Кіберспорт узаконили. Тиждень тому кіберспорт визнали в Україні офіційним видом спорту на законодавчому рівні. Це сталося завдяки спільній роботі Міністерства молоді та спорту України, Міжнародної та Української федерацій кіберспорту, регіональних представництв. Для тих, хто пов’язує своє теперішнє та майбутнє з віртуальним світом – це справжнє свято. Утім, далеко не всі готові миритися з тим, що комп’ютерні ігри визнають серйозним заняттям. Родичі геймерів вважають таке захоплення сумнівним. Особливо протестують батьки юних кіберспортсменів.
Кіберспорт узаконили. Щоб відчути масштаб захоплення комп’ютерними іграми в Україні, треба згадати п’ятиденний міжнародний кіберспортивний турнір з комп’ютерної гри Dota2, який відбувся 2017 року у столичному палаці мистецтв “Україна”. Там взяло участь 16 команд. Це перший такий турнір на пострадянському просторі. Призовий фонд склав три мільйони доларів, із яких один мільйон отримала команда-переможниця. Протягом усіх днів за іграми прямо в залі до пізньої ночі однієї з найбільших майданчиків країни спостерігали 5000 українців і гостей з інших країн. Пізніше на такі заходи почали продавати квитки. Чверть мільйона осіб дивилася турнір онлайн.
Регіональний міжнародний турнір з цієї гри відбувся у січні 2020 року на гірськолижному курорті Буковель. 8 команд поділили призовий фонд у триста тисяч доларів.
Багато хто з них бачить кіберспорт своєю професією. Такого статусу комп’ютерні ігри в Україні набули у двохтисячних роках. Тоді українська команда з гри Counter Strike перемогла у міжнародному турнірі, поділивши мільйон доларів між п’ятьма гравцями й ставши відомою на весь світ.
Спонсорами таких змагань стають національні бренди аж до операторів мобільного зв’язку. Спонсори заохочують гравців призовими фондами і відкривають школи коментаторів таких змагань.
Офіційні статки найбагатших українських гравців сягають мільйона доларів.
Природно, кіберспорт привернув увагу азартних гравців. У букмекерських конторах приймають ставки на кіберспортивні змагання. Щоб стати справжнім спортсменом, а тим більше – переможцем, як у будь-якому іншому виді спорту, знадобляться довгі години тренувань. Коли ж вони пов’язані з нервовою напругою, відсутністю режиму дня і відпочинку, тривалим сидінням перед монітором та одноманітними рухами кінцівок, з’являються побічні ефекти. На цьому наголошують батьки підлітків, які планують пов’язати своє майбутнє з кіберспортом.
Мар’яна, мати потенційного кіберспортсмена: “Моєму сину 16 років, і враховуючи те, що у нього підлітковий вік, формується психічний стан. Він часто засиджується за комп’ютерними іграми, що погано впливає на його спілкування з друзями, прояв агресії і негативні наслідки спілкування у сім’ї. Я йому наголошую, що наступного року ЗНО, потрібно готуватися. Він аргументує це тим, що у нашій державі вища освіта не потрібна, оскільки багато хто з вищою освітою не працює за спеціальністю. Почав агресивно відноситися до всіх членів сім’ї. Ми стараємось кожного разу обмежити час у іграх, але дитина не слухається і просто говорить: “Відчепися!”».
Пані побоюється, що у майбутньому син загубиться у віртуальному світі, загубить соціальні навички. Каже, вже зараз у нього більшість друзів – віртуальні. Жінка вважає кіберспорт поганою ідеєю, оскільки ним займаються діти, організм яких лише формується.
Кіберспорт здається їм ідеальною справою – це улюблена розвага, яка обіцяє великі статки.
Та успіху досягають одиниці із сотень тисяч. Побудувати тут кар’єру важче, ніж у звичному спорті. Це можна зробити з допомогою надзвичайно високого рейтингу або знайомств з іншими гравцями.
