• Головна
  • Блог
  • Статті
Субота, 27 Червня, 2026
Церква Адвентистів сьомого дня в Україні
  • Хто ми
    • Наша історія
  • У що ми віримо
  • Наші цінності
    • Служіння
    • Свобода
    • Розвиток
    • Здоров’я
    • Сім’я
    • Віра в Бога
  • Новини
    • Аналітика
    • Блоги
    • Відео новини
    • Інтерв’ю
    • Новини в Україні
    • Огляд ЗМІ
    • Періодика і книги
    • Події у світі
No Result
Переглянути всі результати
Церква Адвентистів сьомого дня в Україні
  • Хто ми
    • Наша історія
  • У що ми віримо
  • Наші цінності
    • Служіння
    • Свобода
    • Розвиток
    • Здоров’я
    • Сім’я
    • Віра в Бога
  • Новини
    • Аналітика
    • Блоги
    • Відео новини
    • Інтерв’ю
    • Новини в Україні
    • Огляд ЗМІ
    • Періодика і книги
    • Події у світі
No Result
Переглянути всі результати
Церква Адвентистів сьомого дня в Україні
No Result
Переглянути всі результати

«Мрію.Дію»: робота з дітьми у прифронтових громадах Херсонщини

18.03.2026
A A

«Ми мріємо, тому діємо» — ця фраза для команди волонтерського руху «Мрію.Дію» звучить не як гасло, а як пояснення того, що вони роблять щодня.

«Мрію.Дію» — це волонтерська ініціатива, яка працює на Херсонщині та Миколаївщині й системно підтримує дітей і підлітків у прифронтових громадах. Команда поєднує гуманітарну допомогу з освітою: створює мобільні бібліотеки, проводить освітні зустрічі, організовує табори і, головне, регулярно повертається до одних і тих самих дітей.

Їхня робота — не про разові поїздки. Це про довгу присутність і спробу дати дітям не лише підтримку «тут і зараз», а й шанс на майбутнє.

«Ми не віримо в мрію без дії і в дію без мрії», — каже команда проєкту.

 

1 of 12
- +

Цей підхід сформувався не одразу.

«Ми пробували різні формати взаємодії з прифронтовими громадами Херсонщини і Миколаївщини. Певний час приїжджали, влаштовували кількаденні табори в різних селах. Певний час наш фокус був на тому, щоб будувати мобільні бібліотеки — там, де взагалі немає простору, де діти могли б взаємодіяти, вчитися, творчо розвиватися», — розповідає комунікаційниця проєкту Ганна Пушкарук.

Згодом команда зрозуміла, що короткі візити не дають глибокого ефекту.

«Ми дійшли висновку, що найбільш доцільно — зупинитися на кількох селах, де нам вдалося побудувати дружні стосунки з дітьми, особливо з підлітками. І приїжджати туди щомісяця».

Ця регулярність стала принциповою. Якщо раніше зустрічі були епізодичними, то тепер — це системна робота з одними й тими ж дітьми.

«Ми приїжджаємо до них постійно і навчаємо фінансовій грамотності, медіаграмотності, плануванню, говоримо про історію, про психологічну підтримку, емоційну стійкість. Це вже не просто розваги чи гуманітарка», – зазначає Ганна.

Але головне тут — не теми занять, а стосунки.

За словами Ганни, команда проєкту хоче не просто щось привезти, а будувати довгострокові відносини: «Щоб у підлітків був умовний старший брат чи сестра в обличчі наших волонтерів. Щоб вони могли поділитися своїми емоціями і отримати підтримку не від людини, яку бачать вперше, а від друга, якого бачать у п’ятий чи десятий раз».

Це довге включення змінює і саму логіку допомоги. Волонтери стають для дітей точкою опори — особливо в умовах, де стабільності майже немає.

І саме ця робота з підлітками поступово привела команду до ще одного важливого напряму — освіти старшокласників і підготовки до НМТ.

«Приїжджаючи в прифронтові села, ми бачили одну й ту саму ситуацію. Діти не мають можливості навчатися очно — або школи взагалі не працюють. Вони вже 4–5 років в онлайні, і в багатьох є великі пропуски в навчанні», — каже Ганна.

Період окупації лише поглибив проблему.

«Коли почалася окупація Херсонщини, школи не працювали, і діти втратили в середньому 9–12 місяців навчання. Коли навчання відновилося, бракувало вчителів, і підлітки просто не змогли якісно наздогнати програму».

У старших класах це перетворюється на кризу вибору.

У 10–11 класі підліток має вирішувати, куди вступати. Але він розуміє, що рівень його знань нижчий, ніж у однолітків із “мирних” міст. Це демотивує. Вони втрачають віру, що зможуть конкурувати», – акцентує Ганна Пушкарук.

Саме тому команда зробила підготовку до НМТ одним із пріоритетів: «Наша головна ціль — допомогти їм не втратити надію. Показати, що вони можуть наздогнати програму, підтягнути базові предмети і хоча б спробувати вступити».

Йдеться не лише про іспити, а про можливість змінити життя, щоби діти отримали шанс на якісну освіту, поїхати в інше, “мирне” місто і не боятися цього процесу.

У команді не мають ілюзій щодо умов, у яких живуть ці діти, бо хоча навчання формально й відновлене, але воно неякісне. І очікувати, що підлітки самі зможуть усе надолужити — дуже складно. Тому їхня робота — це спроба втрутитися саме в цей момент і підтримати тоді, коли це найбільш критично.

Бо в умовах війни найскладніше не лише вижити, а зберегти відчуття майбутнього.

І «Мрію.Дію» працює саме з цим — через регулярну присутність, через довіру, через освіту і прості людські зв’язки, які для дітей у прифронтових селах часто стають тим, за що можна триматися.

Дізнатися більше про діяльність руху – за посиланням в Instagram

Тетяна Іськова

Фото: Тетяна Данилюк, Катерина Омельчук

Церква Адвентистів сьомого дня в Україні

© 2026 Українська Уніонна Конференція

Navigate Site

Follow Us

Welcome Back!

Login to your account below

Forgotten Password?

Retrieve your password

Please enter your username or email address to reset your password.

Log In
Церква Адвентистів сьомого дня в Україні
No Result
Переглянути всі результати
  • Головна
  • Хто ми
    • Наша історія
  • У що ми віримо
  • Наші цінності
    • Служіння
    • Свобода
    • Розвиток
    • Здоров’я
    • Сім’я
    • Віра в Бога
  • Новини
    • Аналітика
    • Блоги
    • Відео новини
    • Інтерв’ю
    • Новини в Україні
    • Огляд ЗМІ
    • Періодика і книги
    • Події у світі
  • Статті
    • Біблія
    • Здоров’я
    • Молитва
    • Стаття

© 2026 Українська Уніонна Конференція