Про роботу оздоровчого центру «Барвінок», а також про своє навернення до Господа і служіння розповідає Андрій Бабєнцов – директор закладу, що знаходиться у Новому Роздолі на Львівщині. У минулому – військовий льотчик, нині займається допомогою суспільству.
Коли оздоровчий центр почав приймати переселенців?
Одразу в перший день війни. Почали дзвонити люди і я повідомив про це керівництву. Прийняли рішення, що розмістимо переселенців на території закладу і будемо їх забезпечувати. Перші люди почали заїжджати 25 лютого.
Як ви можете оцінити психологічний стан переселенців того дня, коли вони заїхали до «Барвінку»?
Залежало від того, з якого регіону людина. Ті, хто приїжджав з місць, де не велися активні бойові дії, перебували у невеликому стресі і сум’ятті. Коли почали прибувати люди з Бучі чи з Харкова, які були вимушені довго сидіти в підвалах і чути обстріли, було видно, що їхній психологічний стан був вибитий з колії. Пам’ятаю, як одна родина з Харкова мені сказала: «Коли ми переступили через поріг вашого закладу і зайшли в хол, нам здалося, що ми потрапили на небеса». Настільки серйозний стрес їм довелося відчути!
Як переселенці почувають себе зараз?
Зараз люди відновилися, адаптувалися і почуваються як вдома. У нас домашня атмосфера і ми живемо спільною комуною. Разом харчуємося, проводимо різні заходи. Для дітей, завдяки спонсорству від організації ADRA купили іграшки і встановили батут. У такій атмосфері люди відчувають себе комфортно. Звичайно, вони сумують за домом, батьки вже думають над тим, як їм знайти роботу, оскільки всі вважають, що це закінчиться швидко. Дехто вже повернувся до своїх міст.
Як ви вважаєте, ваші підопічні зараз потребують допомоги психологів?
Гадаю ні. У нас хороші стосунки і ми створюємо всі умови, щоб людина могла не тільки працювати, а й відпочити. Деякі співпрацівники, хто живе поблизу, весною, коли в самому розпалі сезон городів, можуть відпроситися і допомогти своїм рідним, а потім повертаються до своїх обов’язків. Така зміна діяльності допомагає переключитися людям і створює моменти відпочинку, що не дає застрягти в рутині.
Чи співпрацюєте ви з благодійними організаціями?
Так. В основному співпрацюємо з ADRA. Це адвентистська організація, яка займається допомогою і розвитком в подібних складних ситуаціях. Вони періодично поставляють нам продукти і виділили певний грант, оскільки нам було потрібно розмістити якомога більше людей. Ми ще ніколи не приймали одразу більше ста осіб.
Їхнє пожертвування допомогло зробити невеличкий ремонт, покращити велику кухню, щоб більше людей змогли туди пройти. Також ми розширили пральню. Через велику кількість людей у нас не було ресурсів, щоб забезпечити можливість людям прати свої речі. ADRA допомогла нам зробити там ремонт, додатково докупили пральні машини і миючі засоби. Наша церковна організація допомогла продуктами і талонами на паливо.
Ви приймаєте пожертвування?
Так, ми приймаємо пожертвування. Кажемо про те, що в нас є переселенці. Люди з нашої конфесії та інших пожертвували нам машину картоплі, яку ми й досі споживаємо. Нам давали крупи, миючі засоби, жертвували певну суму грошей, щоб купити все необхідне. Наприклад, ADRA нам дає продукти, але це не весь перелік, який потрібно. Круп спочатку не було. Вони давали нам соняшникову олію, макарони і паштети. На пожертвувані гроші одразу купили десять мішків круп і завдяки цьому на цих крупах досі живемо і забезпечуємо переселенців.
Чи мають змогу продовжувати своє навчання школярі, які перебувають у «Барвінку», і як це відбувається?
У нас були не тільки школярі, а й студенти. Корпус, куди їх відправили, був неопалюваний, інтернет підключення там не було. Церковна організація нам допомогла і ми провели інтернет, поставили два роутери. Маємо викладачів, які працюють в Zoom. Всі могли продовжувати своє навчання і викладання.
Чи є у вашому закладі курси з вивчення іноземних мов? І якщо так, які мови пропонуєте вивчати?
На жаль ні. Для цього потрібен викладач. У мене дружина за фахом перекладач, але зараз вона за кордоном. У нас є школа, в якій проходять навчання місіонерів. Також є школа, де навчають наданню першої допомоги. Ми хотіли відкрити курси англійської мови, але такої можливості поки що немає через ситуацію в країні.
Чи є вас спортивні секції?
Ні, у нас тут оздоровчий центр, де відкриваємо людям вісім принципів здорового способу життя. Програма з оздоровлення триває десять днів і людина, яка її проходить, втілюючи ці принципи, бачить результати, які відбуваються в її організмі. Є ранкова зарядка, також вправи для хребта і обов’язкова ходьба після прийому їжі. Завдяки їй спалюються калорії і це корисно для серцево-судинної системи. Загалом, ходити після їжі краще, ніж сидіти або лежати.
