Уявіть, що в сусідній будинок в’їжджають нові сусіди.
Можливо, вони зможуть стати вашими новими друзями, чи друзями вашої доньки та їй буде з ким гратися?
Але коли ви бачите їх в перший раз — наприклад, чоловіка в тюрбані з довжелезною бородою та жінку, яку важко розгледіти через хустки, то чи не здається вам, що молитви про дружні добросусідські відносини залишилися без відповіді?
Якщо у вас ніколи не було досвіду, подібного до цього, то рано чи пізно такий час може настати. Глобалізація сучасного світу означає, що адвентисти неминуче опиняться в контакті з представниками інших релігій: мусульманами, буддистами, індуїстами та іншими.
Як нам ставитися до цього?
Упродовж всієї історії адвентисти намагалися уникати тісних зв’язків зі світом. Ми знаємо про Велику боротьбу та не бажаємо бути обдуреними. Це спонукає нас відмовлятися від того, що може мати небезпечний вплив.
В Євангелії від Іоанна описана зустріч Ісуса з учнями після Його воскресіння. Двері оселі, в якій вони перебували, «були замкнені, бо боялися юдеїв» (Ін.20:19).
Ісус з’явився до них зі словами: «Мир вам! як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас» (Ін.20:20).
У книзі «Страх перед іншими» Вільям Віллімон пише:
«Природа Тіла Христового така, що замкнені двері обходяться церкві дорожче, ніж відкриті. Через те, що ми боїмося загрози «іншого» більше, ніж боїмося розчарувати Ісуса, доводиться платити високу ціну.»
На питання, чи слід нам взаємодіяти з представниками інших віросповідань, Писання дає чітку відповідь.
І це відповідь — «Так».
Чому?
Тому що Бог любить мусульман, буддистів, індуїстів і всіх інших.
У книзі Дії ми читаємо історію, як Павло з Варнавою прийшли в ідолопоклонницьку римську колонію — Лістру, відому в стародавньому світі своїм культом Зевса. І Павло, звертаючись до них, каже:
«Він… подавав нам із неба дощі та врожайні часи, та наповнював їжею й радощами серця наші.» (Дії 14:17).
Пам’ятаю здивування, коли я вперше задумався над цими словами. Мої «адвентистські рефлекси» спонукали мене дистанціюватися від ідолопоклонників, бачачи їх безнадійність і віддаленість від Бога. Однак Павло тут запевняє язичницьку аудиторію, що Бог добрий до них, піклується про них. Замість викриття їхньої порочності та глибини падіння, Павло заявляє, що Бог наповнив їх серця радістю.
Значить Бог любить не тільки адвентистів… Бог любить і піклується про всіх людей, незалежно від їхньої релігії…
Якщо ми Його діти, то будемо чинити так само.
Якими принципами ми повинні керуватися при цьому?
♥•• Бути вкоріненими у Христі. Небезпека піддатися впливу, звичайно ж, існує. Тому нам слід бути впевненими у своїх переконаннях і не виходити у світ без молитви.
♥•• Нам слід слухати та дізнаватися про релігії навколо нас, навіть якщо ми не згодні з тим, що чуємо. Прикладом цього може бути поведінка Павла в Афінах, де він познайомився з їхнім світоглядом перш ніж до них звернутися та підкріплював свої аргументи двома прямими цитатами з їхніх релігійних писань.
♥•• Нам потрібно навчитися давати та отримувати благословіння від інших. Бог може навчити нас чомусь через представників інших релігій.
Е. Уайт пише про волхвів, які прийшли поклонитися Ісусу.
Для юдеїв вони були лише необрізаними язичниками.
«Ці вчені вчителі», — пише Е.Уайт, — «не принизилися до настанов від тих, кого вони називали язичниками. Вони сказали, що не може бути, щоб Бог пройшов повз них, і вважав за краще відкрити звістку язичникам.»
Але це саме те, що зробив Бог. І Він продовжує це робити. Він спілкується з «іншими» та випромінює своє світло й на них.
Коли ми спілкуємося з представниками інших релігій, чи будемо ми тільки говорити їм?
Будемо вважати, що нам нема чому повчитися від них?
Або припустимо, що Бог намагається навчити нас чогось і через тих, кого ми вважаємо язичниками?
Пол Дібдал — професор Нового Завіту університету Уолла-Уолла, США.
За матеріалами Міжнародні новини АСД на Facebook інформація з офіційного джерела була представлена Романом Гейкером
