Грецький цар Пірр Епірський вторгся в Італію у 280 році до нашої ери. Він вступив у свою першу битву з римлянами при Гераклеї з загоном у 25 000 осіб і 20 бойовими слонами та здобув беззастережну перемогу.
Наступного року Пірр знову переміг римлян у битві при Аскулумі. Але при цьому він втратив 7500 своїх кращих бійців. І в нього не було можливості заповнити ці втрати.
Згідно Плутарху, після цієї битви Пірр промовив:
«Ще одна така «перемога» над римлянами, й ми повністю будемо знищені.»
Остання сесія Генеральної конференції 2022 року безсумнівно привернула велику аудиторію завдяки вперше організованій прямій трансляції. Це призвело до численних дебатів і коментарів в соціальних мережах, де адвентисти намагалися розібратися в тому, що відбувається та осмислити всі наслідки.
Ще до сесії адвентизм ставав все більш поляризованим, про що може говорити багаторазове використання таких термінів і ярликів, як ліберали, консерватори, прогресивні, історичні та вірні Біблії. В основі лежить фундаментальне питання про те, що ж таке адвентистська ідентичність та як вона виражається.
З одного боку, консерватори переконані, що адвентизм необхідно захищати від богословських загроз, які виходять від тих, хто претендує на прогресивність.
З іншого, ті, хто говорить, що відмінною рисою адвентизму повинна бути свобода, закликали бути відкритими для самих різних тлумачень.
На жаль, замість того, щоб наводити мости, деякі результати сесії, швидше виявили точки розбіжності або навіть поглибили розрив.
Таким чином, чи не отримали ми після «успішної» сесії ще більш розділену церкву та все більш дезорієнтованих членів?
У звітах зазначалося, що з 2680 делегатів близько 20% становили жінки та менше ніж 3% люди молодше 30 років. Це зображає кризу представництва, яка посилюється тим, що тільки 693 делегати були з рядових членів, інші ж були або пасторами (652 особи), або адміністраторами (1333 особи).
Проблема представництва на сесіях Генеральної конференції бере початок у місцевих громадах, де пріоритет обрання належить чоловікам старшого віку. Чи не потрібно докласти зусиль, щоб зупинити процеси, які продовжують виключати жінок і молодь?
Очікувано, що деякі питання породжували палкі дебати. І тут примітними були оплески, які лунали після голосування. Це як би відображало, з одного боку, переможців, які «відбили» натиск лібералізму, а з іншого — наявність переможених, які відчували себе маргіналами. Це руйнує почуття спільності та створює невидимі тріщини, виправити які неспромога ні комітетам, ні зусиллю керівництва.
Ситуацію можуть погіршити лідери, які роблять своїм порядком денним боротьбу з так званими загрозами адвентизму, ще більше відчужуючи членів.
Як каже одна африканська приказка: «Коли гієна хоче з’їсти своїх дітей, вона звинувачує їх в тому, що вони пахнуть козами.»
Якщо коли-небудь і був час, коли нам потрібні були обговорення, більше терпимості та прийняття, то цей час саме зараз.
Корінь проблем адвентизму полягає в тому, щоб місцева громада могла діяти відповідно до свого контексту, залишаючись при цьому вірною адвентистським цінностям. Молитва, місія, спілкування перетворюються в програми в календарі.
Діяльність церкви оцінюється за тим, наскільки вона дотримується та узгоджується з централізовано нав’язаними програмами та порядком денними. Нестримна апатія, особливо серед молодих людей, — це не відсутність програм, а наявність середовища, яке поведінкою, а не приналежністю та відповідями на реальні потреби, все рушить.
В результаті місцева громада виявляється відірваною від свого оточення. Вона стає захисником традицій. Місцем, де люди інформуються, але не змінюються, де правильність важливіша за приналежність.
Намагаючись захистити себе, адвентизм вступає у війну сам з собою. Якщо згадати піонерів адвентизму, то саме те, що лідери намагаються стримати, й має бути відмінною рисою адвентизму. Всякий раз, коли згадуються адвентистські піонери, мова йде не про те, щоб наслідувати їхній духу, а скоріше про те, щоб повторювати сказане ними, як Бог більше присутній в минулому, ніж сьогодні. Але ми ж рух, а не музей.
Судячи з матеріалів сесії Генеральної конференції 2022 року стає очевидним, що надмірна увага приділяється захисту адвентистського бренду, а не вивченню нових можливостей.
Можливо, для адвентизму настав час чітко визначити, у що ми повинні вірити, а в що ми можемо вірити. Різниця в поглядах нікуди не піде, а використання певних процесів для примусу інших до згоди, може обходитися занадто дорого.
А. Нкубе — адвентист із Зімбабве. Він займається гуманітарними питаннями в Ботсвані.
За матеріалами Міжнародні новини АСД на Facebook інформація з офіційного джерела була представлена Романом Гейкером
