Чи можуть ці кістки ожити?
«І явився йому Ангол Господній у полум’ї огняному з-посеред тернового куща. І побачив він, що та тернина горить огнем, але не згорає кущ.
І сказав Мойсей: Зійду но, і побачу це велике видіння, чому не згорає та тернина?», Вихід 3:2–3
Можна розмірковувати про фізику та хімію, що стоять за цим дивом. — Можливо, Господь перетворив кущ в азбест і ввів в нього невидиме паливо? — Але що стоїть за наступним?
«І сказав Господь: Кинь її на землю!»
Мойсей кинув палицю, яка була в його руці, на землю, і та раптом перетворилася на змію. Мойсей кинувся було бігти від змії, але Господь сказав йому: «Простягни свою руку, і візьми її за хвоста! І він простяг свою руку й узяв її, і та стала палицею в долоні його.», Вихід 4:3–4
Ніякі людські уявлення не могли пояснити цей феномен так само як гроші, кинуті трунарю, не можуть оживити труп.
Миттєво перетворити жезл, палицю з мертвого дерева, в живу змію, а потім, миттєво, назад? Цей феномен перевершує найвитонченіші теорії про створення життя, які в будь-якому випадку йдуть в невірному напрямку: повільні, виснажливі та випадкові проби й помилки до появи якогось «найпростішого» протожиття, але все ще на відстані мільярдів років до істоти, яку Бог, кинувши палицю, викликав до існування про то зараз. Яким би чудесним не здавалося це знамення Мойсеєві, який майже нічого не знав про селезінку, серце, печінку, легені, генетику та клітинний метаболізм рептилій, наскільки більш чудесним воно повинно здаватися нам, що знають про них.
А наступне диво?
Потім Господь велів Мойсеєві покласти руку за пазуху. Мойсей засунув руку за пазуху, а коли витягнув її, вона була білою як сніг: проказа вразила її.
«А тепер знову сховай руку за пазуху», — сказав Господь.
Мойсей так і зробив. Коли ж вийняв її, рука знову була здоровою, як і все тіло його. (Вих.4:6–7)
У порівнянні з попередньою справою, це, мабуть, було для Господа як троянда — незалежно від того, наскільки ми та Мойсей не розуміємо, як Бог міг це зробити.
Від створення Єви з Адама (Буття 2:21–23) до годування п’яти тисяч чоловік (Матвія 14:15–21); від пар тварин, які увійшли до ковчега (Буття 7:9), до вогню з неба на горі Карміл (1Царств 18:19–38); від Даниїла, який розповів Навуходоносору сон, який сам Навуходоносор забув (Даниїл 2), до Ісуса, Який воскресив Лазаря з мертвих (Іоанна 11:29–44) — Писання відкриває фізичне існування, яке жодною мірою не є настільки обмеженим і поверхневим, як це представляє натуралізм [1], логічний результат матеріалізму [2].
Звичайно, закони природи існують, але обмежувати межі всіх фізичних явищ тим, що ці закони описують, було б все одно, що обмежувати любов тільки сплесками дофаміну та норадреналіну; або, що ще гірше, — обмежувати реальність, скажімо, Другої світової війни тільки словами на папері, які її описують.
Якщо палахкий кущ показує недостатність натуралізму, — зрештою, навіть якщо Бог дійсно перетворив кущ в азбест і поставив паливо, як Він зробив це в тому безпосередньому контексті, не піддається людському розумінню, — то що ж робить з цим воскресіння Лазаря?
Ці чудеса, і, можливо, кожне інше в Писанні, відкривають реальність, яку наука, замкнувшись в онтологічному натуралізмі, може пояснити не більше, ніж ліхтарик під подушкою може пролити світло на сни.
ˮПисання відкриває фізичне існування, нітрохи не більш обмежене й поверхневе, ніж те, що представляє натуралізм, логічний результат матеріалізму.
Проте, секуляризм після епохи Просвітництва проникає в християнство, та штовхає деяких християн до прямого заперечення чудес або до пошуку їхніх натуралістичних пояснень. Від створення світу в книзі Буття 1–2 до навернення Савла, та кожне диво між цими подіями або заперечується, або секуляризується.
Вільям Лейн Крейг, наприклад, зводить шестиденне творіння (Буття 1–2) до рівня «міфо-історії», невірогідних історій, які, однак, вчать важливим істинам. Єва, взята від Адама (Буття 2:20–24) — корисна історія, оскільки з неї можна витягти духовні уроки, але сама біблійна розповідь, — Бог приспав Адама, а потім створив з його тіла жінку, — є лише «міфо-історією».
Ноїв потоп зведений до локального потопу, та теж відповідно до природного закону. Стародавні, нездатні розрізняти природні та надприродні явища, — хоча Мойсей у трьох вищезазначених чудесах, безумовно, зрозумів цю різницю, — не тільки перетворили його на всесвітню та надприродну катастрофу, але й зробили це настільки переконливо, що Ісус (Матвій 24:38), Павло (Євреям 11:7) і Петро (1 Петра 3:20) повірили їм.
А як щодо історії в книзі Чисел 11, де народ кричав: «Дай же нам м’яса, і ми будемо їсти!», Числа 11:13, а потім зіткнувся з «гнівом Господнім», Числа 11:33?