До вашого центру приймалися переселенці, які були представниками інших культур і релігійних переконань?
Ми приймали не тільки представників адвентистської церкви. Сюди приїжджають всі: і віруючі, і невіруючі, і ті хто дотримується інших релігійних переконань. Ми толерантно ставилися до їхніх поглядів, і вони теж. У нас ніколи не було конфліктів на міжрелігійних підставах. Ми проявляли християнську любов і увагу. Люди це цінували і відповідали взаємністю. Ми приймали кожного, хто до нас телефонував.
Ви були військовим льотчиком у минулому і служили батьківщині. Зараз служите людям. Що стало джерелом для такої трансформації?
Після закінчення військового училища я потрапив по розподілу до Львівської області. Тоді це був Прикарпатський військовий округ. Приїхавши служити до міста Броди, був вражений високою релігійною культурою цього регіону. Це були ще радянські часи і на Слобожанщині я такого не бачив. Для мене подібне було новим досвідом і одразу зацікавило.
Через деякий час серед місцевого населення з’явилися знайомі і вони запрошували мене на свята в гості. Пам’ятаю перше свято, на яке я завітав, було Різдво. На ньому було дванадцять страв. Я поцікавився: «А чому саме дванадцять?», мені кажуть: «Тому що дванадцять апостолів». Я запитую: «А хто такі апостоли?» Люди одразу посміялися, але це був не злий сміх, просто такі питання для них були трохи смішними і сказали, що про них написано в Біблії. Після того моменту я зацікавився вивченням цієї книги і релігійних питань.
Коли був у відпустці під Харковом у себе вдома, церква проводила євангельську програму. Відвідавши її, отримав чимало відповідей на свої питання. Далі почав читати Біблію і за шість років я прочитав її тричі. Вперше прочитав її чисто інформативно і думав, що більше читати її не треба. Під час читання відчув радість і натхнення, а потім, коли перестав, знову почали з’являтися проблеми. Я став читати Біблію знову і коли я прочитав її втретє, був мотивований чинити те, що там написано.
Згодом у мене з’явився досвід взаємодії з Богом. Коли в мене траплялися неприємності, звертався до Бога і Він мені допомагав. Спочатку я вважав, що це просто збіг обставин або випадковість, але було декілька ситуацій, які привели мене до висновку, що це Бог відповів на мої молитви. Таким чином, зробив висновок, що Господь мені допомагає, і почав шукати конфесію, яка відповідає біблійному вченню і прийшов до адвентистської церкви.
Уклавши завіт з Богом, переживав, що мене звільнять з роботи. Було немало нюансів стосовно праці в суботу і поводження зі зброєю. Я розповів все, як є, своєму командуванню. Бог влаштував так, що вони мене цінували як льотчика і офіцера і пішли мені на поступки. Згодом мені запропонували навчання в духовній семінарії. Я не сильно цього хотів, але відчував і бачив, як Бог мене туди направляє.
На подив всьому моєму оточенню, я за власним бажанням написав рапорт, звільнився і пішов вчитися. Після закінчення семінарії працював пастором на Півдні України, потім на Заході. Пізніше керівництво перевело мене до оздоровчого центру, оскільки я і моя сім’я дотримувалися здорового способу життя.
Чи пропонували вам працювати місіонером в інших країнах?
Так, у нас було бажання поїхати на Філіппіни. Планувався проєкт з п’яти місіонерських гелікоптерів на острів Палаван. Через те, що там переважає гориста місцевість, літаком здійснити посадку не уявляється можливим. У мене є товариш, з яким ми разом служили і він також став адвентистом.
Коли я дізнався про проєкт, запропонував йому служити Богу за допомогою авіації. Ми в Києві закінчили курси перенавчання на управління американським гелікоптером Schweizer і отримали ліцензії.
Він закінчив раніше і вилетів туди. Коли я закінчив курси, ми вже були готові вирушати, але проєкт так і не вдалося втілити. Був лише один гелікоптер і з часом в ньому трапилася поломка. Сенсу їхати вже також не було. У них вже були три пілоти і один вертоліт. Через кризу, яка трапилася у 2009 році, фінансування проєкту було припинено, але прагнення і підготовка була.
Де ви черпаєте духовний ресурс для допомоги і підтримки травмованих війною людей у цей непростий час?
Ми дотримуємося прикладу Ісуса Христа. У Нього був нелегкий шлях, з якого Він не звертав, хоч і був знехтуваний своїм народом. Принцип християнства – любов до людей, яка проявляється у піклуванні і допомозі людям, які терплять різні лиха.
Бог, Біблія і Його благодать дають нам сили, щоб ми слідували тому прикладу, який нам показав Ісус Христос у Своєму житті. Він так само приймав людей, зціляв і годував. У цьому і полягає практичне християнство – у скрутний час допомогти людині незалежно від її переконань і поглядів.
Питання – Володимир Литвин
