Мирне небо над головою змінилося на зовсім незвичне. Навколо паніка, хаос, непорозуміння…
Один із київських депутатів дав у користування два великих вантажних спринтери. Волонтери Церкви та проекту “Hope For Ukraine” (за сприяння Hope Channel Int. та ADRA) розібрали перестінок в бусах, щоб тепло з салону йшло далі в відсік, де раніше мав бути вантаж. Туди поставили стільчики з молитовного будинку, — таким чином бус переобладнали для перевезення людей. Ввійшло аж 16 стільців, спереду ще два місця, — таким чином, загалом 19 місць з водієм.
Ще у волонтерів в наявності було два автобуси Volkswagen Т5.
Планували евакуювати людей з Ірпеня та Бучі через Боярку, Білу церкву, Сквиру до Чернівців або Львову.
Перша поїздка
Навколо не стихають сильні вибухи. Ми дізналися, що бомблять село Стоянку, яке за шість кілометрів від Ірпеня. Земля двигтіла, перелякані люди швиденько шукали хоч якесь укриття над головою, тож автобус заповнився враз.
Дві дівчини дуже просилися, щоб ми також взяли ще і їх. Одна сказала, що приїхала на лікування та не має коштів. Жила в подруги з Ірпеня, але вже останні чотири дні просиділа в підвальному приміщенні, нічого не їла, не мала де спати, була тільки питна вода. Подруги немає вже сім днів, і зв’язку з нею немає.
Спереду, біля водія були ще не зайняті два місця, куди й посадив їх волонтер.
Вирушили в дорогу, зайняли своє місце в колоні автомобілів, які також евакуювали людей з Ірпеня. Доїхали до передостаннього блок-поста. Вибухи були настільки сильні, що перелякані люди не знали де знайти собі місця: деякі вибігали з машин, одні присідали, другі просто дивилися, хтось залишався в машині, насторожено спостерігаючи за навколишнім страхіттям.
Поки доїхали до останнього блок-посту вибухи затихли. До автобуса підійшли поліціянти та сказали:
— Якщо хочете виїхати, то ви маєте 5-7 хвилин, поки затихли вибухи. Їдьте настільки швидко, як тільки можете, — інакше можете не встигнути та потрапити під бомбардування.
Отож на великій швидкості автобуси їхали дорогою, обабіч якої налякані люди спостерігали жахливі картини розрухи: все підірвано, ось супермаркет, щось схоже на блок-пост, житлові будинки, дим та запах пороху…
Ще 40 хвилин тому, коли вони їхали на евакуацію в Ірпінь, тут все було цілим.
З евакуйованих приблизно половина були адвентистами, інші — невідомо чи взагалі були віруючими. Але те, що вони бачили, всіх їх зробило віруючими людьми: хтось хрестився, хтось шепотів молитви, хтось голосно кричав «Господи, спаси!»
В салоні було неспокійно. Дорослі відчували напруження та страх, а діточки плакали.
Ця евакуація була своєрідною євангельською програмою. Водій чув, як якась жіночка втішала людей, які їхали поруч неї:
— Господь з нами! Не бійтеся! Все буде добре!
Водій запитав дівчат, які їхали спереду:
— Чи читали ви коли-небудь Біблію? Чи читали ви 90-й Псалом?
— Ні, ніколи не читали, але гайда почитаймо.
Дівчата знайшли у своїх смартфонах електронну Біблію. Знайшли 90-й псалом. Вони не просто читали, вони захоплювалися кожним словом, кожною фразою:
«… впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе, до тебе ж не дійде!
…бо Своїм Анголам Він накаже про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх, на руках вони будуть носити тебе, щоб не вдарив об камінь своєї ноги!»
Люди, які вперше читали Боже Слово, були в захваті від написаного в цьому псалмі.
Дорога була непроста. Зробили зупинку у Сквирі, що в Київській області. Люди вперше побачили що таке церква Адвентистів сьомого дня. При молитовному будинку був організований прихисток. Людей нагодували, дали гарячого чаю. Пастор підготував ковдри та подушки. Шістдесят шість людей розмістилося в приміщенні молитовного будинку.
Зранку о 6:45, перед поїздкою далі, всіх присутніх у церкві зібрали на молитву, зачитали обітниці з Біблії, заспівали пісню «Вірний Спасителю мій».
Під час співу багато людей плакало, відчувалася Божа присутність, Божий дотик до серця. Так спільна біда об’єднала людей…
У двох людей, яких евакуювали після операції, піднялася висока температура, в одного розійшлися шви. Волонтери, поки їхали дорогою, намагалися в телефонній розмові вирішити питання, де для них купити ліки, де знайти лікаря…
В Нових Обіходах «підшили» хлопця, в якого розійшлися шви, підлікували, а до того часу, дорогою, ще й купили ліки.
Американець, одружений з українкою, дорогою почував себе погано. Йому також були потрібні ліки, та ще й спеціальні, які він забув вдома. Дорогою волонтери шукали через телефон й ці ліки. Поки ми доїхали до Вінниці, ліки вже були на місці та чоловік їх отримав. Йому стало краще.
Всіх евакуйованих довезли до Чернівців, розмістили, нагодували.
Хтось з евакуйованих поїхав закордон. На перетині кордону люди хвилювалися, що на них чекає, що робити далі? Аж раптом і там стоїть намет ADRA, волонтери, які зустрічають, годують, розсаджують в автобусі та дають з собою пайок. Люди відчували наскільки потужна організація церкви, дивувалися:
— Ми виїхали з одного місця, їдемо дорогою в іншому місці, далі — ще в іншому, а скрізь нас готові зустріти адвентисти, які надають необхідну допомогу.
Люди обіймали волонтерів та один одного, дякували за порятунок. А волонтери відповідають:
— Не ми ваші рятівники. Ваш Рятівник — Ісус!
Найбільш приємним було те, коли підбігали дітки та щиро обіймали волонтерів. Волонтери пригощали їх солодощами та яблуками.
Восьмеро людей, які були евакуйовані в цей день, залишаються на зв’язку та розповідають, що вони продовжують молитися. Вони телефонують, дякують та говорять:
— Як добре, що ми з вами зустрілися!
В центральній конференції ще до початку війни планувалася євангельська програма, були надруковані афіші, але, на жаль, провести її в запланованому форматі не вдалося. Зараз завдяки служінню та допомозі людям, ми проводимо своєрідну євангельську програму вчинками. Люди бачать діяльність та щирість кожного члена церкви!
Отож будьмо підтримкою один одного! Нумо допомагати один одному! Розповідаймо людям про Бога та Його милість! Ми можемо з Божою допомогою зробити цю євангельську програму ще масштабнішою!
Катерина Гальчинська
