифікували як храм Ваал-Беріт, згаданий у Суддів, 9:4,46. Храм мав 70 футів шириною та 86 футів завдовжки, з кам’яними стінами завтовшки 17 футів і двома великими вежами, що обмикають вхід на схід, виступаючи на 16 футів перед ним. Перед храмом було подвір’я, у якому стояли вівтар і камінь, що виглядав як гігантська вапнякова масаба, за оцінками 6,6 фута (2 м) у висоту.
Попри зруйнованість, вона все ще стоїть на висоті 4,8 фута (1,45 м), тож Едвард Кемпбелл і Джеймс Росс роблять висновок: «Камінь і святилище цілком могло бути великою Масабою та храмом епохи пізньої бронзи. Звичайно, вони стояли в ранній ізраїльський період і ще деякий час. А оскільки святиня пов’язана з Ягве, імовірно, Ізраїль використовував храм пізньої бронзи для своїх культових цілей». Фактично, це може бути «великим каменем» у «святині Господа», яку поклав Ісус Навин у Сихемі, та за допомогою якого Авімелеха пізніше коронували на царя.
Нова ізраїльська матеріальна культура в Ханаані
Численні дослідження та розкопки вказують на наявність нової групи людей у Ханаані в період I залізного віку (XIII століття до нашої ери). Сюди входять археологічні особливості, характерні для ізраїльтян, такі як чотирикімнатні будинки та глеки з коміром. Вчені вважають датою завоювання Ханаану — XIII століття, однак це не обов’язково має бути так.
По-перше, група ізраїльтян, які увійшли в Ханаан, ймовірно, була меншою, ніж більшість людей уявляють, — не більше двох мільйонів, як деякі стверджують. Це походить від неправильного розуміння єврейського слова «lp», яке може означати «тисяча», «загін» або «клан», залежно від контексту. Сер Фліндерс Петрі був першим, хто запропонував, що «lp» слід перекладати як «сім’я» в книзі чисел. Таким чином, у племені Рувима було не 46 500 чоловік (Чис.1:21), а 46 сімей з 500 чоловіками; а загальна кількість ізраїльтян, які ввійшли в Ханаан, була ближче до 5550.
Подібним чином Колін Хамфріс провів математичний аналіз цих чисел і показав, що якщо було 273 первістки ізраїльтян, що перевищували кількість левітів (Чис.3:46), то кількість ізраїльтян у віці старше 20 років у переписі становила близько 5000, а не 603 550 (крім жінок і дітей).
По-друге, потрібен час, щоб група такого розміру переросла ханаанські міста, в яких вони спочатку жили, та розширилася в нові села. Це особливо вірно, коли враховуються прокляття на «плід лона твого» за непокору завіту з Богом (Втор.28:18), а також фактори, не записані в біблійному тексті, такі як війни, голод, руйнування та інше.
Замість доказів завоювання у XIII столітті, я б припустив, що нові села та матеріальна культура в залізному столітті — це саме те, що ми очікували б знайти, якби скромна група людей увійшла в Хаанан у XV столітті й жила в деяких містах, які вони завоювали, перш ніж врешті-решт переросли їх і розширилися в гори.
Нове богослужіння в Шіло
Після перших завойовницьких битв ізраїльтяни встановили свою скинію в Шіло та закінчили поділ землі між племенами (Нав.18:1—10). Шіло став центром поклоніння для ізраїльтян на наступні 300 років. Якщо ця історія була правильно зрозуміла з біблійного тексту, то можна було б очікувати зміни в матеріальній культурі від амореїв, які контролювали Шіло під час завоювання, до нового ізраїльського населення, а також докази їхнього поклоніння.
З 2017 року Associates for Biblical Research під керівництвом Скотта Стріплінга веде розкопки в Шіло. Вони знайшли докази культової діяльності на цьому місці саме в той час, як Біблія каже, що ізраїльтяни там поклонялися. Одна область має ямкові відкладення кошерних кісток переважно з правого боку тварин, як зазначено в сьомому розділі книги Левіт. Це родовище знаходиться на схід від монументальної будівлі пізнішого залізного віку I, яка, здається, має точні розміри скинії. Інші докази поклоніння в Шіло включають керамічний гранат, який був символом ізраїльського поклоніння (Вих.28:33; 39:25—26; 1Царів 7:42; 2Царів 25:17; Єр.52:23; 2Хр.3:12), і кілька рогів вівтаря. Крім того, усередині північної стіни по периметру були знайдені складські приміщення з численними глеками з коміром (часто є ознакою ізраїльтян), які, можливо, використовувалися для зберігання зерна й олії, які приніс Божий народ.
Простіше кажучи, археологічні свідчення у багатьох пунктах збігаються з біблійним описом ізраїльтян, які поклонялися в Шіло від періоду LBIIA до періоду I залізного віку.