Наївшись в Греції отруйних для людини ягід, перелітні перепели випадково приземлилися поруч з євреями на наступний день після того, як Мойсей, втомившись від їхніх криків, сказав: «І дасть Господь вам м’яса, і ви будете їсти.», Числа 11:18.
І ті, хто з’їв дане їм м’ясо, отруєних перепелів, померли. Ізраїльтяни, однак, приписали ці смерті божественному суду, хоча насправді це була просто природна подія, хоча, мабуть, це були досить шкідливі ягоди, тому що ще до того, як люди почали готувати отруєне м’ясо, а тим більше вживати його в їжу, вони померли: «Те м’ясо було ще між їхніми зубами, поки було пожуване, а гнів Господній запалився на народ! І вдарив Господь дуже великою поразкою в народ…», Числа 11:33.
ˮДеякі зі сповідників віри адвентистів сьомого дня не тільки заперечують історію Буття, а й просувають місцеву інтерпретацію Ноєвого потопу.
Досвід Павла на Дамаській дорозі був, — за однією з версій, — або епілепсією, або травмою від метеорита, — «раптом осяяло його світло з неба», Діян. 9:3, — або й тим, та іншим.
Метеорит, врізавшись в землю, настільки потряс Павла, що у нього стався припадок, в результаті якого він уявив, що Ісус, хоча й мертвий, з’явився йому по дорозі в Дамаск. Ця подія, викликана падінням метеорита, а не воскреслим Христом, пояснює навернення Савла та його подальше служіння апостолом Павлом.
Можна очікувати, що секуляристи, нові атеїсти та т.д. викреслять з цих оповідань трансцендентне, надприродне. Як потрошать рибу.
Але ці вищенаведені тлумачення були зроблені християнами, тими, хто заявляє про віру, але в більш «раціональній» версії, яка ближче до науки та, як така, переосмислює ці біблійні історії у світлі постпросвітницького «просвітництва».
Деякі сповідують віру адвентистів сьомого дня, крім заперечення Буття, також просувають місцеву інтерпретацію Ноєвого потопу, а також теорію отруєних грецьких ягід для Чисел 11, — яку, можливо, придумали ці адвентисти.
Все це дивно ірраціонально. Адвентисти сьомого дня є єдиним християнським тілом, не заплямованим безсмертним соулсізмом. Як би не була популярна ця доктрина серед хрещених мас, багато біблійних вчених різних віросповідань, — хоча й дещо неоднозначно належать до точного стану «душі» після смерті — знають, що в Новому Завіті акцент і надія робиться не на негайному вознесінні на небеса, а на воскресінні мертвих в кінці часів.
ˮЗапаморочлива пишність творіння не доводить, що Бог повинен воскрешати мертвих, але має на увазі, що Він може це робити.
Воскресіння мертвих в кінці часів?
На відміну від перетворення жезла в змію або створення жінки з ребра чоловіка — це диво, хоча й не є логічно неможливим, безумовно емпірично неправдоподібно. Мільйони тіл, спалених середньовічним Римом, або випотрошених на полі битви під Верденом, або з’їдених кальмарами та рибами-ангелами після Саламіни (480 рік до н.е.) — вони, «швидко, в одну мить», 1 Коринтянам 15:52, будуть відроджені не просто до життя, але до безсмертного життя?
Навіть шестиденне творіння Буття, коли Бог створив тільки двох людей, не може зрівнятися з цим.
Яке біблійне диво може це зробити?
Надія християн ґрунтується на порушенні природного закону, який настільки більш екстремальний, ніж все інше, чому вчить Біблія, що все інше, чому вчить Біблія, — наприклад, творіння Буття, Ноїв потоп, смертоносні перепели, — здається нікчемним в порівнянні з цим.
І все ж без цього, тобто без мільйонів людських істот, — багато з яких протягом тисячоліть були всього лише розрізненими молекулами, — вирваних із землі або вичерпаних з моря та миттєво відтворених для безсмертя — без цього дива, безумовно, самого екстремального в Писанні, християнська віра нічого не означає.
І все ж — що?
Від кожної з двох трильйонів галактик, по сто мільярдів зірок в кожній, до, — за останніми оцінками, — 3,28×10⁸⁰ субатомних частинок, з яких складаються ці галактики та все, що в них знаходиться, — включаючи нас, — Бог, Який створив і підтримує все це, від галактик до частинок і серцебиття, — нашого й собачого, — Він, звичайно ж, володіє силою воскрешати мертвих.
Запаморочлива пишність творіння не доводить, що Бог повинен воскрешати мертвих, але вона має на увазі, що Він може це зробити, і Він обіцяє, що зробить це. І якщо Він воскресить мертвих, та ще й до безсмертя, то ставити під сумнів інші чудеса — від пар тварин в ковчезі до палахкого куща — здається нераціональним, особливо для тих, чия раціональність ставить під сумнів ці інші чудеса.
Кліффорд Голдштейн — редактор посібників з вивчення Біблії для дорослих Генеральної конференції церкви Адвентистів сьомого дня та багаторічний оглядач журналу Adventist Review.
1. У вільному розумінні це віра в те, що всі явища можуть бути пояснені тільки природними законами.
2. Вільно визначається як віра в те, що вся реальність, в кінцевому рахунку, складається тільки з матеріальних речей.
За матеріалами Adventist Review стаття взята з «Логос Інфо»
