Мико́ла Арсе́нтійович Жукалю́к автобіографічну книгу «Через крутые перевалы», яка вийшла у 2002 році, починає словами: «Світило мого життя схиляється вже до заходу. Я дуже багато розмірковую про пройдений шлях тривалістю в 50 років, шлях служіння Господу та Його церкві».
Ці слова автор записав у віці 70 років, думаючи про захід і схил свого життя. Проте Великий Бог розпорядився інакше. Він подарував Своєму вірному служителю ще 20 років плідного життя, які той не промарнував, а використав для слави Божої в написанні нових книг та й в іншій духовній діяльності. Особливо яскраво Боже провидіння в останні роки життя Миколи Арсентійовича виявилося в тому, що Господь дозволив йому доторкнутися до самого святого, до Його Слова, в редагуванні тексту нового перекладу Біблії.
Дивлячись на посвячення та працелюбність Миколи Жукалюка, його внесок для Церкви та суспільства, як служителя, адміністратора та історика церкви, видавця, редактора, журналіста, письменника, суспільного діяча, розумієш чому його улюбленим біблійним текстом були слова, записані в Екл.9:10:
«Все, що в силі чинити рука твоя, теє роби, бо немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости!»
Народився Микола Арсентійович Жукалюк 14 травня 1932 року в селі Великий Порськ, Ковельського району, Волинської області в сім’ї православних християн. У 1938 році його батьки, досліджуючи Біблію, приєдналися до Церкви Адвентистів сьомого дня, до громади в селі Пожарки.
В результаті щирого навернення, духовна атмосфера в родині радикально змінилася, що особливо відчули діти, отримуючи батьківську любов і турботу.
З раннього дитинства батьки Миколи зауважили у свого сина особливий хист і любов до навчання. У чотирирічному віці він уже навчився читати, спочатку польською, а потім українською, а в сім років прочитав Біблію. У 1938 році Микола пішов у перший клас польської школи, відкриваючи для себе новий та непізнаний світ знання.
Микола, як старший син у сім’ї, змалечку допомагав батькам по господарству та працював помічником бухгалтера у колгоспі, заробляючи трудодні.
Перші журналістські твори почав писати у сьомому класі, — у 1946 році, — та публікував їх у Ковельській районній та всесоюзній газетах.
Особлива подія в житті Миколи Арсентійовича відбулася в 1948 році. У 16-річному віці він приймає водне хрещення та стає членом Церкви Адвентистів сьомого дня в громаді села Пожарки. З того часу та аж до дня своєї смерті, служіння та вірність Богу стає для нього кредо життя, як він сам зауважував про це: «Щиро прагну, щоб Ісус був в центрі моєї картини життя, а я сам хочу сидіти біля ніг Спасителя, не упускаючи Його із виду ні на одну мить».
Після закінчення школи проходить курси прискореної підготовки сільських кореспондентів, після чого стає студентом заочного відділення журналістики при Луцькому педагогічному інституті з подальшим переводом у Ленінградський державний університет. Тоді ж робить дописи до газети «Радянська Волинь».
Роки військової служби в лавах Радянської армії (1950 — 1953 рр.) стали особливим випробуванням для молодого юнака. В той часу він закінчив заочне відділення журналістики Ленінградського державного університету, поєднуючи службу в армії з працею військового журналіста в газеті «На страже Родины» Ленінградського військового округу. Військове керівництво зауважило талант юнака та Миколі, старшому сержанту, була запропонована перспективна кар’єра по службі на журналістському терені.
У свідомості Миколи відбувалася духовна боротьба, кого обрати та кому служити. Нелегкий вибір був зроблений на користь служби Богу, а талант — присвячений Його церкві.
Одразу ж після демобілізації в 1954 році церковне керівництво Адвентистів сьомого дня також помітило молоду духовну особу та Миколі Арсентійовичу було запропоноване пасторське служіння в Церкві, яку він полюбив і для якої прагнув служити. Вірність Богу та Церкві він гідно проніс впродовж всього життя, не зважаючи на різні випробування та спокуси.