Єгипетські написи, пов’язані з Ізраїлем в Ханаані
Численні єгипетські написи свідчать, що Ізраїль, як народ, був у Ханаані досить рано. Найвідомішим написом є стела Мернептаха, яка була виявлена сером Фліндерсом Петрі в 1896 році. Цей пам’ятник заввишки 10 футів був встановлений у 1209 році до нашої ери в храмі у Фівах на честь походів фараона Мернептаха в Лівію та Ханаан.
Про свій ханаанський похід він хвалиться: «Ханаан у полоні з усіма горем. Ашкелон завойований. Гезер схопив. Ізраїль спустошений, без насіння». Важливість напису полягає в тому, що він міцно закріпив Ізраїль як націю в Ханаані до XIII століття, фактично виключаючи пізню дату (1270 р. до н.е.) для виходу. Не вистачило б часу з 1270 р. до н.е. до 1209 р. до н.е. щоб пояснити вихід, 40 років блукань по пустелі, семирічне завоювання Ханаану, поселення племен на їхніх територіях і встановлення національної присутності на землі, та все це до того, щоб Мернептах заявив, що переміг їх.
Це не єдиний напис і не найдавніший. Плем’я Ашера, ймовірно, згадується в написах фараона Сеті I (близько 1291—1272 рр. до н. е.) у його храмі поблизу Ваді-Аббада. На рельєфі бог Гор веде групу азіатських полонених, включаючи тих з Кадіша (на Оронті), Ашера та Мегіддо, та простягає меч до Сеті, щоб убити їх.
The Anchor Bible Dictionary зазначає: «Асоціація між Ім’я Ашер із західною частиною Галілеї, як правило, підтримується єгипетськими текстами. Назва з’являється разом із визначальним значенням для чужої землі ще за часів правління фараона Сеті I». Цей опис узгоджується з територіальним розподілом Ашера (Нав.19:24—29).
Ще давнішим є Берлінський п’єдестал, який майже напевно посилається на Ізраїль як націю в Ханаані. Напис містить три кільця з іменами, на двох з яких чітко написано «Ашкелон» і «Ханаан», а на третьому, реконструйованому, читається «Ізраель». Науковці Пітер ван дер Вейн, Крістоффер Тайс і Манфред Горг стверджують, що імена Ашкелон і Ханаан були в основному написані співзвучно та краще відображають приклади правління Тутмоса III та Аменхотепа II (XV століття до н.е.), ніж імена часів Рамзеса II та Меренптаха (XIII століття до н.е.). Тоді «Ізраель» означає Ізраїль, оскільки поблизу Ханаану та Ашкелону немає іншого кандидата, крім біблійного Ізраїлю. Це вказує на те, що ізраїльтяни перебували в Ханаані десь у середині другого тисячоліття, відповідно до ранньої дати завоювання в 1406 році до нашої ери.
Таблички Амарна
Таблички Амарна — це колекція з понад 300 листів з королівських архівів фараонів Аменхотепа III та Ехнатона, які були виявлені в Ель-Амарні, на місці колишньої єгипетської столиці Ахетатона. Одна група цих листів, яка називається «Васальна кореспонденція», є офіційними депешами з різних ханаанських міст-держав, які перебували під єгипетською адміністрацією. Вони проливають світло на геополітичну ситуацію в Ханаані в середині XIV століття до н.е. після перших завойовницьких битв, коли Ізраїль встановлював свою присутність на землі. В архіві є листи, в яких глави ханаанських міст-держав закликають на допомогу царя Єгипту проти групи під назвою «Хабіру», яка намагається заволодіти землею. Наприклад, Мілкілу, правитель Гезера, пише фараону: «Нехай знає цар, мій пане, що війна проти мене… сувора. Тож нехай король, мій пане, врятує свою землю від влади Хабіру».
Між листами Амарни та біблійним текстом існує ряд дивовижних зв’язків:
Термін «хабіру» етимологічно пов’язаний з біблійною назвою «єврей». Однак у стародавніх близькосхідних клинописах термін «хабіру» (в єгипетських текстах називається «апіру») не використовується як етнічне позначення, а радше соціологічне позначення «кочівників-мародерів» або «групи розбійників». Ханаанські лідери розглядали б ізраїльтян як Хабіру, та, хоча не кожна згадка про Хабіру в листах Амарни обов’язково має на увазі євреїв, ті, що посилаються на Хабіру в центральному нагір’ї, де спочатку оселилися ізраїльтяни, ймовірно.
Висновок
Біблія описує обмежене завоювання Ханаану, а не масштабне руйнування, яке деякі люди бачать у тексті. Це знайшло відображення в археології Ізраїлю пізньої бронзової доби. Хоча є обмежені знахідки, вони вказують на нову групу людей, яка прибула в Ханаан і з часом заснувала свої власні культурні залишки. На основі цих десяти відкриттів можна обґрунтовано зробити висновок, що біблійний опис завоювання є історично точним.
Підготувала Оксана Коваленко
За матеріалами Слово про Слово стаття взята з «Десять відкриттів, пов’язаних з Ісусом Навином та завоюваннями Ханаану»
