Церква АСД у міжвоєнний період на території радянської України·1928
Після Жовтневої революції 1917 року впродовж 10 років церква адвентистів сьомого дня користувалася відносною і перемінною релігійною свободою. «Релігійні злочинці», які були заслані до Сибіру царським урядом за активну місіонерську діяльність, отримали амністію і повернулись до своїх сімей та громад.
Декрет Ради Народних Комісарів від 23 січня 1918 року, що проголошував відокремлення церкви від держави і гарантував свободу віросповідання пробудив надію в серцях багатьох віруючих і керівників громад. Проте повної свободи адвентисти не отримали. Проповідникам заборонялося пересуватися залізницею з метою відвідування громад, а з 1919 року припинялося видання будь-якої адвентисти літератури.
«Потепління» почалося після 1922 року. У цей час в багатьох містах відкриваються видавництва церкви адвентистів, зокрема в 1922 році у місті Києві отримано дозвіл на друк журналів «Голос істини», «Блага звістка», «Уроків суботньої школи».
В 1924 році у Москві відбувся п'ятий ювілейний з'їзд церкви адвентистів, присвячений 50-річчю адвентизму в Європі і 40-річчю в Росії, на якому були присутні 23 делегати з України на чолі з головою Західного – Українського обласного союзу І. А. Львовим.
Ухвали цього з’їзду, нав’язані більшовиками щодо військових обовязків членів церкви, стали тривожним сигналом про згортання релігійної свободи і втручання влади у внутрішні справи церкви.
Час не заставив довго очікувати. Події 1928 року, що відбулися на шостому з’їзді в Москві підтвердили факт посилення антирелігійної агресії, що призвело до повної ліквідації організаційної структури адвентистів.






