Проректор з розвитку і міжнародної діяльності Українського гуманітарного інституту Олег Василенко багато років долучається до розвитку Вікіпедії. Він редагує й створює статті, вивчає принципи роботи енциклопедії та переконаний: для освітніх, громадських і церковних середовищ участь у таких проєктах може бути стратегічно важливою.
На думку Олега Василенка, Вікіпедія є не просто довідковим сайтом, а одним із просторів формування й збереження колективного знання. Водночас робота в ній вимагає відповідальності, уважності до правил і вміння шукати надійні джерела.
«Ніяка інформація, яка ніде не опублікована і яку неможливо підтвердити чи на неї послатися, не може бути використана», — наголошує Олег Василенко.
Саме пошук і перевірка джерел він називає однією з головних передумов роботи над статтею. Вікіпедія не є майданчиком для власних досліджень або непідтверджених тверджень: її матеріали мають спиратися на вже опубліковані незалежні джерела та подавати тему нейтрально.
Не менш важливим є питання значущості. Стаття може бути вилучена, якщо її тема не відповідає встановленим критеріям, не має достатнього висвітлення у надійних джерелах або має рекламний характер. Якщо ж тема потенційно значуща, матеріал можуть залишити для доопрацювання — з рекомендаціями додати посилання, прибрати упереджені оцінки чи поліпшити оформлення.
Олег Василенко застерігає: після публікації текст починає окреме життя. Будь-яку статтю можуть редагувати інші учасники, доповнюючи її новими фактами, уточненнями або критичними відомостями — за умови дотримання правил проєкту.
«Для того, щоб написати статтю чи доповнити її коректно, потрібно знайти, що про це пишуть в інших місцях. Це своєрідне дослідження: шукаєш збалансовану позицію, а потім грамотно об’єднуєш її в одному тексті», — пояснює він.
Свій шлях у Вікіпедії він починав із невеликих виправлень. Згодом участь у тематичних конкурсах стала поштовхом до створення повноцінних статей. Такий досвід, каже він, дає змогу не лише ділитися знаннями, а й відкривати ширшій аудиторії постаті та явища, які досі недостатньо представлені в інтернеті.
Окрему увагу фахівець приділяє Вікіданим — відкритій структурованій базі даних, яка об’єднує відомості про людей, установи, книги, наукові профілі та інші об’єкти. Завдяки їй інформацію можна не лише читати, а й аналізувати, пов’язувати між собою та використовувати в пошукових системах.
Як приклад практичної цінності такої роботи Олег Василенко наводить створення й уточнення матеріалів про людей, які зробили вагомий внесок у розвиток громади чи установи. Це допомагає зберігати пам’ять, уникати плутанини між однофамільцями та робити достовірну інформацію доступною.
«Додавання інформації у Вікіпедію може бути одним з аспектів збереження пам’яті й виявом поваги до людей, які справді чогось досягли», — зазначає він.
Для християнських організацій і церков це може означати системну роботу з відкритими, незалежними джерелами: фіксувати історію, суспільно значущі події, діяльність установ, біографії помітних діячів і їхній внесок у громаду. Водночас така присутність має бути не рекламною, а достовірною, нейтральною та підтвердженою джерелами.
Олег Василенко також бере участь у розвитку OpenStreetMap — відкритого картографічного проєкту. Його принцип близький до Вікіпедії: люди можуть додавати перевірені відомості про місцевість, дороги, будівлі, пішохідні маршрути, об’єкти доступності та інші важливі деталі.
«Якщо я знаю щось або побачив щось, я можу додати це на карту — і від цього буде добре не тільки мені, а й усім, хто користуватиметься нею в цьому районі», — підсумовує він.
Відкриті проєкти дають можливість кожному зробити власний внесок у спільне знання. Але цей внесок стає справді цінним тоді, коли він відповідальний, перевірений і корисний іншим.
Максим Балаклицький