У березні 1954 року Микола одружився з Євгенією Йосипівною Воронюк, яка завжди залишалася вірним партнером, подругою та помічником свого чоловіка, несучи усі тяготи церковного служіння. У подружжя Жукалюк народилися чотири доньки: Надія, Любов, Віра та Наталія.
Наступні роки пасторського життя Миколи Арсентійовича — це численні та безвідмовні переїзди на нові місця служіння, адміністративна відповідальність за різні ділянки церковного життя, активна місіонерська діяльність:
— 1954 — 1958 роки — біблійний працівник у Церкві АСД міста Вінниці;
— 1955 рік — помічник обласного пастора Віктора Комарова по Вінницькій області;
— восени 1958 року за рішенням керівництва Церкви в Україні переїздить до міста Тульчин, Вінницької області для пасторського служіння в селі Клебань і здійснює служіння в чотирьох громадах Черкаської області: Монастирище, Семенівка, Франківка та Пугачівка;
— восени 1964 року направлений на служіння до міста Львів;
— в 1965 році посвячений на служіння проповідника за участю Павла Мацанова, Петра Сільмана, Дмитра Васюкова та Дмитра Колбача;
— 1965 рік — член Всеукраїнської ради Церкви АСД;
— 1965 — 1973 роки — організовує та провадить у Львові підпільне видавництво, в якому в різний час були залучені близько 40 друкарок, які розмножували християнську літературу;
— в 1973 — 1975 рр. — за активну місіонерську роботу серед молоді та дітей, видавництво духовної літератури, був затриманий, ув’язнений та засуджений за двома статтями Кримінального Кодексу УРСР.
У роки дестабілізації церковної організації Микола Жукалюк і Михайло Кулаков відіграли провідну роль у справі об’єднання Церкви АСД в єдину організацію. Їхню діяльність визнала й Всесвітня Церква АСД, обравши в 1979 році членами виконавчого комітету Генеральної Конференції Церкви Адвентистів сьомого дня.
У 1988 році у Києві відбувся офіційний IV з’їзд Церкви Адвентистів сьомого дня, на якому Микола Жукалюк був обраний першим керівником Церкви адвентистів в Україні. На цій посаді він перебував до 1993 року.
У 1993 році церковне керівництво в Україні вирішує створити своє видавництво та друкарню.
У 1994 році Микола Жукалюк очолює новостворене видавництво «Джерело життя», поєднуючи керівництво видавництвом з працею головного редактора.
Микола Жукалюк, як керівник Церкви Адвентистів сьомого дня в Україні, разом із керівниками інших християнських Церков брав активну участь в процесі заснування та реєстрації Українського Біблійного Товариства (УБТ), яке розпочало свою діяльність у 1991 році. Був почесним членом Центрального Правління УБТ.
До 2002 року Микола Жукалюк очолював ревізійну комісію УБТ та допомагав у редагуванні перекладу Біблії українською мовою з давньогрецької мови отця Рафаїла Турконяка. Повернувшись до Львова у 2002 році, Микола Жукалюк працює головним редактором різних видань у Західному регіональному відділенні Біблійного Товариства.
З лютого 2013 року працював і завершив редакцію четвертого новітнього перекладу Біблії українською мовою Рафаїла Турконяка.
За активну духовну та громадську діяльність нагороджений різними державними відзнаками та нагородами. Остання із них, це нагорода від Біблійного товариства під назвою «Людина, що змінила світ»
Літературна спадщина, як духовне надбання для Церкви та суспільства складає — 12 авторських книг та 4 книги у співавторстві.
Сьогодні, слова сказані апостолом Павлом у 2 Тим. 4:7-8 стосуються й Миколи Арсентійовича:
«Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив».
Микола Арсентійович Жукалюк — служитель, адміністратор та історик протестантської Церкви Адвентистів сьомого дня, видавець, редактор, журналіст, письменник, суспільний діяч.
Кредо життя: Помилки роблять усі люди, однак менше їх робить той, хто пам’ятає минуле, вміє його аналізувати та робити відповідні висновки сьогодні й на майбутнє.
Валентин Шевчук, секретар пасторської асоціації Церкви Адвентистів сьомого дня у Західному регіоні