Наталія Грейс, психологиня: «Кіберспорт досить активно входить у життя молоді. І так склалося, вже є перші консультації, де стривожені батьки звертаються по допомогу психолога. Адже займаються цим спортом, виявляється, 12-13-16 – річні діти. Тобто, у такому віці – підлітковому або молодшому юнацькому. Звичайно, цей спорт захоплює і старших людей, але вони набагато свідоміші. Які тривоги у батьків? Перша, що діти перестають вчитися. Особливо, коли це 10 або 11 клас. Захоплює ця гра і не вистачає часу на основні предмети. Звичайно, якщо батьки не проти, якщо дитина говорить, що бачить себе у кіберспорті, бачить себе чемпіоном. Але розставити пріоритети вони ще самі абсолютно не можуть».
Зароблені або – частіше – сподівані кошти мотивують грати. Діти не бачать сенсу у навчанні будь-чому іншому. Їм важко встановлювати часові рамки перебування перед монітором, адже півкулі головного мозку у них продовжують формуватися. Вони поринають у віртуальний світ із другої половини дня до пізньої ночі. Відомо, що робота з комп’ютером забирає багато сил та енергії, тож навіть дорослі кіберспортсмени зізнаються психологу, що потерпають від психоемоційних недуг, у тому числі – від панічних атак. Тож головне тут – підтримувати баланс між віртуальним та звичайним життям. Це під силу лише дорослій людині. Тому перспективи дітей у кіберспорті – сумнівні.
Андрій Петришин, юрист: «Слугує саме фінансова зацікавленість у цьому питанні. Все таки спорт – це інституція, яка будується на ідеологічних засадах. Ідея бути кращим, ідея здобути чемпіонство заради визнання суспільством. Того або іншого чоловіка, тої або іншої жінки. Тут же все побудоване на виключно меркантильних засадах, щоб робити кошти. Тому моє суб’єктивне враження – повноцінним спортом це не назвеш. Родом діяльності – так, способом заробітку коштів – звичайно. Щодо юридичних аспектів цього питання. Їх там просто маса, особливо на самих початках. Після того, як його визнали і вони створили федерацію кіберспорту України, люди, які були на порозі започаткування цієї ідеї і реєстрації її у суспільстві, зіштовхнуться з правовою базою, яка має оповивати це питання, супроводжувати від «А» до «Я». Кіберспорт передбачає не тільки підбір членів команд. Не тільки підбір самої команди, тренерів, суддів, організаційних майданчиків. Ще сама ідея полягає, щоб усе це контролювати фінансову складову».
Проблем, на думку юриста, буде чимало. Оскільки цей різновид спорту передбачає заробіток, він має контролюватися та оподатковуватися державою. Виходить, що у ньому можуть брати участь люди, які вже мають право реєструватися як приватні підприємці. До 18 років особа може це зробити лише за згодою батьків. Тож виходить, що до цього часу – не може бути повноцінним спортсменом. Трудовим кодексом наразі неуурегульовано захист прав кіберспортсменів.
Андрій Петришин, юрист: “Відсутні єдині правила для спортсменів усього світу. Як щодо віку, так само до фінансового контролю, так само взагалі до правил своєрідної етики – у напрямку поведінки на тих самих змаганнях. До сьогоднішнього дня ці правила контролювали зі сторони організаторів цих змагань, а це приватні компанії. От як буде втручатися держава, і як буде контролювати держава цей кіберспорт? Найкращим суддею буде час. Але потребує значних доопрацювань”.
Отже, Україна з її масою комп’ютерно грамотних юнаків-містян є перспективною зоною для кіберспорту. Ця сфера збирає аудиторії та приносить її верхівці чималі доходи. А відтак, у неї буде дедалі більше заможних і впливових захисників. Можливість для молоді спробувати себе у новій сфері – це добре. Але тут потрібне почуття міри та самоконтроль. Будь-хто пов’язаний з неповнолітніми скаже – це не про них. І до цієї легалізації кіберспорту ігроманія була головним болем тисяч українських сімей, причиною асоціальної поведінки й навіть злочинів. Хто відповідатиме за темну сторону ігрової індустрії? Питання залишається відкритим.
Лариса Попроцька, Микола Івахненко, Львів, “Вісті надії”
