Правильніше було б назвати «Адекватні стани в неадекватних умовах життя». Або «Нормальні» стани за ненормальних умов». Тобто будь-який стан – це нормальна реакція організму на стрес.
1. ЗАБУДЬКУВАТІСТЬ і РОЗСІЯНІСТЬ.
З перших днів війни я чула від людей, що вони кудись ідуть, можливо, із однієї кімнати до іншої, і забувають, куди йдуть і для чого. Починають говорити і забувають, що хотіли сказати. Ви можете сісти не у свій транспорт, не подивившись номер маршруту і таке інше.
Можете уявити мій стан, коли, сівши до евакуаційного поїзда, я виявила, що мій телефон, у якому всі контакти і, фактично, зв’язок зі світом, залишився в руках мого чоловіка, який мене проводжав. Ситуація вирішилася відносно швидко: стоп-кран не працював, і за хвилину чоловік увійшов у двері вагона і сказав мені, що не встиг вийти… Йому довелося вийти в іншому місті і повертатися назад електричкою.
РІШЕННЯ: «Те, що мені потрібно, я згадаю пізніше, можливо, через дві хвилини, коли мені дійсно це знадобиться». «Я можу це виправити, навіть якщо витрачу на це більше часу».
2. Відчуття «ТЕ, ЩО Я РОБИВ ДО ВІЙНИ, НЕ МАЄ БІЛЬШЕ СЕНСУ… Навіщо продовжувати це робити, якщо не знаєш, чи знадобиться це тепер і чи будеш ти сам завтра існувати?».
РІШЕННЯ: згадуємо “Граф Монте-Крісто” Олександра Дюма і продовжуємо голитися, зачісуватися, чистити зуби, якщо є вода; вчитися, працювати, займатися домашніми справами, сподіваючись, що ми будемо живі і все це нам знадобиться.
У Біблії є таке висловлювання апостола Павла: «Віра є здійснення очікуваного та впевненість у невидимому». Покладаючись на найвірніше Біблійне слово, продовжуємо зусиллям волі та розуму функціонувати.
3. ДУМКИ РОЗБІГАЮТЬСЯ та ПЛУТАЮТСЯ. Не знаєш, з чого починати і чим закінчувати.
РІШЕННЯ: виписуємо на папір або у телефоні (в Google Keep, наприклад) увесь список справ, якими можна було б зайнятися в цих умовах. Вивалюємо все підряд, що спадає на думку. Це може бути довго, тому що думки постійно опиняються не в «тут і зараз», а невідомо де. Але зробити це потрібно. Далі ставимо собі питання:
– що з цього для мене зараз найважливіше?
– що з цього найважливіше для оточуючих мене людей?
Розставляємо пріоритети. Не в умі, а на папері або в телефоні. Після цього починаємо це виконувати, як солдати виконують наказ, не замислюючись, хочеться нам цього чи ні. Техніка “тупо роби”.
Якщо завдання одне – вижити, то запитуємо себе: «Що я можу для цього зробити?» Якщо у підвалі, і зовсім нічого не можу, то є одне, що можна робити завжди, за будь-яких умов – молитися і чекати на порятунок ззовні.
Людина може обійтися без їжі 40 днів, без води 7 днів. Всупереч науковим даним. Звідки я знаю? З документального фільму «Шляхом Колумба»: https://www.youtube.com/watch?v=nOGwqiB6Vtw
Звичайно, відсутність тепла може виявитися проблемою. Якщо ви знаходитесь в будинку, використовуйте досвід блокадного Ленінграда – багаття можна розкласти прямо в квартирі, використовуючи замість дров паркет або меблі, непотрібний одяг, старі зошити, книги, якими можна пожертвувати.
4. СКЛАДНО СПРИЙМАТИ ЗВЕРНЕНІ ДО ТЕБЕ СЛОВА, ЇХНІЙ СЕНС.
РІШЕННЯ: не соромтеся перепитувати: «Про що ти мене зараз спитав? Що ти хочеш, щоб я зробив? Повтори ще раз, будь-ласка, я постійно відволікаюся».
5. ЯКЩО ВАМ СКЛАДНО ГОВОРИТИ та ВІДПОВІДАТИ на ЗАПИТАННЯ.
РІШЕННЯ: просто скажіть: «Вибач, мені потрібно помовчати. У мене немає сил говорити».
6. ЯКЩО ж СЛОВА з ВАС ТАК і Л’ЮТЬСЯ, і ВИ НЕ МОЖЕТЕ ЗУПИНИТИСЯ.
РІШЕННЯ: по можливості, усамітніться і виливайте свою душу просто у простір, або звертаючись до Бога, або до того, у що вірите. Можна кричати, тупати ногами, бити по чомусь, не завдаючи шкоди речам, людям чи тваринам. При неможливості усамітнитися просто попередьте оточуючих, що ви зараз почнете скидати стрес. Нехай не лякаються.
У перші дні війни я виходила на подвір’я свого будинку і співала увесь голос «Гімн України» або «Боже великий єдиний, нам Україну храни» доти, доки відчувала, що мене вже не рве всередині на частини. Сусіди? Мабуть, чули. Точно чула тероборона, яка патрулювала вулиці. У перші дні це сприймалося як нормальні явища.
7. НАПАД СИЛЬНИХ ЕМОЦІЙ у ШИРОКОМУ СПЕКТРІ: обурення безжальністю ворога, ненависть, рішучість дати відсіч нахабству окупантів. Та ще багато чого. Після нападу – спустошеність і втрата сил.
РІШЕННЯ: обурення, агресія, гнів, лють мають у собі достатньо ресурсу. На шкалі емоцій вони набагато вищі, ніж депресія та апатія. Тому можна спробувати направити цей ресурс у корисне русло – піти у волонтери; почати в’язати маскувальні сітки, шкарпетки або пекти хліб для захисників; просто помити підлогу в під’їзді, починаючи з верхнього поверху до нижнього. І не морочте себе думкою – а раптом мого будинку завтра не буде. Він є сьогодні, цього достатньо. Існує така психотерапевтична практика – ви озвучуєте те, що у вас є зараз, навіть небагато, і говорите собі: «І сьогодні мені цього досить». Краще промовляти вголос.
8. РОЗДРАТУВАННЯ на БЛИЗЬКИХ ЛЮДЕЙ. Будь-яка дрібниця набуває перебільшеного значення.
РІШЕННЯ: просто повідомте оточуючих, бажано дивлячись у вічі, що ви у дуже збудженому стані, і скажіть, ЩО саме вам не подобається. Попросіть це виправити. Пам’ятайте, що оточуючі можуть бути в такому ж стані. Тому просити треба ввічливо.
9. ВРАНЦІ, ВІДРАЗУ ПІСЛЯ ПРОКИДАННЯ, ВІДЧУТТЯ ЯКОГОСЬ СИЛЬНОГО ГОРЯ.
Зазвичай, так буває у людей, які втратили близьких. Слідом за цим розум згадує, що саме сталося: «Ох, війна ж». Або «Ох, (ім’я…) загинув».
РІШЕННЯ: просто потрібно пережити цей час чи цю стадію горювання. Після втрати близьких кожна людина проживає певні стадії горювання. Уникнути їх неможливо. Це просто потрібно пережити.
10. СОРОМ ЗА ВСЕ, ЩО ВІДЧУВАЄШ: за те, що почуваєшся винним, що почуваєшся недостатньо винним, за розгубленість, за страх, за те, що тривожно.
РІШЕННЯ: “Я – це я. В цих умовах я маю право бути таким. Я маю право почуватися таким. Ми усі різні. Сьогодні я такий. Завтра я можу стати інакшим. Я приймаю себе таким, яким я є зараз».
Найбільш ефективно роботу із соромом проводять психологи та психотерапевти. Але це потім, а поки що – жити! З будь-якими почуттями, у будь-яких станах!
11. ЗДРИГАННЯ ВІД ЗВУКІВ, ЩО НАГАДУЮТЬ ВИБУХИ – грім, грюкання дверима, особливо в гулких підвальних приміщеннях, перетягування шафи у квартирі над вами. Пригинання до землі або падіння на землю, зачувши ці звуки.
РІШЕННЯ: Якщо ви в зоні військових дій, нехай вас це не бентежить. Багатьом людям така поведінка на вулицях рятує життя. Якщо ви вже в безпеці, просто скажіть собі: «Це не ВОНО, це інше». Була така післявоєнна радянська пісня: «Просыпаемся мы, и грохочет над полночью то ли гроза, то ли эхо прошедшей войны».
Вчора я прокинулась від гуркоту грози, і перша думка була – вибухи. Друга – тут цього не може бути. Такий стан поступово минає. Якщо, звичайно, ви не отримали сильної психотравми, яка може перерости в посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Але виявляється він не відразу, а через деякий час після травми, наприклад, через місяць. Тоді вам до психотерапевта.
12. Із позитивного. ПЕРЕОЦІНКА ЦІННОСТЕЙ: відносин, занять, планів життя.
РІШЕННЯ: згадуємо Михайла Жванецького: «Життя коротке. І треба вміти. Треба вміти йти з поганого фільму… Кидати погану книгу… Навіть від посередності йти. Час дорожчий… Щоб не віддати цьому мить, призначену для іншого».
!! ПАНІЧНІ АТАКИ, БЕЗСОННЯ, або навпаки, НЕСКІНЧЕННЕ БАЖАННЯ СПАТИ і СПАТИ, НІЧНІ ЖАХИ – про це окрема розмова.
Шануйтеся, друзі! Життя переможе!
За матеріалами Facebook сторінки Ірини Рєки.
